Чому я повернулася до України

За даними дослiдження Gradus Research та Advanter Group, проведеного у травнi 2024  року, 83% молодих українцiв планують виїхати за кордон, зокрема 79%  молодi вiком 18-24 роки. Моє прагнення навчатися в Європi зародилося ще до того, як це стало мейнстрiмом, але зникло пiсля вимушеного досвiду життя за кордоном.

На початку 2022 року, пiсля повномасштабного вторгнення, менi довелося залишити Україну. Мені було 16, i мама вивезла мене до Фiнляндiї. Там я працювала два з половиною роки, змiнивши понад п’ять робiт. Остання з них – офiцiантка в ресторанi. Заробiтку вистачало на стильний одяг i подорожi,  але чим довше я залишалася там, тим менше вiдчувала життя. Успiшна адаптацiя в чужiй країнi вимагала занурення в мiсцевий контекст, але що бiльше я наближалася до нього, то бiльше розумiла: це не для мене. Я мрiяла про майбутнє в Українi, але обставини змушували мене ставати частиною iншої культури, iншої держави. 

Я хотiла стати нейробiологинею, але для цього потрібно було б остаточно ухвалити рішення про громадянство в Фінляндії, адже навчання потребувало б довготривалого перебування, що неминуче призвело б до асиміляції.

Зрештою, я зрозумiла: за кордоном у мене немає справжньої свободи, i це зовсiм не про грошi та можливостi. За цi два роки я побувала вiд Пiвнiчного полюса до Iндiї, спробувала все i намагалася вiднайти себе, але менi  бракувало можливостi вiдкрито висловлювати свої думки на полiтичнi теми,  бути собою, мати спiльний iсторичний контекст.

Мені не вистачало навіть банального – щоб люди розуміли меми й усвідомлювали, чому президент країни може не знати державної мови. З часом моє життя почало складатися з роботи, новин з України, подорожей та пошуку українцiв за кордоном. За два роки у Фiнляндiї я навiть не поцiкавилася, хто їхнiй президент.

Моя родина була проти мого повернення. Мені казали, що це тимчасовий порив, навiяний патрiотизмом, який швидко мине. Але я зробила свiй вибiр. I  тепер знаю, що це було одне з найправильнiших рiшень у моєму життi. З емігрантки, яка почувалася iзольованою, я перетворилася на людину, яка смiливо мрiє i дiє.

Великий вплив на мене мала Українська академiя лiдерства – унiкальна освiтня iнституцiя, яка формує свiдомих молодих лiдерiв на основi цiнностей. УАЛ створює для молодi простiр для глибокого пiзнання себе та свiту.

Завдяки лекцiям з культури, iсторiї,  суспiльствознавства й психологiї, зустрiчам з пiдприємцями, полiтиками та науковцями, а також менторству й рефлексiям, студенти не лише розширюють свiтогляд, а й розвивають усвiдомлений пiдхiд до власного майбутнього. 

За сiм мiсяцiв навчання в академiї я вiдвiдала дев’ять мiст України, пiднялася на другу за висотою гору країни – Петрос, брала участь у реалiзацiї чотирьох соцiальних проєктiв, провела 60 годин волонтерства та їжджу до шкiл з презентацiями уроку волонтерства. I це ще не все! Зараз я беру участь у проєктi «Полтава Мрiї» вiд Українсько-данського молодiжного дому, щоб втiлити освiтню iнiцiативу для 10 громад Полтавщини.

Пiсля завершення академiї я планую повернутися в Полтаву й втiлювати проєкти для розвитку громади. Адже справжнi змiни починаються не тiльки у великих мiстах, а й на локальному рiвнi.

У багатьох європейських країнах iснує концепцiя «реверсивної мiграцiї» (reverse migration) – коли молодь пiсля навчання повертається в рiднi мiста та впроваджує змiни там. У Польщi,  наприклад, є спецiальнi програми пiдтримки молодих професiоналiв у малих мiстах. В Українi ми маємо розвивати подiбнi iнiцiативи, щоб тi, хто хоче творити майбутнє, могли робити це вдома. 

Я впевнена: наша сила – в єдностi. Ми не повиннi тiкати, ми маємо дiяти. Бо саме вiд нас залежить, щоб Україна стала тією країною з якої не хочеться їхати.