І мені, як емоційній злій молодій жінці (впишіть сюди, будь ласка, сексизм і ейджизм), дуже хочеться розповісти Вам, як це – чекати одного-єдиного дзвінка на день з Бутовки, і як переживати відрядження в зону АТО, хвилюючись не тільки за найріднішу людину, а й хлопців, із якими спілкувалася по роботі.

Але ніт.

Бо вчора один із відомих (так мені сказали, я його не застала) полтавських (колишніх?) журналістів Віталій Скобельський прокоментував розміщену ЗМІСТом новину від прес-служби ДБР про командира взводу, який побив двох солдат на полігоні в Щербанях, наступним чином:

Так от, я хочу сказати нешанованому Віталію Скобельському: не можна пи***ть солдат. Ніколи. Не можна піднімати руку на військовослужбовця, якби він не подобався старшині, капітану чи колишньому командиру відділення.

Бо ми вже п’ять років воюємо і продовжуємо збирати на них гроші – на тих самих солдат, які місяцями не бачать нікого, крім війни, побратимів і волонтерів.

Бо якщо Ви вважаєте, що їх потрібно періодично пи***ти (припускаю, що це говорить Ваш травматичний досвід служби в СРСР), то рано чи пізно (а скоріше рано, бо ситуація з бажанням військових служити критична зокрема через ставлення керівництва) це доведеться робити під кацапських прапором у Полтавській Народній Республіці.

І тоді Ви не зможете писати таких дурних коментарів, не відчуваючи дисонансу з вишиванкою на аватарці (так, я дозволяю собі упередження, не всім же закликати пи***ти солдат).

Мені соромно. Бо Ви теж колись були журналістом (як мені сказали), і я теж журналіст.

Я більше скажу – взагалі не можна пи***ть. Нікого.

Соцмережі стирають кордони і рамки. Ви думаєте, що прокоментували, лайкнули і все – Вам все можна, все дозволено.

Бо Ви в професії більше, ніж мені років.

А я вважаю, що закликати бити військослужбовців (не важливо – добровольців, строкової чи контрактної служби), відсиджуючись в тилу, в сонячній і класній Полтаві, не можна.

А якщо Вам так хочеться – відкрийте приватні повідомлення і надсилайте друзям такі цікаві пропозиції.

І тоді це не ранить ні маму Героя, ні сестру, ні дружину.

Я знову вимагаю від Вас публічних вибачень – перед усіма, кого зачепив Ваш коментар.

І наостанок. Я знаю, як зараз ставляться до солдат у навчальних центрах. Хтось із командирів не дозволяє собі не те, що пи***ть, а словом образити «срочника» чи «контрача». Тому що гарний командир розуміє: ось він прийшов, солдат/сержант/офіцер, і держава вкладає в нього гроші, і ти в нього вкладаєш час і сили, – а значить, його треба берегти.

Скажу більше – деякі контрактники навіть не дозволяють собі стріляти цигарки в солдата строкової служби, бо «це ж теж чиясь дитина» (цитата). Я особисто знаю старшин, які ретельно готуються до занять, намагаються донести весь бойовий досвід до цих 18-річних строчників, щоб вони завжди могли дати собі раду.

А хтось, отримавши мінімальну владу, продовжує вважати себе дідом, царем і богом, і продовжує вважати, що це нормально – бити молодших за званням.

Командир взводу, про новину про якого коментував Скобельський, побив двох солдат – одного через запізнення на полігон, другого – через те, що погано виховував першого солдата. Не хочу описувати всі жахи (при бажанні почитаєте), але одному з хлопців видалили селезінку.

Командиру повідомили про підозру в перевищенні військовою службовою особою влади чи службових повноважень, вчинене в умовах особливого періоду, і обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави.

Звичайно, його звільнили.

Шанована і відома волонтерка Ірина Каптур підтвердила: багато військовослужбовців йдуть з контракту, бо не витримують ставлення командирів. І це не може не позначитися на наших позиціях в ООС. Не хочу наганяти паніку чи сіяти зраду, але ситуація з дідівщиною не така гарна, якби нам хотілося.

А тут ще й заклики екскомандира відділення у вишиванці періодично пи***ть солдат.

Немає слів.