Y9d1Yh9xE7jyFsDm

Під завісу 2019 пощастило побувати в Ірландії. Хоча поїздка була коротка, всього на вікенд, враження залишилися дуже яскраві й надихнули на певні роздуми, якими й хочу поділитися. Не буду говорити про якість інфраструктури, доглянутість архітектурних пам’яток та рівень цін, оскільки очевидно, що в одній з передових країн Європи ситуація буде разюче відрізнятися від України. Зупинюся […]

Під завісу 2019 пощастило побувати в Ірландії. Хоча поїздка була коротка, всього на вікенд, враження залишилися дуже яскраві й надихнули на певні роздуми, якими й хочу поділитися.

Не буду говорити про якість інфраструктури, доглянутість архітектурних пам’яток та рівень цін, оскільки очевидно, що в одній з передових країн Європи ситуація буде разюче відрізнятися від України. Зупинюся ж на тих моментах, які вразили найбільше.

Ірландія — колишня британська колонія, що з боями здобула незалежність у 1921 році, водночас втративши контроль над частиною територій, що зараз входять до складу Великобританії як регіон Північна Ірландія. Примітно, що це були найбільш економічно розвинуті графства, що протягом тривалого часу завбачливо заселялися лояльними до корони протестантами з інших регіонів Великобританії.

За часи британського правління ірландці постійно зазнавали утисків на релігійному ґрунті (ірландці — католики, британці — протестанти), через мову (ірландська мова витіснялася англійською) та в економічному плані (корінне населення переважно зубожіло та жорстко експлуатувалося в сільському господарстві).

Пережила Ірландія і страшний голод 1845–1849 років, що забрав приблизно 1 млн життів, і масову еміграцію, що розгорнулася в середині ХІХ століття (лише з 1846 до 1851 року виїхало майже 1,5 млн осіб). Унаслідок цього населення острова з 1841 до 1901 року скоротилося майже вдвічі. До цього можна додати численні збройні протистояння з Британською короною різного масштабу: від повноцінних бойових дій до вуличних заворушень та терористичних актів. На мою думку, історичні паралелі очевидні.

Що зараз? Ірландці — не британці, в особистих розмовах вони чітко підкреслюють свою ідентичність. Водночас вони взяли від Британії все найкраще. Дійсно, від зовнішнього вигляду будинків до елементів побуту в мене було стійке відчуття, що я в Англії. Англійську мову знають всі, проте всі вказівники та дорожні знаки дублюються двома мовами.

Ірландці високо цінують власну незалежність, національну і релігійну ідентичність.

На жаль, конфлікт щодо Північної Ірландії не є остаточно вирішеним до сьогодні, проте Ірландія вибудовує конструктивні відносини з Британією. Під час поїздки ТОП-темою у розмовах пересічних ірландців було питання Брекзиту та подальших дій британського уряду на чолі з Борисом Джонсоном. Попри нелегку історію відносин між Британією та Ірландією країни багато в чому взаємопов’язані: візові питання (в Ірландію можна приїхати за британською візою), спільний кордон (наразі є повна свобода пересування між Ірландією та Північною Ірландією) тощо.

Проте не політикою єдиною живуть ірландці. Це знані гульвіси та любителі довгих хмільних посиденьок в пабах.

Пабна атмосфера — неповторна, особливо коли сотня відвідувачів наспівує безсмертні Whiskey in the Jar чи Wild Rover. А традиційні ірландські танці — це окрема історія. Автентична культура дуже яскраво ілюструє характер ірландців — гонорові, бунтівні, активні та веселі, що трохи вибивається зі стереотипу щодо стриманих північних народів.

Також ірландці вміють приймати та розважати туристів.

Дійсно, всі взаємодії з представниками туристичного бізнесу засвідчили високий рівень сервісу та економіку вражень в дії. Особливо яскраво це проявилося в музеях пива Guinness та віскі Jameson. До того, як я відвідав різні підприємства, в тому числі й пивоварні, мені було важко зрозуміти адекватність вартості вхідного квитка та численні схвальні відгуки та туристичних ресурсах. Здавалося б, що можна показувати в подібному музеї? Розповісти про стадії технологічного процесу, 10 хвилин на історію підприємства та дегустація наприкінці. Але враження перевершили мої очікування.

Ці музеї — результат видатного маркетингу, що дозволив перетворити екскурсію на підприємство в унікальний споживчий досвід. Відвідувачі отримують не просто екскурсію, а повне занурення в історію бренду. Гості можуть вільно взаємодіяти з експонатами, мультимедійні технології перетворюють технологічні процеси на шоу, відвідувачі можуть самі змінювати план своєї екскурсії відповідно до інтересів (хочеш — дивишся рекламні ролики, ні — заглиблюєшся в історію виробництва), ну, і, звісно, кожен може відчути себе професійним дегустатором.

До чого вся ця лірика? Звісно, не для реклами цих музеїв або брендів, яким вони присвячені. Укотре пересвідчився, як можна створити туристичну принаду на рівному місці, додавши шоу-елементи та цікаву презентацію. Водночас сумно, що в нас дуже багато місць із захоплюючою історією, які перебувають у жалюгідному стані. Хтось скаже: потрібні значні інвестиції, яких нема. Інвестиції знайдуться — була б цікава ідея, та й починати можна не з будівництва музею на 7 поверхів, а з чогось простішого.

Головне — це правильний підхід, коли туриста розважають та вражають, а не намагаються просто нашпигувати енциклопедичними фактами.

Окремої уваги заслуговує природа Ірландії. Дещо сувора та стримана, але надзвичайно чарівна, що, звісно, наклало відбиток і на характер та стиль життя самих ірландців. Здивувало, що в Ірландії є власні гори — Віклоу (Wicklow Mountains), невисокі, проте дуже нагадують наші Карпати. У горах ховається одна з найвідоміших місцевих природних пам’яток — дивовижна долина Глендалох (Glendalough), де розташовані залишки середньовічного монастиря Св. Кевіна.

Подорожі завжди надихають та заряджають енергією. Можливо, ці нотатки вийшли дещо сумбурними, проте вони щирі. Бажаю всім читачам цікавих подорожей та яскравих емоцій!