Чому українські торфові болота варті уваги та термінового захисту
Колаж ЗМІСТу
Болота працюють як живі губки: вони вбирають дощову воду і поступово живлять річки в посушливі місяці. А ще — фільтрують воду, запобігають пожежам і зберігають у собі вуглець, захищаючи нас від змін клімату.
Серед природних боліт Полтавщини варто відзначити Сулинську затоку, заплави річок Ворскла та Псел, а також Регіональний ландшафтний парк «Кременчуцькі плавні». Тут відбувається нерестовище цінних видів риб, гніздування птахів, а також розмноження рідкісних тварин.
Чому торфовища важливі?
Торфовища займають лише 3% земної поверхні, але вони утримують близько 20% усього вуглецю на планеті – більше, ніж усі ліси світу разом узяті.
Попри їхню важливість, торфові болота не завжди визнаються на державному рівні як особливо цінні території. Відсутність належного законодавчого регулювання сприяє зловживанням: болота осушуються під сільськогосподарські угіддя або використовуються для видобутку торфу та бурштину.
Як розповідає геоботанік Української природоохоронної групи Сергій Панченко, водночас болота зберігають у собі історію тисячоліть. Перші слов’янські поселення виникали біля малих річок, а українська традиційна культура нерозривно пов’язана з водно-болотними угіддями.
«Українці завжди жили біля води. Національна ідея козацької доби – ставок, млинок і вишневий садок, – каже Сергій Панченко. – Водні ресурси мали величезне значення. Навіть залізо добували у воді – болотну руду. А кухні степових народів і українців відрізняються саме за способом готування: у нас варять і парять, бо є вода, а у степу – смажать. Це формує всю культуру».
Нам варто згадати цю спадщину та докласти зусиль, аби зберегти її для майбутніх поколінь.
Унікальні болота, які варто зберегти
За словами Сергія Панченка, одними із найцікавіших є болота вздовж річки Сейм. Вони сформувалися у льодовиковій долині й мають як наукове, так і культурне значення. Долина Сейму – це своєрідний аналог Гранд-Каньйону, тільки не глибокий, а широкий. Тут розташовані заказники Молченський та Юріївський, де збереглася унікальна реліктова тварина – хохуля руська.
«Історично цінною є й територія Сеймського регіонального ландшафтного парку, де науковці ще у XX столітті проводили ґрунтовні дослідження болотних екосистем. Детально описане болото Єзуч перед тим як там видобули торф. Крім того, це місце має археологічне значення – тут описано пам’ятки Лисогубівської культури, що існувала ще за часів Трипілля», – каже Сергій Панченко.
Ще один цікавий приклад – НПП "Прип’ять-Стохід» на Волині. Тут зараз реалізовується проєкт із відновлення популяції прудкої очеретянки за підтримки Українського товариства охорони птахів. Це ще один доказ того, що торфовища слугують не лише природними «резервуарами» для вуглецю, а й важливими осередками біорізноманіття.
В Україні пробували відновлювати торфовища. Наприклад, було створено Регіональний ландшафтний парк "Ніжинський", який мав стати прикладом успішної реанімації болотних екосистем. Однак через відсутність належного фінансування та уваги з боку держави, області та місцевих громад цей проєкт поки що не дає очікуваних результатів.
Цікавий досвід був у Херсонській області, де реанімували осушене болото – створили кооператив і почали розвивати сільський туризм під брендом "Зелені хутори Таврії". Проте зараз ця територія перебуває в окупації, що робить подальший розвиток ініціативи неможливим.
Як врятувати торфовища?
Проблема осушення торфовищ в Україні – це питання державної політики. У 150-й статті Земельного кодексу України торфовища віднесені до категорії особливо цінних земель, проте цього недостатньо, пояснює Сергій Панченко.
«От є у нас стаття Земельного кодексу, де чітко написано, що торфовища – особливо цінні землі, – зазначає Сергій Панченко. – Якщо Держгеокадастр добросовісно нанесе їх на карту, такі ділянки не можна буде просто так роздавати під оранку. Отже, перше, що треба зробити – домогтися того, щоб ці землі отримали відповідний статус у базах даних. Тоді землевпорядник у сільраді, подивившись у реєстр, знатиме, що ця територія – торфовище, особливо цінна земля, і що найкраще для неї – залишатися болотом, заростати природною рослинністю».
Природоохоронні організації, серед яких Екодія, Екоклуб, Екосфера та інші, звернулися до уряду України та Міністерства захисту довкілля з вимогою прийняти спеціальну постанову щодо режиму використання земель під торфовищами.
Активісти вказують на відсутність нормативно-правового акту, який має регулювати використання земель під торфовищами, хоча вже 4,5 роки його ухвалення передбачене Земельним кодексом. Така прогалина у законодавстві ускладнює державний контроль, сприяє зловживанням при використанні торфовищ та ставить під загрозу виконання євроінтеграційних зобов’язань України у сфері кліматичної політики.
Автори клопотання також погодили низку ініціатив, необхідних для успішного впровадження майбутньої постанови, зокрема: інвентаризувати торфовища України, заборонити видобуток торфу і бурштину на природних торфовищах, згідно до міжнародних кліматичних зобов’язань України та розробити методи фінансового заохочення для власників земель зберігати природні торфовища.