Ольга Жуковська: Чому контактний зоопарк не прищеплює любові до природи?


Мабуть, багато хто чув таку притчу:

Розмовляють якось фермери – батько й син:

– Скажи, синку, ти любиш курочку?

– Так, тату!

– Хіба? Якби ти любив курочку, ти б про неї турбувався, годував з рук, гладив… А ти їм голови рубаєш. Ти не любиш курочку. Ти любиш її смак!

Уявіть, наскільки кращим і простішим було б життя, якби ми в своїх вчинках керувалися банальним золотим правилом «Стався до інших так, як хочеш щоб ставилися до тебе»! Емпатія – один з найпростіших шляхів до гуманного суспільства. Достатньо лише уявити себе на місці іншого і ти відразу розумієш, що іншому добре, а що ні.

Люди все більше усвідомлюють свій зв’язок з природою, відповідальність перед планетою та нащадками. Але через незнання реального стану речей ми неусвідомлено завдаємо шкоду замість користі.

Прекрасно, коли дітям прищеплюють любов до природи. Це виховує добро та гуманність. Але часто така любов шкодить тваринам. Зараз ідеться про звіринці і контактні зоопарки. Якщо перші в Україні заборонені, то контактні зоопарки набувають популярності.

У випадку з ними виходить, як у притчі, наведеній на початку. Нам це здається милим: на фото виходить дитина, яка ніжно стискає ту ж морську свинку, а насправді... Хто найбільше страждає в цей момент, так це ця сама морська свинка. Її життя – це суцільна зміна чужих облич і рук. Щойно почався ранок, тварина прокинулася, як пішов суцільний потік відвідувачів. І кожен хоче взяти на руки, погодувати (часто чимось шкідливим, а то й небезпечним для тварини), погратися, сфотографуватися.

Уявіть, що хтось до нас так ставиться! Його не цікавить наш стан, наші бажання, наше прагнення усамітнитися – ми повинні постійно бути на виду, дозволяти себе чіпати чужим людям і не мати змоги себе захистити від цього…

Мешканці контактних зоопарків перебувають у постійному стресі. Для багатьох тварин важлива чистота і відсутність чужих запахів. Тому вони часто до крові видирають собі шерсть та пір’я, щоб позбутися чужого запаху.

Як розповідають працівники таких зоопарків, дрібних тварин там називають «витратні матеріали». Їжаки, морські свинки, хом’ячки – всі вони довго не живуть. Не усвідомлюючи сили «обіймів», дитина стисла сильніше, ніж треба – зламані ребра, передавлені внутрішні органи. Їжачок, необережно взятий у руки і випущений з рук на підлогу, бо дитина вкололася, – і в їжачка відбиті внутрішні органи. Перерахуйте у співвідношенні «висота дитячих рук/розмір їжака», якій висоти падіння для людини це відповідає? Результат – смерть у муках. На місце «витрачених» завозять нових тварин – їх очікує така ж доля.

Чи є вихід? Чи можливо виховати дійсну любов до тварин, показати дітям чудовий світ живої природи, не завдаючи при цьому шкоди?

На щастя, наш світ постійно рухається у напрямку добра і гуманності і хто знає, через скільки років (і чи ми застанемо цей час?) на Землі будуть мінімізовані страждання. Але уже зараз звіринці, де тварина все життя живе в клітці і не може реалізувати елементарні потреби у русі, змінюють національні парки та зоопарки, де створені умови, максимально наближені до природних. Тут тварина може вдосталь рухатися, спілкуватися з собі подібними, а при бажанні – усамітнитися, тобто вести максимально природний для свого виду спосіб життя. Мультимедіа дозволяє відтворити найекзотичніших і вимерлих тварин, ми можемо дізнаватися про їх життя за допомогою цифрових технологій.

Дуже зворушливо бачити, коли діти 10–14 років прагнуть допомагати безпритульним тваринам або звірятам, що потрапили в біду! Серце розкривається, коли бачиш, як вони в міру своїх сил допомагають. А які вони щасливі, коли бачать результат своїх зусиль! Звісно, не можна дитину брати на відлов безпритульної тварини, на стерилізацію чи давати вигулювати величезного собаку, якому доля спотворила психіку і він боїться або ненавидить людей. Але яке щастя насамперед для юної людини, коли її перепост у соцмережі допоміг загубленій тваринці повернутися до господаря! Від таких зустрічей у дорослих людей на очах навертаються сльози.

Багато дітей зараз організовують збір корму для притулків, збір непотрібних теплих речей на підстилки, разом з батьками роблять годівнички для птахів, у спеку ставлять біля дому мисочку з водою для вуличних тварин. А потім все це фотографують і викладають на своїх сторінках. Такі фото вносять добро у потік негативу, яким, на жаль, переповнені наші соцмережі.

Знову ж, побачити тварин і не зашкодити, а допомогти, можна відвідавши у вихідний день притулок. Звісно, дитину не поведуть до великої, серйозно хворої або травмованої тварини. Волонтери покажуть соціалізованих тварин – тих, хто більше всіх налаштований на спілкування, цуценят. У притулках, на відміну від контактних зоопарків, тварини позбавлені достатнього спілкування з людьми. І для них візити людей – це щастя. Тим паче, що собаки, коти – це тварини, які орієнтовані на людей, на відміну від тих же їжачків, яким нав’язливе спілкування неприємне.

Якось випадково почула розмову мам: одна розповідала іншій, що спеціально періодично з дитиною ходить у притулок для тварин, щоб виховати в дитині доброту, чуйність і відповідальність.

Є багато варіантів чудово провести час, дати дитині позитивні емоції і прищепити любов до тварин. Просто через те, що від нас приховують правду про контактні зоопарки, інколи буває, що добрі наміри завдають шкоду. Чудово, що зараз у нас є можливість знати правду, а отже, нести добро в світ так, щоб воно дійсно було добром.

 


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація