19 грудня, 12:12
19 грудня, 12:12

Щоб перемагати ворога, потрібно розуміти його краще за нього самого. Найменший порух колективної свідомості не має залишитися поза увагою, коли твій противник – ціле агресивно налаштоване суспільство. Пильність до його сутнісних рис є потребою для виживання.

ЗМІСТ продовжує досліджувати росіян разом з українськими вченими, аби остаточно стерти десятиліттями насаджуваний образ непереможності й величі цього «народу». Відшукавши принципову різницю світоглядів українців та росіян, звернемося до ідей, які спрямовують це суспільство останні століття.

Збагнути ідеологію «русского мира» та феномен її популярності серед місцевого населення нам допоможе професор філософського факультету Харківського національного університету імені Василя Каразіна Володимир Прокопенко. З науковцем ми поговорили про трагічні наслідки поверхневої декомунізації й причини відсутності антивоєнного руху в Росії, а також про те, навіщо Україні власна ідеологія.

Де починався «русский мир»

Фахівець з античності, харків'янин Володимир Прокопенко останні півтора десятиліття досліджує й викладає також російську філософію. Цьогоріч через війну він переїхав до Полтави, де у вересні виступив спікером на організованій дискусійним клубом «Сентенція» публічній зустрічі на тему ідеології російського режиму. Розпочав він свій виступ так:

«Не існує ніякого “русского мира”. По суті кажучи, я б використав вислів сучасної філософії: це політичне уявне. Це той світ, який вони хотіли б бачити. А що є насправді? Насправді існує досить тривіальна соціально-політична конструкція. Чим є нині сучасне суспільство й держава в Росії? Це звичайна автократична з елементами плутократії держава, схильна до насильства у всіх сферах суспільного й політичного життя. Немає в ній ніякої особливої підстави для того, щоб претендувати на не просто величезну геополітичну роль, а навіть на переформатування сучасного світу, як вони заявляють».

Володимир Прокопенко

Що справді може й уміє робити сучасна Росія – це сіяти хаос та руйнування. Щоб існувати, їй потрібно робити це поза межами своїх кордонів. Усередині ж держави її влада утверджується через пригнічення власного населення, яке сприймає поневолення як особливий дар. 

Феномен путінської Росії нині осмислюють інтелектуали різних країн, однак, за словами Володимира Прокопенка, хибно визначають час появи її ідеології:

«Дуже багато останніми місяцями різні політологи й психологи всього світу казали, що ідеологія “русского мира” – це ідеологія путінського режиму, яку розробили якісь політтехнологи, і почали називати імена. Деякі з цих імен досить добре відомі. Перш за все, мова йде про родину Щедровицьких: засновник Московської методологічної школи з такими цікавими практиками, які дуже нагадували релігійну секту. Я вважаю, що ніякий Щедровицький, ніякі методологи не змогли б нічого зробити з тим, що ця ідеологія в спрощеному вигляді захопила такі широкі верстви російського населення, які не здатні сприймати будь-що наукоподібне». 

Науковець говорить, що витоки «русского мира» сягають 15-16 століття, коли з’являються ідеї наступництва Москвою Римської імперії:

«Коли ми звернемося до історії, то побачимо, що першим проявом майбутньої ідеології “русского мира” є поява ідеї “Москва – Третій Рим”. Тобто це глибоке Середньовіччя. Відомі листи монаха Філофея Псковського, де саме ця ідея була сформульована. Ми знаємо, був перший Рим, був другий Рим – Константинополь. Вони зазнали падіння, тому що вдалися до світського, до розкошів. Зараз третім Римом стає Москва і далі: “А четвертому вже не бувати”». 

Пізніше цю ідею підхопили московські князі, а згодом – імператори. Потреба в ній виникала тоді, коли поставала необхідність обґрунтувати власну агресивну політику. Так свого часу вперше з’явилася теза про захист православ’я, що органічно вписалася в сучасну російську ідеологію.

Суть російської ідеології

Ключовими рисами ідеології «русского мира» Володимир Прокопенко називає уявлення про месіанізм Росії та ототожнення її з істинним православ’ям, а також ненависть до Заходу й католицизму і постійне очікування їхньої загибелі. Така глибока переконаність у правоті власного світогляду породила логічну з точки зору росіянина ідею: врятувати Захід може тільки Росія. Звідки ж тоді було взятися в цій державі антивоєнному рухові, коли війну пропагують як священну справу народу-захисника?

«Інтернаціоналізм більшовиків потім, коли сталінська імперія розгорнулася, був забутий. Знову виникла ідея месіанства. Цього разу це уособлював Радянський Союз та комуністична партія. Тобто ця ідеологія працювала сторіччями та ввійшла навіть не до свідомості, а до підсвідомості пересічного росіянина. Якщо він навіть не обтяжений освітою та культурою, запитати в нього, яке місце Росії у світі, він відповість: найголовніше, ми справжні! Саме цим я пояснюю ту ситуацію, коли держава починає агресивну війну, а антивоєнного руху немає, немає зовсім. Зрозуміло, що може не бути деякий час, потім, як ми вважали, підуть гроби… Пішли – і що? І нічого».

Учений говорить, що популярність «русского мира» не можна повною мірою виправдати ефективністю пропаганди. Механізм впливу, який лежить в її основі, є набагато дієвішим, адже апелює до релігійної свідомості й поширює ідеологію в спрощеній формі.

«Ідеологія “русского мира”, на мій погляд, є специфічною формою релігії, яка має ознаки християнства, але насправді не є християнською. Павло Щелін сказав, що вона антихристиянська, але я не назвав би її такою. Тому що вона використовує деякі елементи християнства, але в зовсім іншому, язичницькому контексті. Релігія, на відміну від будь-якої наукової або філософської теорії, може захопити й увійти до підсвідомості».

«Я розумію, що про монаха Філофея пересічний росіянин не чув, але вони отримали цю ідеологію в максимально спрощеній формі. Таке відбувається дуже часто. Ідеологія взагалі не дуже складна, але її релігійна сутність робить її дуже дієвою. Я не вперше веду мову про це й бачу, що ситуація змінилася. Це були заяви від багатьох помітних осіб в Російській Федерації, що денацифікація – це погано, тому що вимовити це важко. А що прийшло їй на заміну? Десатанізація. Тобто це відкрито продемонструвало релігійний характер цієї ідеології».

Наслідки поверхневої декомунізації та ідеологія України

Комунізм та нацизм – дві тоталітарні ідеології 20 століття, які відійшли в минуле. Однак уроки з їхнього існування повністю не засвоєні, адже засудження дістала тільки друга. Після падіння Радянського Союзу злочини комунізму так і залишилися без належної оцінки: ні нові незалежні держави, ані світ не визнав його таким же злом, як і нацизм, не судив його прибічників та не заборонив на рівні законодавства. Трибуналу не було, тож мільйони його жертв залишилися непочутими, а десятки тисяч катів – непокараними. Це й призвело до того, що історія повторилася, а ревіталізовану примару комунізму підтримали російські інтелектуали.

«Не була проведена “деенкаведезація” пострадянських держав, і не тільки Росії. Але в Росії ми бачимо: вони вбудувалися в нову конструкцію. Експеримент на собі був дуже болісний, але протягом певного часу я наштовхувався на російські серіали останніх років, де звучало таке: Берія – ефективний менеджер, Сталін знову батько народів тощо. Тобто вони повернулися й стали дуже доречними для існуючому режиму. Якби була проведена ця декомунізація, не формально, а дійсно, я вважаю, що тоді нічого подібного сьогоднішньому режиму в Росії не було б». 

Володимир Прокопенко говорить, що чинна ідеологія російського режиму описується тим, що філософ Ерік Фьоґелін назвав ідеологією або релігією гностицизму. Подібний тип мислення претендує на абсолютне пізнавальне володіння реальністю та бачення істини. Тож знання про світ прихильника такої ідеології опиняються поза межами будь-якої критики з боку інших.

«У 20 сторіччі Фьоґелін перелічує, що відповідає цій назві: фашизм, націонал-соціалізм, більшовизм, психоаналіз. Тому що там є дуже суттєві співпадіння. Це есхатологія, по-перше, тому що цей світ поганий і якщо він загине, це буде навіть спасінням для нього. І ми чули: “Ми будемо врятовані, а ви – згоріть у пеклі”». 

У світлі історичних подій поняття ідеології можуть наділяти негативним смисловим відтінком. Володимир Прокопенко звертає увагу на те, що загалом ідеологія є нейтральним терміном, який позначає сукупність системи ідей, що є орієнтирами для суспільства, адже вказують на певні зразки. У тому чи іншому вигляді нею послуговуються всі великі спільноти людей.

«Не існує суспільства без ідеології. Вона може бути недіагностованою, несформульованою, але вона завжди існує. І в цьому плані, якщо казати про Україну, ідеологія нам потрібна, як нікому, я вважаю. Тому що в нас із цим завжди проблеми. Я не хочу заглиблюватися в розмови про менталітет і наш одвічний індивідуалізм, але це питання, як нам бути разом, – це найважливіше питання, яке вимагає того, щоб існували речі, ідеї, які були б прийнятними для всіх, і їх треба шукати. Тому що інакше в нас буде, як завжди: ми перемагаємо, а потім отримуємо руїну».

Сотні років Російська імперія живилася ресурсами України, ставлячи собі на службу кращих представників інтелігенції, учених та діячів культури. Нині в Україні триває процес очищення від імперських маркерів, що ними Росія щедро позначила усі сфери суспільного життя. Однак ревізія має не тільки викреслювати імена, але й відроджувати пам’ять про забуті.

«Є особистості досить такі цікаві й дуже значні для філософії, яких треба повертати. Перший, хто спадає на думку в Полтаві, це Памфіл Юркевич. Там, де зараз аграрний університет, висить дошка, що тут в Полтавській семінарії навчався Симон Петлюра. Добре. Але там же навчався й Памфіл Юркевич! Чомусь ми так його віддали, тому що він від’їхав до Московського університету і потім залишив кафедру Володимирові Соловйову. В одній зі своїх статтей останній пише про вдачу й світогляд Юркевича як дуже виразно національні за характером. Ось тут треба повертати. Тих, хто дійсно свій».

В Україні зараз триває фізична боротьба з ворогом, після завершення якої вирішальне протиборство за збереження пам’яті продовжиться. Наша мета – не дозволити росіянам змусити нас забути їхнє справжнє єство.

Обкладинка Юлії Сухопарової

Фото Катерини Пєшикової для ЗМІСТу

Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю ЗМІСТу і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.