Чому ФОП існує в середньому 2,5 роки
Колаж ЗМІСТу
На початку січня Опендатабот опублікували цифри, які облетіли всі бізнес-канали: середня тривалість життя підприємця — 2 роки і 4 місяці, а за одинадцять місяців 2025 року в Україні закрилося понад 250 тисяч ФОП. На перший погляд сумно: не встиг відсвяткувати другий день народження бізнесу — і вже подаєш заяву про припинення діяльності.
Але річ у тому, що цю статистику можна читати по-різному. Хтось побачить у ній докази нестерпності умов для бізнесу в України. Хтось може навіть скаже, що це природний відбір, і слабкі мають відсіюватися. А хтось — і я серед них — скаже, що не все так однобоко, і перед тим як робити висновки варто трішки більше зануритись в факти. Бо якщо це зробити, то стане зрозуміло, що це скоріше статистичний нюанс, за яким ховається значно цікавіша історія.
В цьому контексті важливо розуміти, що один з статистичних піків закриття корелював із відновленням повноцінної роботи державних реєстрів після серії кібератак та технічних пауз, що мали місце наприкінці 2024 року. Значна кількість заяв про закриття, поданих у попередні періоди, була опрацьована саме в січні, створивши ефект «відкладеного накопичення».
Але загалом навіть ці 2,4 роки — це середня температура по лікарні. В одній палаті лежать підприємці, чий бізнес живе шість і більше років. В іншій — ті, хто не протримався й пів року. І якщо ви плануєте відкривати ФОП або вже маєте його і думаєте про майбутнє, вам критично важливо зрозуміти, чим ці дві палати відрізняються.
Бо різниця — далеко не в удачі й навіть не завжди в грошах. Вона в речах, які можна передбачити заздалегідь.
Почнемо з тих, хто «закривається» молодим. Тут абсолютний антирекорд тримають кур'єри — їхній середній термін життя як ФОП становить 6 місяців. Офісна та адміністративна діяльність — 9 місяців. Освіта й оптова торгівля — ледь більше року.
Це не бізнеси в класичному розумінні. Це скоріше тимчасові статуси, які люди отримують, щоб легально працювати на когось іншого.
Візьмемо кур'єрів. Людина реєструє ФОП, щоб возити замовлення для Glovo чи Bolt. Формально вона підприємець. Фактично — скоріше найманий працівник без трудових гарантій, який у будь-який момент може вимкнути застосунок і піти. Вхідний бар'єр нульовий, зобовʼязання теж не те, щоб великі. Відразу уточню: це не погано й не добре — це просто інша природа зайнятості, яку статистика рахує нарівні з людиною, що відкрила власну майстерню чи консалтингову практику.
Схожа історія з освітою. Вчитель чи репетитор реєструє ФОП, бо так вимагає замовник або так простіше отримувати оплату. Але при першій нагоді повернутися в найм із лікарняними, відпустками й стабільною зарплатою — повертається. ФОП в такому випадку був не власним бізнес-проєктом з довгостроковими амбіціями, а вимушеним форматом.
А тепер подивимося на протилежну картинку. Тут абсолютний рекорд маж складське господарство — середній термін життя понад шість років. Операції з нерухомістю — майже шість. Ремонт комп'ютерів і техніки — стільки ж. IT-сектор, попри 28 тисяч закриттів за рік, тримається в середньому майже чотири роки (хоча тут ситуація часто такоє виглядає як тимчасовий статус для оптимізації оподаткування).
Загалом, що об'єднує більшість цих сфер? Капітал і компетенції — щоб відкрити склад, потрібні гроші, приміщення, клієнтська база. Щоб займатися нерухомістю — репутація й знання ринку. Щоб ремонтувати техніку — руки, що ростуть із правильного місця, і роками напрацьована майстерність.
Високий вхідний бар'єр працює як фільтр: сюди приходять люди, які справді хочуть цим займатися, а не ті, кому просто потрібен тимчасовий статус для легалізації доходів.
Окрема розмова — роздрібна торгівля. 77 тисяч закриттів за рік, третина від усіх. Середній термін життя — неповні три роки. Це зона найвищого ризику в українському підприємництві, і причини тут насправді непрості й комплексні.
По-перше, логістика. Війна перекроїла всі ланцюги постачання. Те, що раніше їхало з Одеси за добу, тепер може їхати тиждень. Або не їхати взагалі, бо порт закритий, бо обстріли, бо водій мобілізований.
По-друге, енергетика. Графіки відключень стали нормою життя, але ця норма постійно погіршується і бізнес це відчуває, бо генератор коштує грошей, пальне — теж, і ці витрати з'їдають і без того місцями тонку маржу.
По-третє, конкуренція з маркетплейсами. Поки дрібний підприємець воює з РРО, звітністю й орендою, «гіганти» забирають його клієнтів, пропонуючи ширший асортимент й зручнішу доставку.
Цікавий парадокс: на фоні масових закриттів у роздрібній торгівлі онлайн-сегмент зростає. За три квартали 2025 року зареєстровано понад 18 тисяч нових ФОП в онлайн-торгівлі — на 62% більше, ніж торік. Ринок не зовсім гине, він скоріше трансформується. І ті, хто встигає трансформуватися разом із ним, — мають набагато більші шанси на підприємницьке виживання.
Але секторальна специфіка — лише частина картини. Є системні фактори, які тиснуть на всіх підприємців незалежно від певної сфери, і головний із них — ви здивуєтесь, але ні, не податки, навіть не обстріли, і не корупція. Головний фактор — невизначеність.
Український бізнес, на жаль, звик до високих податків. Звик до складної звітності. Навіть до війни, як це не страшно звучить, постійно адаптується. Але до чого неможливо звикнути — це до правил, які змінюються щопівроку (і це ще в кращому випадку!).
У 2025 році змінилися ставки військового збору. З 2026-го — планово нові ліміти доходу, інші суми ЄСВ та квартальна звітність замість річної. Але от на горизонті 2027-го вже маячить ПДВ для всіх ФОП із оборотом понад мільйон гривень на рік — це близько 660 тисяч підприємців, переважно 3 група.
Законопроєкт уже опублікований Мінфіном, і хоча міністр економіки каже про «доопрацювання», тиск нікуди не дівся, адже планують встигнути з ухваленням до березня 2026-го.
В голій сукупності це все означає, що бізнес просто не може дозволити собі планувати далі, ніж на рік — навіть якби хотів. Він не знає, скільки платитиме через 18 місяців. Не знає, чи його модель роботи взагалі залишиться легальною. Не знає, чи не доведеться закриватися й перереєструватися в іншому форматі. За таких умов довгострокові інвестиції у власний бізнес — акт або віри, або відчаю, інколи 2-в-1.
Аргументи про те, що держава потребує грошей, війна, треба наповнювати бюджет — всі вони цілком виправдані. Так, потребує. Так, треба. Але бізнес, який закрився — не платить нічого. Ні податків, ні зборів, ні ЄСВ. Нуль. І коли з ринку виходять 250 тисяч підприємців за рік — це не лише 250 тисяч особистих історій, це сотні тисяч робочих місць, які вони створювали або могли б створити.
Держава, звісно, може отримати з бізнесу багато в короткостроковій перспективі — але якщо цей бізнес після цього помре, наступного року «отримувати» вже не буде з кого.
І тут ми підходимо до моменту, який не можна оминути, хоч він й незручний. Регуляторний тиск в Україні сприймається більшістю не як «правила для всіх», а як «можливості для вибіркового застосування».
Коли умовний підприємець Олексій бачить, що одні платять усе до копійки, а інші — роками існують у тіні без жодних наслідків, його мотивація грати за правилами падає. Не тому що Олексій поганий, а тому що він раціональний. І проблема це не бізнесу, а системи, яка цей бізнес регулює.
То що з цього всього випливає для людини, яка думає про підприємництво або вже ним займається?
- Перше й, мабуть, найважливіше: можна мати ідеальну стратегію, бездоганну бухгалтерію й залізні нерви — але якщо ви заходите в нішу з органічно коротким циклом життя, пані статистика працюватиме проти вас. Це не означає, що в торгівлю чи послуги не варто йти. Це означає, що туди варто йти з реалістичним розумінням ризиків і запасом міцності хоча б на 2-3 роки, а не на рік.
- Друге — закладайте в вашу бізнес-модель регуляторні зміни як константу, а не як «виняток». Будуйте так, щоб вижити при найгіршому сценарії. Наприклад, якщо ваш бізнес тримається на тому, що ви платите 5% замість 20%, і ви розумієте, що ці 5% скоро зникнуть — це вже не бізнес, а просто тимчасова схема.
- І третє, про що, на диво, рідко говорять: майте фінансову подушку хоча б на 6 місяців. В умовах, коли логістика може зламатися, електрика — зникнути більш як на добу, а клієнт — затриматись з оплатою через власні проблеми, ця подушка — різниця між «перечекати» і «закритися».
Останнє, що хочу сказати — вже не як адвокат, а як людина, що спілкується з підприємцями щодня. 250 тисяч закриттів — це люди, які спробували. Багато з них спробують знову. Дехто — вже пробує, в іншому форматі чи в іншій ніші. Середній термін життя ФОП можна подовжити, але для цього потрібно розуміти, чому він такий короткий. Сподіваюся, тепер ви це розумієте трохи краще.