Донеччанка Юлія Саліванова вже понад рік мешкає у ліцеї – подібно до тисяч інших ВПО в Полтаві. Ці люди мають власні нелегкі історії та теперішні проблеми. Юлія розповіла ЗМІСТу про свій досвід.
Фельдшерка з Донецька, яка двічі тікала від війни
Юлії Салівановій довелося шукати новий дім двічі. До 2014 року жінка працювала фельдшеркою та разом із сином мешкала у Донецьку. Тодішнє вторгнення росіян застало сім’ю зненацька, тому їм довелося залишити рідне місто та переїхати у Полтаву. Тут переселенка мешкала близько року, а потім вирішила повернутися на Донеччину, проте вже у підконтрольний Україні Слов’янськ:
«Дуже хотілося повернутися додому, але біля Донецька йшли важкі бої. Саме тому ми обрали Слов’янськ як безпечне місце на рідній Донеччині. Та з цього, здавалося б безпечного місця, знову довелося тікати».
З початком повномасштабного вторгнення Юлія знову переїхала до Полтави, де оселилася у подруги. Одна валіза теплих речей на двох з сином – це все, що вдалося вивезти зі Слов’янська. Під обстрілами залишилися обладнання та домашня майстерня з вишивки, у якій жінка працювала протягом восьми років життя.
Після кількох місяців життя у подруги переселенка переїхала до полтавського ліцею, у якому живе й до сьогодні. Нині на території закладу живуть й інші ВПО, яких забезпечили спальними місцями та безкоштовним харчуванням. Близько року переселенців годували працівниці ліцею, які приносили продукти та власноруч готували їжу на облаштованій кухні.
«У Полтаві нас дуже гарно прийняли, адміністрація ліцею намагається зробити все для нашого комфортного життя. Звичайно, зараз у людей різні запити, різний психологічний стан. Хтось втратив дім, хтось – рідних, тому усім важко. Але працівники роблять усе можливе. Харчування – ось вам, будь ласка, спальне місце та душ, гаряча вода теж є. Нещодавно навіть отримали пральні машинки в якості гуманітарної допомоги, які встановили за лічені дні й облаштували місця прання для нас», – говорить Юлія.
Полтава гідно зустріла людей, які потребували допомоги, проте деякі проблеми все ж стали на перепоні спокійного життя у новому місті.
Нестача житла, пошук роботи, пригнічення та страх: проблеми та виклики для переселенців
До початку війни Юлія Саліванова працювала фельдшером та мала хобі, яке пізніше допомогло їй почати заробляти у Полтаві – вишивання. У рідному Донецьку жінка займалася ручною вишивкою та отримала звання народного майстра України, а після переїзду в Слов’янськ захопилася комп’ютерною вишивкою.
У Полтаві переселенка зіштовхнулася з найпопулярнішою проблемою для ВПО – браком роботи. Виявилося, що влаштуватися за фахом у місцевий медзаклад – це справжній виклик, який під силу не кожному. Тому Юлія почала думати про власну справу, яка б могла допомогти їй заробити грошей.
У Слов’янську жінка залишила все, що пов’язувало її з вишиванням – дороговартісне обладнання, власноруч облаштовану майстерню, роботи та бажання творити. Згодом після переїзду в Полтаву переселенка почала поступово повертатися до хобі та змогла перетворити його у прибуткову справу:
«Ніколи не могла й подумати, що колись всерйоз почну цим займатися. До переїзду в Полтаву це було мимовільне заняття для душі, якому я приділяла не так і багато часу. Тепер приймаю замовлення, допомагаю іншим переселенцям та намагаюся саморозвиватися в цьому напрямку».
Юлія говорить, що вишивка – справа не з легких, адже впливає на осанку та зір, тому працювати з ранку і до вечора дуже важко. Попри це жінка регулярно приймає замовлення від полтавців та переселенців, яким потрібна допомога. Наприклад, її постійні клієнтки – ВПО з Харкова, які створюють у місті штаби та регулярно замовляють брендовані футболки з вишивкою для нових працівників:
«Для мене вишивання, попри стабільний заробіток, все ще залишається хобі, яке приносить мені задоволення. Реальною роботою це назвати складно. Це допомагає розвантажити голову та відволіктися від війни та реальності, від яких досі інколи не можу відійти».
«Буду шукати можливості, де б я не опинилася»: життя ВПО у чужому місті та плани на майбутнє
Нині Юлія Саліванова живе у полтавському ліцеї та мріє про повернення до рідного Донецька. Жінка хоче знайти власне житло у Полтаві. Заважають лише обмежені фінансові можливості та складність «зрушити з місця».
У подібному місці компактного проживання переселенка живе вперше, тому умови для неї трохи незвичні. Проте ліцей облаштував все необхідне, а також надав приміщення, де Юлія створила нову майстерню. Згодом жінка отримала грантове обладнання, на якому нині працює.
На Донеччині у жінки залишилися родичі, з якими вона припинила спілкування.
«Люди “на ту сторону барикад” нас уже не сприймають. Вони по-іншому налаштовані і за ці роки змінили свій світогляд Саме через їхню позицію ми й припинили спілкування».
***
Нині разом з Юлією в ліцеї живуть й інші ВПО, більшість з яких – люди старшого віку. Деякі з них втратили житло, а хтось – рідних. Усі вони тікали від війни та обстрілів в пошуках безпечного місця, а Полтава зуміла гідно прийняти цих людей та допомогти їм у скрутну хвилину.
Після перемоги вони повернуться у рідні міста, відбудують зруйновані ворогом будинки та почнуть нове життя. А поки Полтава має стати місцем, де переселенці відчуватимуть себе комфортно та захищено.
