А чи знали ви, що в часи Другої світової війни американські збройні сили тримали свої військові літаки на таємній базі під Полтавою? Та чи могли ви собі уявити, яке значення ця база мала? Яку роль відігравало наше рідне місто на останніх етапах Другої світової війни? Та чому події операції «Френтік» іноді називають полтавським «Перл-Харбором»?

У ніч на 22 червня 1944 року, в третю річницю нападу Німеччини на Радянський Союз, перша зробила такий собі «подарунок» радянському народу. Літаки Люфтваффе завдавали бомбові удари по військовому аеродрому міста Полтава, на якому розміщувалися американські бомбардувальники. 

Причиною нальоту стали дії союзної авіації, яка бомбардувала цілі у Східній Європі. Повітряні рейди на стратегічно важливі об’єкти нацистського рейху та його сателітів, що велися з аеродромів на Полтавщині, мали назву операція «Френтік».

Навесні 1942 року Королівські ВПС Великобританії розпочали цілу повітряну кампанію над окупованою гітлерівцями та їх союзниками Європою. Стратегічні бомбардування були націлені на об’єкти військової інфраструктури, як от нафтопереробні заводи, транспортні вузли, фабрики.

Ближче до літа того ж таки 1942 року до ВПС Британії приєдналась і 8-ма повітряна армія США. Поки британці завдавали бомбові удари по Німеччині переважно вдень, американські пілоти атакували ті ж цілі вночі. 

Сталін наполягав на якнайшвидшому відкритті «Другого фронту» в Західній Європі, але західні союзники відкладали своє вторгнення у Францію. Замість цього, в січні 1943 року на конференції в Касабланці, що в Марокко, президент США Франклін Рузвельт і прем’єр-міністр Великої Британії Уінстон Черчілль домовилися: в першу чергу вони мають повністю звільнити Північну Африку від італо-німецьких військ.

Після цього, створивши в Тунісі плацдарм для майбутньої висадки на острів Сицилія в 1943 році, вони змусять союзника Гітлера Італію капітулювати. І тоді, в 1944 році, почнуть вести бойові дії на Західноєвропейському театрі бойових дій.

Ця новина роздратувала Сталіна, але була й друга, більш приємна. У Касабланці західні союзники домовились, що посилять стратегічні бомбардування нацистської Німеччини.

Так, на конференції була прийнята спільна директива, в якій зазначалося, що завданням ВПС США та Великобританії було: 

Одразу після цього британо-американські повітряні сили збільшили кількість нальотів на німецькі міста. Тепер бомбардуванням підлягали не тільки об’єкти військової інфраструктури, а й цілі населені пункти. Періодично під час таких рейдів використовувались й запалювальні бомби.

Одним із яскравих прикладів жорстокості реалій Другої світової війни стало тотальне знищення одного з найкрупніших на той час німецького міста Гамбург. У липні-серпні 1943 року британські та американські бомбардувальники скидали тисячі тонн запалювальних і фугасних бомб з ціллю викликати страшенну пожежу в місті. До того ж, влітку гаряче повітря викликало вогняний смерч й начисто знищило мільйонне місто. 

Ті страшні ночі надовго закарбувались в пам’яті звичайних людей. За різними даними, загинуло від 37 до 200 тисяч людей, 125 тисяч осіб було поранено, понад мільйон були вимушені залишити місто.

Стратегічні бомбардування охоплювали територію Західної Європи, й не всі стратегічно важливі об’єкти були в зоні досяжності бомбардувальної авіації. Ті цілі для бомбардувань, що розташовувались у Східній Європі, перший час уникали ударів з неба. Союзне командування вирішило завдати ударів й по цих цілям. 

Одночасно з цим до кінця 1943 року Червона Армія звільнила половину території Української РСР, зокрема й Полтаву. Водночас на Московській конференції міністрів закордонних справ США, Великобританії та СРСР у жовтні 1943 року в секретаря Об’єднаного штабу генерала-майора Джона Діна йшлося про таке:

«Делегати Сполучених Штатів надали конференції такі пропозиції:

(1) Щоб, з метою здійснення наскрізного бомбардування промислової Німеччини, були надані бази на території СРСР, на котрих літаки США змогли б поповнювати запаси пального, здійснювати терміновий ремонт і поповнювати боєкомплект.

(2) Щоби ефективніше здійснювався взаємний обмін відомостями про погоду. Щоб досягти цього, необхідно поліпшити засоби зв'язку між США і СРСР.

(3) Щоб було поліпшене повітряне сполучення поміж цими двома країнами.

<…>

В. М. Молотов сказав, що СРСР у принципі згоден з пропозицією Сполучених Штатів і що відповідним радянським властям буде дана вказівка зустрітися з генералами Діном і Ванденбергом для обговорення конкретних заходів, котрі були би необхідні для здійснення цих пропозицій».

Необхідність таких «човникових» бомбардувань обговорювалась й на Тегеранській конференції. Так, на особистій зустрічі президент США Ф. Рузвельт сказав Й. Сталіну: 

Сталін зрештою погодився. 

Після того, як союзники по антигітлерівській коаліції дійшли згоди щодо проведення спільної повітряної військової операції, почалися заходи з приготування до виконання операції, що отримала назву «Френтік» (з англійської – «несамовитий»). 

Цікавий факт, що на Заході ця операція відома ще під назвою «Несамовитий Джо» (Frantic Joe). Річ у тім, що там Сталіна називали Джо (англомовна версія імені Йосип). Тому «Френтік» став таким собі ототожненням зі Сталіним (припускаємо, що через його складний характер). Ще однією версію назви операції є операція «Титанік».

Окрім аеродрому Полтави, для проведення активної фази «Френтік» обрали ще два: в Миргороді й Пирятині. Вони були зручно розташовані й знаходилися недалеко від ППО в Карлівці, Гребінці, Петрівці.

У березні 1944 року при ВПС робітничо-селянської Червоної армії була створена 169-а авіаційна база особливого призначення. Її завданням було здійснення всіх необхідних підготовчих заходів та організація взаємодії з американськими військовими. Командиром бази було призначено генерал-майора авіації Олександра Пермінова.

У квітні стратегічним командуванням ВПС США в Європі терміново у своєму складі було створене Східне авіаційне командування зі штабом у Полтаві.

Американці дали нумерацію для кожної з авіабаз. Так, полтавська отримала номер 559, пирятинська – 560, а миргородська – 561.

З кінця березня арктичними конвоями до Мурманська почали доставлятися всі необхідні матеріали для будівництва та забезпечення функціонування авіабази.

У квітні-травні ешелонами через Іран почали прибувати американські солдати та офіцери.

На будівництво було відведено всього півтора місяця. Американські й радянські солдати брали участь у зведенні інфраструктури авіабази на рівних, але основною робочою силою були переважно місцеві мешканці, зокрема жінки.

Зі спогадів генерал-майора Джона Р. Діна:

Як згадувала місцева жителька Л.П. Галушченко, яка теж брала участь у будівництві злітно-посадкової смуги:

Уже за місяць, 15 травня, всі будівельні роботи на аеродромі було завершено. За такий стислий термін спільною важкою працею місцевими жителями й персоналом авіабази було виконано: 

Загальна трудомісткість робіт перевищила 31 000 людино-днів.

В експлуатацію аеродром прийняла спеціальна інспекторська група, очолювана генерал-майором Фредом Андерсоном. За висновками інспекції, полтавський та миргородський аеродроми придатні приймати важкі бомбардувальники B-17 Flying Fortress і B-24 Liberator, а пирятинський — ескортних винищувачів P-51 Mustang та P-38 Lighthning. 

На відкритті авіабази був присутній син президента США Ф. Рузвельта Еліотт. 

На аеродромах Полтавщини розміщувалися частини 8-ої, 12-ої та 15-ої повітряних армій США. Вони мали злетіти з аеродромів Великобританії та Італії з бомбами на борту, долетіти до своїх цілей, «відбомбитися» та приземлитися на одній з баз на території Полтавщини.

Окрім американських ВПС, в операції брали участь й радянські повітряні частини. Зокрема, це 329-та винищувальна Керченська авіаційна дивізія та 310-та винищувальна авіаційна дивізія протиповітряної оборони.

У першій були літаки P-39 Airacobra (на яких літав й легендарний льотчик-ас Олександр Покришкін). В останній були не тільки «Аерокобри», а й вітчизняні зразки Як-9. До слова, «Аерокобри» доставлялися до СРСР державною програмою США по допомозі своїм основним союзникам під назвою «ленд-ліз».

Головною задачею радянських повітряних сил в цій операції було забезпечення повітряного прикриття та супроводу американських ВПС.

Загальними ж цілями американців були наступні:

У рамках самої ж операції військовослужбовці Сполучених Штатів мали виконувати бомбардування стратегічно важливих об’єктів на території Східної Європи. Для цього повітряні машини мали злітати з аеродромів Великобританії та Італії, щоб потім долетіти до цілі, скинути весь свій бомбовий багаж та сісти на одному з аеродромів Полтавщини. 

Коли американці мали перетинати лінію фронту, цю небезпечну ділянку вони мали пролетіти у супроводі радянських винищувачів прикриття, які теж були на цих аеродромах.

Після відпочинку, інспектування технічного стану літаків і завантаження нової партії бомб, льотчики мали полетіти на аеродроми Британії та Італії, по дорозі знищивши нові цілі. Ось така була задача «човникових» бомбардувань.

Слід зауважити, що проведення операції «Френтік» проводилось цілком таємно й під оперативним прикриттям. Також варто зазначити той факт, що (випадково чи ні) початок операції був фактично синхронізований з відкриттям «Другого фронту» у Західній Європі. 

Початок же «Френтіка» припав на ранок 2 червня. Тоді ж, о 6:55 ранку, літаки 15-ої повітряної армії США піднялись у повітря з аеродромів в центральній Італії. Їхньою задачею було нанесення масованого бомбового удару по залізничній станції міста Дебрецен в Угорщині й пошкодження об’єктів інфраструктури й залізничних шляхів.

Американці блискуче справились із поставленим завданням. ВПС США під час рейду на Дебрецен втратив лише один бомбардувальник B-17, ще шість «Мустангів» за технічних причин вимушені були повернутись на аеродроми зльоту. «Летючі фортеці» ж успішно приземлились в Полтаві. Загалом на полтавському аеродромі сіло 64 важких бомбардувальників, в Миргороді — 65, а на пирятинський аеродром успішно приземлились 64 літаки.

У Полтаві льотчиків вже чекали офіційні особи. Окрім генерал-майора Д.Р. Діна, на пілотів чекали посол США в СРСР Вільям Гарріман, командувач Східного авіаційного командування Р. Велш і начальник штабу А Кесслер. Радянську сторону представили заступник начальника штабу ВПС генерал-лейтенант авіації Дмитро Грендаль, начальник управління спецзавдань Генштабу генерал-майор Микола Славін, представник  командувача ВПС РСЧА генерал-майор Степан Левандович, а також кореспонденти центральних газет.

Ось як про підготування до зустрічі гостей пише радянська газета «Червона Зірка» у випуску від 4 червня 1944 року:

Флагмана 15-ої повітряної армії генерал-лейтенант Айру Ейкера на полтавській землі вітав начальник авіабази О. Пермінов. Ейкер у свою чергу передав останньому медаль «Легіон заслуг» та особистий лист від президента Сполучених Штатів.

Чотири дні американські бомбардувальники знаходились на аеродромах під Полтавою. Пілоти відпочивали, знайомились з місцевими мешканцями та готувались до наступних вильотів. А вже 6 червня 104 «бомбардири» та 42 винищувачі прикриття знову піднялись у повітря. 

Цього разу ціллю для удару був обраний румунський Галац, порт на Дунаї. Ці удари виконувались вже в інтересах генштабу Червоної Армії. Через технічні негаразди додому повернулись сім «Фортець», а під час повітряного бою було втрачено два «Мустанги» прикриття. 

Із задачею американські льотчики впорались дуже добре – на об’єкти інфраструктури було скинуто 1 тис. 250 25-ти фунтових фугасних та 1 тис. 26 стофунтових запалювальних бомб. Після виконаних робіт американці взяли курс назад – на Полтавщину.

Наступного дня, 11 червня, бійці 15-ої повітряної армії організували зворотний трансфер до території Італії. Ціллю для ударів під час перельоту була обрана база люфтваффе в Фокшанах, що в Румунії. 

Пілоти провели результативне бомбардування, але втратили одну «Фортецю». За збігом обставин, саме на цьому бомбардувальнику знаходився фотокореспондент Маккей. Він відзняв чимало матеріалу, коли перебував в Полтаві. 

Так до рук німців потрапило понад п’ятсот фотознімків з Полтави. Разом з ними були документи, які свідчили про те, що летять американці з полтавського аеродрому. Німецьке командування почало готувати операцію по знищенню летовища під Полтавою.

Після цього настав час військових пригод для бійців восьмої повітряної армії, флагманом якої був полковник Арчі Олд. Ця місія мала на меті стати частиною масштабного плану з нальоту союзників на Берлін, в якому брали участь близько 2 тис. 500 літаків.

Задачею цього бойового вильоту було нанесення бомбового удару одразу по кількох цілях. Головною ціллю було оголошено нафтопереробний завод у Руланді, Німеччина. Також його бойові товариші мали скинути бомби по залізничних вузлам Естельверда та Різи. 

Через технічні проблеми невелика частина «Фортець» полетіла в Британію на техогляд і ремонт, інші ж 145 бомбардувальників виконали бомбометання по поставленим цілям. 

Після вдалого бомбардування група Олда змінила взяла курс на схід. Але на його групу на шляху до Полтавщини налетіли зо два або три десятки німецьких «Мессершміттів». У повітряному бою було втрачено один «Мустанг» і одну «Фортецю». 

Відмітимо, що існує версія, що «Фортеця» не була збита, а лише отримала значні пошкодження й «дотягнула» аж до нейтральної Швеції, де була інтернована (затримана й примусово роззброєна – прим. ред.).

Уже над територією України группа Олда потрапила у грозовий фронт, внаслідок чого частина «Фортець» сіла в Жулянах і Борисполі біля Києва, а решта літаків вдало сіли у Полтаві, Миргороді та Пирятині.

Вищезгадані події іноді називають американською версію Перл-Харбора, бо їхні атаки були настільки ж непередбачуваними й потужними, як і причина, що ввела Сполучені Штати Америки у Другу світову. Це було як розгром японською авіацією воєнно-морської бази США На Гаваях, що в Тихому океані – так же раптово й наче нізвідкіля. 

Те страшне пекло американські та радянські військові запам’ятали надовго. 

У ніч на 22 червня 1944 року, на третю річницю початку вторгнення військ Третього Рейху до СРСР, німецькі ВПС, «пташки Геринга», завдали потужного удару по всіх трьох аеродромах на Полтавщині. Після масових нальотів на Німеччину й Польщу, що відбулися напередодні, німці відстежили місцезнаходження баз, звідки стартували літаки, й вирішили помститися за завдану шкоду.

Близько сотні німецьких «Юнкерсів-88» і «Хейнкелів-111» злетіло з аеродромів Білорусі й пролетівши без перешкод лінію фронту, й опинившись над Полтавою, скинули освітлювальні ракети на парашутах. Починаючи з першої години ночі, Люфтваффе понад три години нещадно бомбували територію аеродрому та всі літаки, що там знаходилися. Вцілілі машини німці «дострілювали» з зенітних гармат і кулеметів, прикріплених на літаках.

Нападники не втратили жодного свого літака й не зустріли ніякого опору з боку радянських винищувачів. 

Усі сподівалися, що радянські зенітні установки допоможуть відбитися, але аеродром не був укомплектований новітніми засобами протиповітряної оборони. Через те й було допущено такі руйнування.

Тих зеніток, що знаходилися на авіабазі, було недостатньо, щоб чинити ефективний опір літакам Рейху, які скидали бомби з висоти аж 6 тисяч метрів. Аеродромна обслуга, що в той час була на чергуванні на базі, майже вся загинула в ту страшну ніч.

Як потім пригадував американський лейтенант Р. Дж. Джонсон:

Радянські солдати (серед яких були й чоловіки, й жінки, усього близько ста осіб), намагалися врятувати палаючі «Фортеці», відтягуючи понівечені уламки машин у поле якомога далі від пекельного вогню, але марно. Усі пілоти загинули й «Фортеці» не врятували.

У результаті нальоту було повністю знищено 47 літаків і пошкоджено 50, згоріло 360 тонн бензину, знищено близько 2 тис. авіаційних бомб, вбито 31 радянського і 3 американських військовослужбовців, а також поранено 88 радянських і 15 американських бійців. 

Серед загиблих було декілька кореспондентів газет «Правда» та «Известия». Одним із них був Олексій Лідов – журналіст, який розслідував страту Зої Космодем’янської, вів репортажі зі Сталінграда, Курської дуги, писав фронтові щоденники. На його честь у Полтаві названа одна з центральних вулиць, що примикає до Круглої площі.

У ніч на 22 червня американські збройні сили зазнали найбільших втрат серед літаків за весь період їхньої участі в Другій світовій війні.

Після такого інциденту американська та радянська сторони знатно «почубилися». Американці звинуватили радянське командування у неефективній організації ППО.

До речі, радянські повітряні сили теж зазнали чималих втрат. Є свідчення, що в ту ніч вони втратили 25 своїх літаків. Також тоді американці не дорахувалися двох транспортних С-47. 

Коли настав ранок, радянські спеціалісти не підпускали своїх американських колег до льотного поля та злітно-посадкової смуги, адже там було дуже багато нерозірваних бомб і мін. 

За різними даними, за шість днів радянські солдати знешкодили від 20 до 30 тисяч (!) снарядів.

У наступні два дні німецькі Люфтваффе знову бомбили миргородський та пирятинський аеродроми. Усі вцілілі від атаки 22 червня літаки були передислоковані до Харкова та Запоріжжя, трохи далі від лінії вогню.

Після такого розгрому американські ВПС 26 червня виконали авіарейд на НПЗ та сортувальну станцію в Дрогобичі, що на Львівщині. У цьому авіанальоті ще були присутні «Летючі фортеці», але надалі, боячись за свої літаки, американське командування вирішило зменшити кількість бойових вильотів, в яких були присутні «Фортеці». 

Також була змінена тактика бомбардувань. Тепер пріоритет надавався штурмовій та винищувальній авіації. На перший план почали виходити «Лайтнінги» та «Мустанги». Проте, порівнявши свої втрати та втрати противника, вже швидко стало зрозуміло, що такі вильоти не надто ефективні. 

У той час, коли американське та радянське командування намагалося між собою з’ясувати, хто ж винний у цій трагедії, серед самих військовослужбовців панувала атмосфера дружби та взаємоповаги один до одного.

Колишній механік авіаційної бази Дж. Уортінгтон так згадував своє перебування на Полтавщині:

Зі спогадів учасника «човникових» операцій штурмана ВПС США лейтенанта Р.Дж. Джонсона:

 А так згадував перебування під Полтавою ще один американський військовослужбовець Дж. Р. Дін:

Попри на війну, вистачало часу й на романтику. Начальник оперативного відділу бази М. Щепанков пригадував:

Також є свідчення про те, що на авіабазах діяли члени контррозвідувальної групи СМЕРШ (відділ контррозвідки народного комісаріату оборони СРСР), що була створена незадовго до цих подій. У їх обов’язки входили не тільки стеження за діями союзників, але й організація безпеки на військових об’єктах. 

До речі, в Полтаві диверсанти хотіли вчинити підрив, але СМЕРШ запобіг теракту й знешкодив радіокерований вибуховий пристрій.

Останній бойовий виліт американських ВПС відбувся 19 вересня 1944 року. Тоді ж американські пілоти атакували сортувальну станцію в місті Жолонок (Угорщина). Скинувши баласт із бомб, американські авіатори посадили свої машини на аеродромах південної Італії.

Після цього вильоту американське командування вирішило зупинити проведення операції «Френтік». Однією з основних причин припинення використання авіабаз Полтавщини у своїх цілях стало те, що ті території, які бомбардувались американцями, почали потроху звільнятися Червоною Армією. Румунія, Болгарія до того часу вже капітулювали й перейшли на бік СРСР. Угорщина стала маріонеткою Німеччини, а Білорусь вже була звільнена в рамках операції «Багратіон». Польща готувалася до звільнення. 

До речі, під час звертання операції «Френтік» у Варшаві відбулося повстання, яке охопило польську столицю й вирувало два місяці. Радянські війська були неподалік, але не захотіли втручатися в ці події. У результаті повстання поляків було жорстоко придушене військами «Ваффен-СС», тисячі учасників було страчено. 

Це все стало прологом до майбутнього визволення Східної Європи від німецько-нацистських окупантів. Одночасно з цим на західному фронті союзні війська готувались форсувати річку Рейн і захопити західну частину Німеччини. Та й американо-британські бомбардування з заходу вже могли досягати території Східної Європи. 

Виходячи з вищеперерахованих фактів, стратегічна важливість проведення операції «Френтік» знизилася. 

Загалом же, за час проведення операції, 8-ма та 15-та повітряні армії США здійснили 19 бойових вильотів на військові об’єкти ворога, скинувши близько 2 тисяч бомб. У рамках проведення цієї операції було проведено сім міні-операцій, які називалися від «Френтік-1» до «Френтік-7». Через полтавську авіабазу пройшли свій бойовий шлях понад 10 тисяч військовослужбовців Сполучених Штатів Америки.

Підбиваючи підсумки операції вже відомий Дж. Р. Дін висловився наступним чином:

На початку вересня того ж року американські авіабази під Миргородом і Пирятином були ліквідовані, а база під Полтавою залишилася – як і з три сотні американських військовослужбовців, які зосталися, щоб обслуговувати аеродром у випадку можливих вимушених посадок на нього.

Бійцям Східного авіаційного командування, які від’їжджали, були видані пам’ятки з наступним змістом:

«Пам'ятай:

Ви повинні бути чесними й правдивими у своїх висловлюваннях про Росію. Критикувати загальне по одному індивідууму не можна. Пам'ятай, що своїми висловлюваннями ти можеш зіпсувати результат багатомісячної праці й зусиль усього нашого командування. Дотримуйся фактів… »

У місті залишилось 222 «янкі», які 9 травня 1945 року спільним з «совєтами» маршем пройшлися по Полтаві. Вони залишили наше рідне місто 22 червня 1945 року, в четверту річницю нападу Німеччини. Але війна вже закінчилася. 

Сьогодні про ті історичні події нашого міста розповідає пам’ятник американським солдатам біля 11 школи, а також експозиція музею дальньої авіації, що знаходиться неподалік школи. Окрім цього, він є ще й військовою частиною. 

У музеї авіації та космонавтики зберігся 48-зірковий американський прапор, які союзники по антигітлерівській коаліції залишили на пам’ять радянському народу та прийдешнім поколінням в пам’ять про цей спільний бойовий шлях на полтавській землі. А колись тут творилася історія.

Додамо, що в суботу, 21 вересня, в Музеї важкої бомбардувальної авіації відкриють пам'ятний знак, присвячений 75-ій річниці операції «Френтік», та відтворять події 1944 року.

Текст Ігоря Давиденко

Обкладинка Юлії Деркач