Зараз, як ліві так і праві мають в собі безліч течій та рухів, які часто сильно різняться між собою. Втім праві і досі мають набір характеристик, які їх єднають. Лівий табір на Заході представлений здебільшого лівими лібералами на кшталт Демократичної партії США. Хоча і досі є сильні рухи соціалістів та комуністів.

То чому Україні так необхідні праві?

1. Розвиток економіки

На відміну від лівих, праві не проводять політику фейкової «соціальної справедливості», яка без сумніву веде за собою підвищення податків для працюючих громадян. Ціль правих – створити в країні такі умови, щоб люди могли самостійно достатньо заробляти. Нащо давати рибу, коли можна дати вудку?

Створення сприятливих умов для ведення бізнесу, боротьба з монополіями олігархів, поєднання вільного ринку з деякими протекціоністськими заходами завжди позитивно впливає на розвиток економіки.

Звісно про соціальну складову забувати теж не можна, втім не можна допустити щоб вона полягала в банальному проїданні бюджетних грошей. Широкий спектр безкоштовних медичних послуг, можливість державного фінансування для громадських організацій, які займаються корисною діяльністю та безоплатне навчання у вишах для розумної молоді – речі правильні та необхідні.

2. Праві в тренді Заходу

У США, країнах Європи та Співдружності націй (звісно в країнах з переважаючим європейським населенням) праві  зараз швидко набирають популярність. Західні інтелектуали ще з 1960-х років у своїй більшості перебували під впливом лівих ідей. Втім у останнє десятиріччя тенденція змінюється. Побачивши, що ліва політика та нав’язувані масам ліві патерни мислення є дуже руйнівними, як для освіти так і для демократії, економіки та свідомості громадян, освічена молодь переходить до правого табору.

Багато для цього зробили медійні публіцисти, блогери та політичні аналітики, передусім з США, яких відносять до, так званих, альт-райтів (альтернативні праві, alt-right). Такі як Бен Шапіро, Майло Яннопулос, Гевін Макіннес та інші.

У США та Великобританії при владі знаходяться праві партії. Республіканська партія зі своїм президентом Дональдом Трампом та Консервативна партія з прем’єр-міністром Терезою Мей відповідно.

В Європі праві партії мають свої великі фракції у парламентах. Це і Альтернатива для Німеччини, власне у Німеччині, і Партія свободи в Нідерландах. В кожній країні Балтії є по великій правій парламентській політичній силі. В Польщі дві найбільші партії (Громадянська платформа та Право і справедливість) є правими.

Саме при домінації лівих у політиці часів президента Обами, США почало втрачати свою геополітичну першість. Навіть СРСР , коли в США був правий президент Рейган, не дозволяло собі того, що дозволяє зараз Росія.

Саме з правим політиком Вінстоном Черчіллем Сполучене Королівство пройшло Другу світову війну. Саме на чолі з Терезою Мей, Британія зараз дає гідну відповідь злочинам Росії.

В умовах війни з Російською Федерацією на чолі України безумовно мають стати праві.

Політкоректність (наступ на демократію та свободу слова) , надмірне втручання держави в приватне життя громадян, потік мігрантів з Азії та мусульманського Близького Сходу до цивілізованих країн Заходу, пропаганда ідей феміністок третьої хвилі (це не ті, що за права жінок та емансипацію, а ті, які про цисгендерність, інтерсекційність, чоловіконенависництво, виправдання власної неуспішності утисками патріархату  та фейкову соціологію про нижчий рівень заробітних плат у жінок), пропаганда ЛГБТ, зменшення особистих свобод в угоду «соціальної справедливості» та толерантності – все це наслідок лівої політики.

Найбільшим злочином лівих являється втручання в науку та освіту. Наукові дослідження цензуруються в угоду ліво-ліберальній політичній ідеології ( як і в СРСР де та ж таки історична наука мала відповідати партійній лінії).

Так Джеймс Вотсон – лауреат Нобелівської премії та людина, яка встановила структуру молекули ДНК, був зацькований за припущення про те, що чорні на генетичному рівні менш розумні ніж білі.

Переслідуються також історики, які займають позицію ревізіонізму Голокосту та пишуть праці де заперечують твердження про мільйони євреїв, що були знищені за допомогою газових камер в концентраційних таборах Польщі. Деякі з цих вчених навіть отримували тюремні строки.

Лізуть ліві і у мейнстрімне мистецтво. Так після виходу комп’ютерної гри «Kingdom Come: Deliverance» на її творця Даніеля Вавру посипалися звинувачення в тому, що у грі не представлені чорношкірі персонажі (сюжет розповідає про середньовічну Чехію, логічно, що негрів там бути не має). І такі випадки не рідкість. Добре коли вони закінчуються нападками лівих активістів, які можна зігнорувати, а не втручанням держави.

Великою проблемою яку приніс лівий глобалізм є міграція мусульман з Близького Сходу. І проблема навіть не в тому, що серед біженців багато терористів чи ісламських фундаменталістів. Проблема в тому, що вони розріджують етно-культурне середовище, не бажають асимілюватися та жити у векторі європейської культури. Якийсь біженець з Сирії, що живе у Берліні не хоче ставати німцем, а хоче розбудовувати Сирію на новій землі з законами шаріату, релігійними конфліктами, жінками у паранджі та іншою маячнею. Ну і працювати він не хоче, а бажає жити за допомогу від держави, яку формують з податків білих німців.

Крім того не можна забувати про те, що ліві десятки років домінували не лише в політиці, а й в культурі. Весь цей час вони, за допомогою популярних фільмів , музики,книг та ЗМІ, вбивали в голови людей набір культурних стереотипів.

Жіночка, яка живе в Україні, але розмовляє російською мовою, пафосний хіпстер, який таскає з собою зеркалку хоч і не є фотографом та любить з’їздити на відпочинок до Криму чи Росії (будучи громадянином України ясна справа), дівчина фітоняшка та вегетаріанка, що через відсутність самодостатності не вилазить зі спортивної зали – це все архетипи породжені лівою культурною парадигмою.

Тут і про нав’язану психологічну слабкість можна згадати. Поясню на прикладі тої ж таки мови. Говориш українською, але переходиш на російську для зручності співрозмовника, що теж розуміє українську, але нею не говорить? В мене для Вас погані новини, самодостатня особистість так робити не буде. Говориш в житті українською, а в соціальних мережах пишеш російською? Те саме. Ну і комплекс дискримінатора, який нав’язують білим по всьому світі не можна забувати (згадайте той треш, що несли противники Трампа під час виборів «Америка не може стати великою знову, бо не була такою ніколи, гарно жилося в ній лише білим, а не чорним чи індіанцям»).

Права ідеологія ж пропонує інший архетип – особистість самодостатня, яка живе у гармонії з суспільством та собою. Людина, яка не впадає в крайнощі та є всесторонньо розвиненою. Не боїться палити чи вживати алкоголь, через те, що лікарі розповідають про шкоду від цього, не боїться звикання бо має міцну волю. Цікавиться наукою, мистецтвом та літературою, але вміє фільтрувати отриману інформацію та не засмічувати свою свідомість лівими посилами. Вчиться правильно думати та відсівати нав’язані соціо-культурним середовищем патерни від своїх справжніх бажань та думок. Не відмовляється від носіння речей з натуральної шкіри чи хутра через те що наділяє тварин емоціями людини. Висловлює свої думки та почуття прямо, забувши про політкоректність та толерантність, адже свобода слова – одне з найбільших досягнень Західної цивілізації (якщо вона не загрожує державній безпеці).

Ну і, звісно, правий архетип – людина, яка розуміє, що нація та Західна цивілізація – ті цінності за які потрібно боротися.

Саме праві захищають особисті права та свободи громадян, ліві ж їх завжди порушують. Захист свободи слова, відстоювання права на носіння зброї і її використання в цілях самозахисту (ліві ж завжди відстоюють виключне право держави на насильство та борються проти того щоб в громадян з’явилася хоч можливість від цього державного права захиститися), впровадження інституту контрактної армії замість призовної, пошук можливості зменшення податків, невтручання держави в ті сфери життя соціуму де не порушується закон – першочергові завдання правих.

Можна дуже просто охарактеризувати політику правих в цій області: держава не має лізти туди де її регулювання не потрібне і змушувати людину робити те чого вона не хоче. Можна згадати про ті ж таки спроби влади обмежити продаж алкоголю. Типова ліва політика, коли держава вирішує за своїх громадян такі речі, як те коли їм можна купити в магазині випивку, а коли – ні.

Зараз Україна переживає не легкі часи. А найголовніше – вона стоїть на роздоріжжі. Прийняти ліві правила гри сучасної Європи з культурною диктатурою, боротьбою проти свободи слова, ЛГБТ, мусульманами та феміністками третьої хвилі чи стати в авангард правих змін.

Краще звісно друге, але вибір, як завжди, за більшістю.