PKLYlN6qi5P7MxoM

Вмирати за мову в ХХІ столітті на шостому році війни. Артем Мірошниченко – волонтер організації «Бахмут Український», український активіст. Він помер від травм, яких зазнав унаслідок побиття за те, що спілкувався українською мовою в рідному місті на сході Україні. Від Майдану українізація великими кроками рухалась Україною. Мова, вишиванки, прапори. Проте чи було це глобальною реформою? […]

Вмирати за мову в ХХІ столітті на шостому році війни.

Артем Мірошниченко – волонтер організації «Бахмут Український», український активіст. Він помер від травм, яких зазнав унаслідок побиття за те, що спілкувався українською мовою в рідному місті на сході Україні.

Від Майдану українізація великими кроками рухалась Україною. Мова, вишиванки, прапори. Проте чи було це глобальною реформою? Та чи було це реформою взагалі?

Мовна політика в Україні сьогодні тримається виключно на таких активістах, як Артем.

Вони протягували та «виплакували» закон про мову, вони проводять акції, привозять концерти українських гуртів в прифронтові міста України, встановлюють вишки радіомовлення на сході.

З боротьби за мову починається боротьба народів за свої права. Так сталося і в Україні, де колаборанти за підтримки московитів кричали про утиски російськомовних, які завершились відомою фразою «путін введі войска» і російсько-українською війною, яка триває і досі.

Проте, як виявилось, в Україні захищати сьогодні потрібно саме україномовних громадян. Виробивши чітку стратегію та шляхи її впровадження на рівні держави.

Нам не потрібно боротися проти когось. Нам потрібна боротьба за.

За Україну. За нашу мову. Націю. Ідентичність. Традиції та культуру. За збереження історичної пам’яті. Нам потрібна боротба за кожного з нас.

Два століття ведеться боротьба за мову в Україні. І саме Росія роками застосовує лінгвоцид до нашої країни. А ми досі бавимося в толерантність та називаємо націоналістом кожного, хто розмовляє українською, надаючи цьому терміну ще й певного негативного забарвлення.

Артем став людиною-символом та черговим «дзвіночком» у нашій великій дзвіниці.

Його вбили підлітки. Агресивна молодь, за розум якої боролася московія. І виграла. Глибинним питанням постає і виховання сьогоднішньої молоді. І якою вона буде, залежить від кожного з нас.

Ми ведемо дві війни – за свою територію та за свідомість наших громадян. І поки що перемог у нас мало.

МОВА – це зброя, якою вбивають. За яку помирають. Хто наступний?