Чому нотаріус може відмовити у посвідченні заповіту?
Колаж ЗМІСТу
Є документи, які ми оформлюємо для життя. А є документи, які стають проявом найбільшої відповідальності перед тими, кого ми любимо. Заповіт – саме такий.
Заповіт – це розпорядження фізичної особи на випадок смерті. Це не просто юридичний папірець. Це надважливий документ, остання воля людини, її право самостійно вирішити, кому і що залишити після себе. А ще може захистити одного з спадкоємців після смерті заповідача. Саме тому закон ставиться до заповіту особливо уважно, а нотаріус несе відповідальність за те, щоб ця воля була справжньою.
Іноді люди дивуються, коли чують від нотаріуса: «Я не можу посвідчити заповіт». Здається, що нотаріус просто відмовляє. Насправді – він захищає волю заповідача, яка виражена в документі, який завтра може стати предметом судового спору. Захищає волю людини й майбутніх спадкоємців.
Щоб уникнути відмов у посвідченні заповіту, варто знати кілька простих правил.
Заповіт завжди складається особисто. Заповіт неможливо оформити через представника.Ні по довіреності, ні через адвоката. Навіть якщо людина повністю довіряє своїм близьким.Це право належить виключно заповідачу, і реалізувати його може лише він особисто.
Заповіт складається у 2 (двох) примірниках. Один залишається в архіві, другий – передається заповідачу. Третій примірник для спадкоємця жоден нотаріус для вас не виготовить. Це суперечить закону і правовій логіці документа. Заповіт – це особистий документ заповідача, а не спадкоємця. Саме тому третій примірник не видається.
Найважливіше правило – нотаріус повинен переконатися, що людина дійсно висловлює власну волю. Перед посвідченням заповіту нотаріус не просто читає текст документа, він спілкується з людиною, ставить запитання, роз'яснює юридичні наслідки. І лише після цього робить висновок, чи може посвідчити заповіт.
Нотаріус повинен переконатися, що людина:
- усвідомлює значення своїх дій;
- розуміє зміст роз'яснень;
- вільно висловлює свою волю;
- її воля відповідає тому, що буде викладено у заповіті.
Саме ця розмова часто є найважливішою частиною всієї нотаріальної дії!
Найпоширеніша причина відмови – чекати до останнього. Це ситуація, яку нотаріуси бачать дуже часто. Родина викликає нотаріуса тоді, коли людина вже тяжко хвора. Через похилий вік або хворобу людина більше не може говорити; не може писати; не реагує на запитання; не розуміє, що їй пояснюють; плутає родинні відносини (дітей з онуками, або взагалі не знає на кого робить заповіт); не може пояснити, кому саме хоче залишити своє майно.
У такій ситуації нотаріус не має права припускати, здогадуватися чи довіряти словам родичів. Заповіт – це особиста воля людини. І якщо нотаріус не може переконатися, що ця воля існує і є усвідомленою, він зобов'язаний відмовити у посвідченні заповіту.
Це не формальність. Це вимога закону і професійний обов'язок. Бо найгірше, що може статися після смерті людини, – це багаторічні судові спори між тими, кого заповідач хотів захистити.
Найважливіше слово у спадкових питаннях.
У спадковому праві є багато юридичних термінів. Але є одне слово, яке не знайдеш у кодексах, хоча саме воно найчастіше визначає результат. Це слово «ВЧАСНО».
Не відкладайте оформлення заповіту «на потім». Не чекайте моменту, коли здоров'я вже не дозволить прийняти рішення, виразити вільно свою волю. Найкращий час подбати про майбутнє своєї родини – тоді, коли ви можете самостійно сказати: «Це моє рішення!». Саме в цьому і полягає справжня цінність заповіту.
З повагою, Діана Носова, юрист, помічник нотаріуса, практикуючий спеціаліст у сфері спадкового права та розпорядження майном.