qk2dpa9xjaoqwfjw

Одним з трендів останніх місяців в Україні став пошук туристичних магнітів, які могли б привабити українського та іноземного туриста, стати каталізатором розвитку туристичної галузі. Здебільшого обираються вже відомі розкручені локації. Проте на Полтавщині існує величезна кількість мало відомих широкому загалу неймовірно цікавих історичних та природних об’єктів. Нещодавно на прохання Архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора я […]

Одним з трендів останніх місяців в Україні став пошук туристичних магнітів, які могли б привабити українського та іноземного туриста, стати каталізатором розвитку туристичної галузі. Здебільшого обираються вже відомі розкручені локації. Проте на Полтавщині існує величезна кількість мало відомих широкому загалу неймовірно цікавих історичних та природних об’єктів.

Нещодавно на прохання Архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора я відвідав древнє козацьке селищі Вергуни Хорольського району, в якому є частково зруйнована Церква Різдва з метою заглибитись у проблематику цієї прекрасної занедбаної споруди та спробувати знайти шлях її відновлення.

 Фото: Церква Різдва у Вергунах станом на серпень 2020 р.  Фото: Ігор Кіянчук

Ідея збудувати новий мурований храм (дерев’яна церква в селі існувала ще з початку XVIII століття) належить родині поміщиків Базилевських. Деякі дослідники припускають, що каталізатором такого рішення було відвідування ними Свято-Миколайвської церкви в Диканці, будівництво якої завершилось 1797 році.  І вже на початку наступного року  розпочалося будівництво храму у Вергунах за проєктом модного в ті часи архітектора Миколи Олександровича Львова. Головним ентузіастом будівництва церкви був старший з братів поміщик Петро Федорович Базилевський. Варто зауважити, що Базилевські вирішили збудувати не просто церкву, не гіршу ніж в Диканці, а храм-усипальницю. До речі, Кочубеї пізніше теж зробили під своєю церквою усипальницю.

Новий храм освятили 16 вересня 1801 року а остаточно завершили будівництво в 1805 році. Припускають, що  Базилевських  познайомив з Миколою Львовим не хто інший як Василь Капніст оскільки він був одружений на Олександрі Олексіїївні Дьяковій, рідні сестри якої стали дружинами М. Львова та Г. Державіна.

Проте, П. Ф. Базилевський загинув у серпні 1798 року у своєму маєтку Сніжковий Кут на Харківщині. Його справу продовжив і довів до логічного завершення Іван Федорович Базилевський “Великий”, якого тривалий час і вважали фундатором Церкви Різдва.

Варто зауважити, що фінансово будівництво підтримувала місцева релігійна громада, зокрема, заможні козаки.

Цементу тоді не знали. Його винайшли в Європі лише наприкінці XVIII століття. Замість нього тоді використовували вапно. До вапняного розчину для міцності цегельної кладки додавали курячі яйця.  На той час це була неймовірно велична і міцна споруда. Нагадаю, що відому Круглу Площу в Полтаві почали будувати у 1805 році, тобто коли храм у Вергунах вже був.

 І. Ф. Базилевського, який помер в 1808 році, поховали в усипальниці ним же збудованої церкви.

Фото: Вергунівська церква на початку ХХ століття. Джерело ukrainaincognita.com

Ось як описує Церкву Різдва у Вергунах Олексій Зайченко у своїй книзі «Вергуни в історії України. Події та особистості»:

«Це була велична на ті часи споруда. Цегляна, оштукатурена, кругла у плані однобанна споруда, західний фасад якої прикрашали дві башти, що слугували дзвіницями. У композиційно-плановому вирішенні споруди використана схема храму-ротонди. Радіус зовнішнього контуру — 13.1 м, внутрішнього приміщення — 7,4 м. З двох сторін зовнішнє коло має прямокутні виступи: зі сходу — вівтарний, із заходу — вхідний, оформлений двома квадратними у плані баштами та глибокою лоджією, розміщеною між ними. План будівлі — коло, в межах якого два кільця стін і колон. Внутрішнє коло формує центральний об’єм, який досягає висоти 28 м, загальна довжина храму — понад 40 м. Товщина стін — до 1,5 м. Церква має 7 входів. Повністю відкритий центральний об’єм освітлений 8-ма підкупольними вікнами. Вхідна група була підкреслена портиком з колонами і двома вежами — дзвіницями. Церква була багато прикрашена класицистичним декором — портики, пілястри, колони тосканського ордеру, ліпні фризи з гірляндами й маскаронами. Майстерно викладений 16 метровий купол видно далеко за межами села. Простір між двома кільцями стін займають зовнішні та внутрішні лоджії  й ніші та невеликі приміщення біля вівтаря, розміщеного у напівкруглій апсиді, стіни якої по зовнішньому периметру мають форму прямокутника. Фасадна лінія підкреслюється двома колонами тосканського ордеру. У завершеному вигляді храм являв чудовий зразок культової споруди, зведеної у стилі російського ампіру».

При цьому внутрішні розписи були досить простими, виконані місцевими малярами.

Базилевські чудово розуміли, що місцевій релігійній громаді буде складно утримувати таку величну споруду. Тому вони залишили в державній скарбниці кошти, на відсотки з яких кожні 5 років здійснювався поточний ремонт. Останній був виконаний 1914 року.

Найпотужніший розквіт церкви прийшовся на кінець XVIII – початок XIX століття. Так, у 1895 році церква Різдва володіла церковним капіталом у сумі 4710 карбованців, мала 33 десятини ружної землі, при церкві діяло земське училище. Службу відвідувало понад 3000 парафіян.

Знаковим для церкви став 1911 рік, в якому вона отримала абсолютно новий інтер’єр: стіни і склепіння були розписані студентами Санкт-Петербурзької Академії Малярства. Варто зупинитись на способі фінансування цих робіт: після затвердження ескізу оголосили збір коштів і пообіцяли кожного жертводавця увіковічнити шляхом малювання його портрету серед янголів, пророків та святих. Чим більшою була сума пожертви, тим більшим і біля важливішого святого був портрет. Фрески вийшли неймовірно якісними і стійкими. Залишки їх можна побачити у храмі і зараз.

 

 Фото: Ігор Кіянчук

Після Жовтневого перевороту 1917 року доля Христоріздв’яної церкви круто розвернулась в гіршу сторону. Її припинили ремонтувати, а в 1931 році взагалі закрили і почали поступово розграбовувати.  В 1933 році було знято дзвони і демонтовано завершення двох дзвіниць, а саму споруду пристосовано спочатку під сільський клуб, а потім під складське приміщення місцевого колгоспу. Усипальницю розікрали в кінці 30-х років. Місцеві стверджують, що активіст-комсомолець Андрій Микитенко, який особисто скидав з церкви хрест і дзвони, невдовзі загинув від удару блискавки. Після 1945 року споруду використовували як зерносховище, а усипальницю – для зберігання насіннєвого фонду картоплі.

24 серпня 1963 року вергунівська церква Різдва занесена до списку пам’яток архітектури республіканського значення під №569. Проте це ніяк не вплинуло на долю будівлі.

В кінці 60-х на початку 70-х минулого століття церква вже була досить сильно зруйнована, але багато фресок ще збереглося в досить пристойному стані.

 

Фото: Борис Ткаленко

У 1991 році у Вергунах відбувалися зйомки кінофільму режисера Володимира Савельєва “Пам’ятай” з ізраїльським актором Йоссі Поллаком в головній ролі. Велика кількість кадрів була відзнята в інтер’єрах церкви Різдва. Зімальну групу вразила краса неймовірної вергунівської церкви. Митці зустрілись з Борисом Олійником, який на той час очолював Український фонд культури. Борис Ілліч знайшов чималі кошти і навесні 1992 року розпочалися реставраційні роботи: вкрили купол, поставили хрест, закупили мідні листи для покрівлі. Здавалося що церква ось-ось отримає нове життя… Але то були буремні 90-ті… Підрядник разом з грошима кудись подівся…

У 2010 році у церкви знову був шанс: в рамках державної програми “Паспортизація, інвентаризація та реставрація пам’яток архітектури” була можливість залучити з державного бюджету 2011 року кошти на реставрацію пам’ятки національного значення церкви Різдва Христового у Вергунах. Все, що було потрібно від районних чиновників, це надати розгорнуту інформацію про споруду. Угу, надали… У відповідь на запит Управління містобудування та архітектури Полтавської ОДА заступник голови Хорольської РДА Ю. О. Лисенко листом №01-30/713 від 26.04.2010 р. повідомив що церква Різдва у Вергунах “не потребує залучення коштів державного бюджету на проведення робіт так як втратила цінність як нерухомий об’єкт культурної спадщини”. Така відповідь гарно ілюструє фаховість і порядність цієї людини.

Щобільше, якось так сталося, що церква стала нічийною. От немає власника у такої прекрасної споруди та все. А немає власника то й немає кому турбуватися, реставрувати, утримувати й т. п. Власника немає, а небайдужі люди є.

 

Фото: Зліва на право: отець Василь Ліпший, староста Володимир Остапенко, краєзнавець Борис Ткаленко Фото Ігор Кіянчук

Отець Василь Ліпший, староста релігійної громади Різдва Христового Володимир Остапенко та небайдужий Борис Ткаленко вже не перший рік переймаються відновленням церкви. Завдяки їхній активності  минулого року Лубенська місцева прокуратура Полтавської області через суд домоглася офіційного визнання майна безхазяйним і передачі його у  власність територіальної громади с. Вергуни в особі Клепачівської сільської ради Хорольського району Полтавської області.

Тепер у пам’ятки є власник. Розпочато процес передачі церкви в користування релігійній громаді, яка й має стати локомотивом відновлення історичної будівлі.  Не зважаючи на те, що ні релігійна, ні територіальна громади наразі не мають коштів на реставрацію, все ж маю обережний оптимізм  що до долі цієї  красуні-церкви.

Оптимізм мій базується на тому, що є такі прогресивні та небайдужі священники як Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір який має сучасне прогресивне мислення і чудово розуміє, що просто церкву громада села Вергуни, в якому наразі проживає 495 осіб, не зможе навіть утримувати, не те що реставрувати. Владика вважає що потрібно знайти якесь нестандартне креативне рішення і готовий до широкої дискусії. Переконаний, що в Полтаві достатньо фахівців і просто небайдужих креативних людей, які таке рішення знайдуть. А коли воно з’явиться, то з Божою допомогою і втілиться. Бо як пишеться в Біблії “На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово (Ів. 1:1)”. Вірю, що церква Різдва у Вергунах стане потужною туристичною локацією або культурно-просвітницьким центром, який дасть поштовх навіть до розвитку Вергунів.