Ірина Івлєва: Агресія означає наближення. Що підказує батькам підлітковий бунт


Отже, агресія. Цього разу – у ставленні батьків до дітей-підлітків. Хіба можна бути агресивним до власної дитини? Цілком. Одним із перекладів слова «агресія» є «йти назустріч». І батьки, і підлітки виявляють агресію одне щодо одного. У більшості випадків за цим стоїть спроба піти назустріч. Іти тоді, коли не виходить домовлятися і здається, що залишається тільки крик. Або сила.

Підлітки – немов буря. З ними складно, батьки тривожаться: учитися не хочуть, багато сперечаються, пробують палити, пити і ще купу всього. У них перша закоханість, перший секс, мама не потрібна… Підліткам складно і самим з собою. Часто зображення в дзеркалі не подобається, гормони розхитують настрій, батьки «бісять», друзі зраджують. 

З дітьми як на гойдалці: то вони дорослі і про все знають, а батьки в сучасному світі не розуміються, то вони раптом стають маленькі і біжать до батьків, жаліються, плачуть.

Батьки не встигають до цих змін пристосовуватися. Тільки перетерпіли відмови і небажання їх чути, як через день вже треба надавати підтримку. А батькам же хочеться стабільних стосунків, щоб усе було зрозуміло. Але це не з підлітками.

Взагалі стосунки – це точно не про «все зрозуміло». Як тільки звучить оце «мені все ясно», там і шукай «зариту собаку».

Чому так з підлітками? Тому що в них криза ідентичності. Вони однією ногою в дорослості, а другою в дитинстві. Вони готуються до виходу із сім’ї. А як можна віддалитися від тих, кого любиш? Від хороших батьків не підеш. Тому вони й знецінюють: підліткам усе не так, вони провокують батьків, щоб ті таки стали поганими. Тоді стає зрозуміло, що від таких «ненормальних» треба йти подалі, бо хіба з такими живуть?!

У підлітків своя мова і власний код у вигляді. Вони експериментують із зовнішністю й кордонами. Немов перевіряють або хочуть переконатися, чи правда те, що батьки казали? А правда, що батьки не витримають нахабства в свою адресу?..

Підлітки не хочуть учитися, тому що в них інші завдання. Їм потрібно скласти власний образ і свою картину світу. Для цього треба у той світ піти, бо вдома цього не зробиш.

Так, вони нічого не хочуть. Чому? Тому що майже все вирішують за них. Бо дорослі звикли, що так було останні 13 років їхнього життя. Але тепер чужий вибір – не для підлітків. Вони йдуть до таких, як вони, щоб з ними досліджувати цей світ. Їм при цьому страшно, адже світ непередбачуваний. І мамі не менше страшно, тому що вона не знає, як в цей період допомогти. Боїться, чи повністю спорядила дитину. Точно не повністю, багато що дитина шукатиме сама. Але від цього не легше. До того ж усе, що зараз не запропонуй, не підходить. Роздратування, мовчання, поглядом десь блукає… Ну як тут не завестись?!

І коли я кажу батькам, що цей період потрібно пережити, в цьому доля правди є. Десь перетерпіти, десь накричати, а багато в чому – контейнувати. Коли вони приходять, щоб поділитися, треба бути контейнером, в який вони можуть викинути свої переживання. А дорослі батьки мають знати, куди вони віднесуть те, що до контейнера потрапило.

Далі виникає питання, наскільки дорослими і свідомими є самі батьки,чи можуть вони з цим упоратися. Тому є ще один чудовий момент у стосунках із підлітками – вони показують батькам, де їм ще потрібно над собою працювати, це своєрідні дороговкази.

Це ми говорили про біологічні сім’ї. А уявляєте, як складно батькам у прийомних сім’ях? Де вони просто люблять дитину як людину, а не по крові. Де постійно бояться зробити неправильний крок. А діти там зі своїми історіями, переважно глибоко травмовані. І ці травми не залікувати.

Іноді дивна поведінка підлітка в такій сім’ї є найкращим способом його адаптації до життя, хоча для довколишніх це виглядає як непорозуміння. Ці підлітки змушені вирішувати дві абсолютно протилежні задачі. Перша, вікова – сепарація (відділення) від батьків. Саме через неї іде протест. А друга – прив’язатися до свого дорослого, який забезпече безпеку і закриє потреби. Уявляєте, як це? Прив’язатися і «відв’язатися» одночасно?

У моєму методі системної сімейної психотерапії завжди велика увага приділяється контексту. Тому коли в соцмережах обговорювали епізод, як тато побив у парку доньку-підлітка, мені не вистачало саме контексту. Адже такі епізоди трапляються після багатьох пережитих подій. Ми не знаємо, скільки прийомна дівчинка тікала з дому, так би мовити, «відв’язуючись» від своїх батьків, і наскільки вони були прив’язані один до одного. Знаю лише одне: коли ми народжуємо дітей, ми не уявляємо перспективи їх підліткового віку. Коли прийомна сім’я бере дитину, вона теж не до кінця уявляє, що її чекає.

Тому я за свідоме батьківство, і все ж це шлях, до якого не підготуватися на всі 100%. Проте на ньому так багато любові, що з нею йти не страшно.


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація