Ми вже давно сприймаємо вишиванку як вдалий святковий дрес-код. Своїми вишиваними сорочками на свята хизуються політики і селебріті. Унікальні полтавські вишиванки цінуються поза межами регіону. Розповідаємо про сучасних вишивальниць з Полтавщини.

Якщо для нас вишиванка – переважно вбрання для спеціальної оказії, то для наших прадідів вона мала більше сенсів: вишиті сорочки (звісно, різні) носили і на свято, і на щодень, їх вишивали для когось, «матеріалізуючи» у виробі свої добрі побажання. І сьогодні той, для кого вишита сорочка – не просто дрес-код до Дня вишиванки чи Дня незалежності, шукає унікальну річ. По неї варто звернутися до майстринь-вишивальниць. ЗМІСТ поцікавився, чи є на Полтавщині люди, які пам`ятають і добре знають це споконвічне ремесло, і де можна знайти сорочку від гарної майстрині. 

Етнографиня та майстриня Тетяна Федорівна Черненко має колекцію старовинного українського одягу. А раніше вона сама займалась вишиванням і навіть мала у підпорядкуванні майстринь, які працювали на замовлення.

Вона розповідає, що для жінки вишиванка мала сакральне значення. Так, вишиваючи сорочку своєму чоловікові, можна було навіть змінити ставлення до себе або за допомогою певних символів привернути до себе бажані блага і події. Люди вірили, наприклад, що коли пара не має дітей і жінка носитиме спеціальну сорочку, то згодом вона обов`язково завагітніє. Важливим є і матеріал натільного одягу, наприклад, вовна допомагає накопичити енергію. Крім того, для кожної людини вишивалась сорочка відповідно до її ремесла, так, є сорочки травниць, ковалів, землеробів, пекарів і так далі.

Тетяна Черненко розповідає, що за своєю вишиванкою варто було пильнувати, бо бувало, якщо господиня забуде до вечора забрати свою сорочку з двору після прання, то хтось заздрісний міг відрізати нижню канву і наслати щось нехороше. І дійсно, сорочки з відрізаною нижньою канвою трапляються в колекції етнографині.

Зараз через стан здоров`я жінка вже не вишиває на замовлення, адже це дуже кропітка робота. Та говорить, що нещодавно вишила сорочку для близької людини, на що в неї пішло загалом близько 350 годин роботи. За її словами, зараз вартість години такої праці в середньому становить близько 25 гривень, що дуже нерентабельно.

Тож вона відзначає, що нині, на жаль, це ремесло занепадає, адже така праця гідно не оцінюється. До того ж, ручну вишивку почала витісняти машинна. Вона коштує дешевше, не така трудомістка і для невеликих поціновувачів мало чим відрізняється від ручної роботи.

Але різниця дійсно є, бо машинка не зможе відтворити всі бажані узори і, звісно ж, зробити одяг особистим оберегом. На думку Тетяни Черненко, саме цьому й полягає сенс вишиванки.

Рукотворне мистецтво Наталки є в колекціях закордонних поціновувачів і відомих персон. Неодноразово влаштовувалися покази її колекцій у Полтаві, де були представлені й сукні в техніці «ірландське мереживо», якою майстриня теж досконало володіє. Крім того, вона вміє створити узор, в якому закодоване ім`я власника.

Наталка Тютюнник розповідає, що вишивати навчила її мама в 5 років, але вишивати сорочки вона почала лише років 10–12 тому.

Спочатку вона вишивала тільки хрестиком та робила різні прості мережки. Згодом навчилась робити складні мережки та оволоділа різними техніками, які характерні для полтавської вишивки «білим по білому» – лиштва, лічильна гладь, зерновий вивід, солов'їні вічка, мережка через чисницю з настилом і прутиком тощо. Наталка Тютюнник вже створила близько 150 виробів, які розлетілися по всьому світу.

Вона каже, що її праця говорить сама за себе і клієнти знаходяться самі – бачать її роботи на людях, в інтернеті, на показах колекцій і запитують.

Наталка Тютюнник розповідає, що в кожної майстрині свій особливий почерк у вишивці. Вона теж має свої секрети створення гарних виробів, але розкривати їх не поспішає, адже каже, що на те вони й існують, щоб бути секретами.

Замовити вироби цієї полтавської майстрині можна за телефоном 0958316190, на її особистій сторінці у фейсбуці або в її творчій групі.

Знана на весь світ полтавська майстриня займається вишивкою з дитинства. Ремесло вона перейняла від мами, потім навчалась у Московському художньо-промисловому училищі імені Калініна на факультеті художнього вишивання. Після навчання дістала направлення в Решетилівський художній ліцей, де викладала композицію вишивки та інші художні і спеціальні предмети до 2008 року. Майстриня здобула вищу освіту в тодішньому Одеському державному педагогічному інституті у 1982 році.

Лариса Пілюгіна – заслужений майстер народної творчості України, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, та Національної спілки художників України. Працює в різних техніках вишивки. Створює і вишиває рушники, сорочки жіночі і чоловічі, блузи тощо.

Своїх клієнтів вона знаходить на виставках і фестивалях як в Україні, так і за кордоном, через друзів та ЗМІ.

Особливо Лариса Пілюгіна захоплюється вишивкою білим по білому. Вона досконало відшліфувала свою майстерність в цій техніці. Майстриня створила понад 300 вишиванок, які знаходяться у музеях Запоріжжя, Полтави, Києва, Опішні, Решетилівки.

Разом зі своїми доньками пані Лариса брала активну участь у всеукраїнській культурно-мистецькій акції «Рушник національної єдності», також вишивала «Рушник полтавської родини». Лариса Пілюгіна – одна з ініціаторок і постійних учасниць обласного свята «Решетилівська весна».

Чоловіча вишита сорочка повністю ручної роботи Лариси Пілюгіної коштує від 5 тисяч гривень, жіноча – від 8 тисяч гривень.

Замовити вироби можна у спільноті майстрині у соцмережі.

Ця полтавська майстриня створює як класичні вишиванки, так і вишивані вироби на сучасний лад, крім того, вона бере активну участь в творчому житті міста. Наприклад, минулого року до полтавського «Галушка-фесту» вона створила дизайн віночка для одного з головних символів міста – Білої альтанки.

Ремеслу вишивання, а ще в‘язанню гачком та спицями, шиттю на швейній машинці майстриню з дитинства вчили дві її бабусі – Поліна та Варвара:

Свого часу майстриня заснувала творчий осередок «Артландія», бо ручна вишивка потребувала багато часу. Їй хотілось створювати саме сучасний одяг з різними елементами вишивки, бо це, за словами Ірини Григорової, прикрашає одяг, як ніщо інше.

Майстриня говорить, що золотими руками її вишивальниць, яких півтора десятка, за останній рік виготовлено понад триста вишивок. Ці вироби прийшлися до смаку клієнтам не тільки з України, вони роз`їхалися до багатьох країн світу: Канади, Іспанії, Греції, Росії.

Під час карантину Ірина Григорова започаткувала акцію «Дарую маску жінці-проіцейській», і за місяць-півтора було створено та подаровано 500 масок з вишивкою.

Зазвичай замовлення у майстерні Ірини Григорової відбувається так: попередньо вона обирає мотив та створює з кимось зі своїх вишивальниць схему вишивки на лляній тканині відповідного кольору, далі вишивають і в такий спосіб створюють купон – зразок візерунку, який буде повторюватися на одязі.

Потім ці візерунки можна перенести на одяг за бажанням клієнта: на сорочку, піджак, сукню, а тепер – і на маску. При розмові з клієнтом можуть запропонувати змінити колір або внести інші непринципові зміни.

 «Але щодо своїх авторських задумів не відступаюся, бо в своїх вишиванках пропагую своє, рідне, вічне, українське», – відзначає майстриня.

Ціни на сорочки становлять від 650 до 2700 гривень.

Одні з останніх моделей Ірини Григорової, – сорочки з вишитими дубами, які вона з братом Віктором вперше вдягла на Великдень. За її словами, такий узор надає сили, твердості духу та впевненості в завтрашньому дні.

Майстриня розповідає, що зазвичай клієнти самі її знаходять, а деякі шанувальники її творчості вже мають по 6–7 виробів.

Переглянути товари та замовити вироби можна на сторінці творчої спільноти майстрині в соцмережі.

Майстриня займається вишивкою з 2000 року. Ірина мешкає у містечку Гребінка Полтавської області. Свого часу вона працювала в жіночому колективі, а колеги були чудовими господинями – в'язали спицями, гачком, готували смачні страви, а понад усе любили вишивати хрестиком. Вони постійно обмінювались схемами картин, постійно обговорювали, хто яку картинку чи ікону хотів би вишити, купували схеми, нитки та рамочки одна одній.

Ірина Бульбаха вишиває хрестиком. У роботі використовує нитки муліне, акрил та бісер. У себе вдома має велику колекцію власних вишитих рушників, серветок, сорочок, ікон, картин.

Вона відзначає, що особливих секретів свого ремесла не має, однак зауважує, що найголовніше – чудовий настрій, щире почуття і бажання швидше завершити один виріб і почати наступний.

Середня вартість авторської сорочки в Ірини Бульбахи становить залежно від виробу 500–700 гривень + нитки або бісер та заготовка. Готові рушники коштують 800–1000 гривень. Ікони залежно від формату – від 300 до 1000 гривень.

Усі питання та побажання можна обговорити з майстринею у фейсбуці.

Пам’ятаю, як колись випадково знайшла в дальньому кутку прабабусину сорочку і дивилась на неї, затамувавши подих. Тоді я ще не дуже розуміла, що це за одяг, бо росла в такий час чи в такому середовищі, де вишиванки були непопулярними. Пригадую, як котилися сльози, коли ту сорочку чомусь вирішили розрізати. Хочеш не хочеш, а таке відчуваєш серцем. Той рідний нам «вишиваний код», мабуть, дійсно десь закладений всередині, інакше чому ми повертаємося до неї? Вишиванка – це і наша маленька розповідь про себе, і настанова собі, і натільна молитва, й життєвий оберіг.

Фото люб'язно надані майстринями