До якого світу ми готуємо дітей? Про сенси в освіті, навички майбутнього та відповідальність

Питання, які сьогодні мають ставити собі всі стейкхолдери освітнього процесу: до якого світу ми сьогодні готуємо дітей?

Ми готуємо їх до світу, де зміни відбуваються швидше, ніж на них встигають реагувати не лише освітні програми, а й людський мозок. Ми готуємо дітей до світу повної невизначеності.

Саме тому глобальні навички, яких ми маємо навчити орієнтуватися в умовах невизначеності і критично працювати з інформацією, ставити правильні запитання і ухвалювати рішення, взаємодіяти з іншими і постійно перевчатися. Тут я ставлю важливий акцент, що не просто навчатися, а саме вміти перевчатися.

Щоб вирішити ці завдання та знайти відповіді на виклики, я розділила ключові компетенції між основними стейкхолдерами освітнього процесу.

Що мають вміти вчителі? Високий рівень володіння предметом і розуміння, куди він рухається. Я взагалі не прихильниця думки, що певні предмети стають неактуальними. Усі предмети залишаються важливими і змінюється лише вектор їхнього викладання, вектор руху та вектор практичного застосування для учнів. Тому глибинне розуміння того, чого саме ти можеш навчити за допомогою свого предмета, є ключовим.

Базові знання з підліткової психології та нейробіології. Вчителям необхідно розуміти, як у цьому віці функціонують увага, пам'ять, мотивація, як впливає стрес і як засвоюється інформація. Це та база, яка має бути завжди. Але, знову ж таки, у всій цій метушні ми часто забуваємо навіщо і фокусуємося виключно на предметі, упускаючи суміжні процеси.

Спільні компетенції – це простір відповідальності батьків і вчителів

Ці навички необхідні вчителям для побудови уроку, але так само важливі й для батьків, щоб покращити навчальний процес дитини.

Розуміння принципів травма-інформованого навчання дає змогу вміти помічати емоційний стан, розуміти вплив тривалого стресу на здатність вчитися та створювати середовище, де дитині буде психологічно безпечно попри все, що відбувається в зовнішньому світі. Це дійсно складно, цьому треба вчитися і про це обов'язково треба читати.

Розуміння когнітивних і поведінкових особливостей сучасного покоління – це особливості важливо враховувати як у щоденній комунікації з підлітками, так і в побудові уроків, мотивації та подачі інформації, якщо йдеться про вчителя. Зумери та пізні зумери дійсно сильно відрізняються навіть від нас, міленіалів, не кажучи вже про старші покоління.

Розвиток навички тривалої концентрації та роботи з великими обсягами інформації. Це те, чого спочатку маємо навчитися ми, дорослі, адже, ніде правди діти, ця навичка втрачається і в нас. А вже потім ми маємо передавати це дітям:

Важливо давати дітям простір брати відповідальність за своє життя. У нашій культурі є проблема гіперопіки, що також перегукується з особливостями покоління зумерів, а сама система освіти глобально не налаштована на те, щоб дитина проявлялася, хоча локально в окремих учителів це може бути присутнім. Як наслідок, у старших класах від підлітків вимагають конкретних життєвих рішень, які їм надзвичайно важко ухвалити через відсутність попереднього досвіду вибору.

У цій трійці вчителі – батьки – учні єдине й найважливіше завдання, яке б я виділила для дітей – брати відповідальність. Але вони ніколи не зможуть цьому навчитися, якщо ми, дорослі, їм у цьому не допоможемо.

Закордонний досвід: що варто врахувати

Щодо того, що мені довелося побачити за кордоном, я б виділила досвід, який ми наразі не можемо перейняти через безпекові умови.

Наприклад, у Фінляндії та Естонії після кожного другого уроку діти мають обов'язкову перерву на свіжому повітрі за будь-якої погоди (дощ, сніг, мороз), де вони якісно граються без ґаджетів. Також в Естонії та Великій Британії в більшості шкіл заборонені мобільні телефони і їх або залишають у кошиках на вході, або взагалі не приносять до школи. В наших реаліях через безпековий фактор ці практики зараз складно застосувати в повному обсязі.

Наш власний досвід теж важливий. У нас є чому повчитися за кордоном, але й в Україні є просто геніальні кейси. З огляду на те, через що ми проходимо зараз, нам точно є чим ділитися зі світом.

Якщо говорити про те, що глобально хотілося б бачити в нашій системі з побаченого в Британії – це ціннісний підхід, зокрема концепція British Values. 

British Values або як працює інституційне впровадження цінностей

Єдине, що глобально хотілося б побачити в нас – це британська концепція спільних цінностей. Після Другої світової війни Британія стала дуже етнічно різноманітною з великою кількістю релігій і культур і, найголовніше, з різними уявленнями про свободу, закон, роль держави й громадянина. Після низки терактів, скандалів та випадків радикалізації молоді уряд Британії ввів British Values як обов'язковий компонент шкільної освіти.

У британських школах офіційно виділяють 5 базових цінностей:

Це частина державної освітньої політики, виконання якої системно перевіряє інспекція Ofsted як незалежний державний орган, що інспектує всі державні школи та інші дитячі освітні установи.

British Values інтегровані всюди: вони проходять крізь уроки історії, літератури, релігієзнавства, позакласні активності, шкільні правила поведінки та предмет Personal, Social, Health and Economic Education. Його мета полягає у тому, щоб зробити ці орієнтири не окремим сухим продуктом, а повноцінною живою культурою взаємодії.

Звісно, це не чарівна паличка, що спрацьовує за один день. Впровадження має свої виклики, адже те, що ідеально викладено на папері, далеко не завжди легко вплітається в повсякденне життя. Проте британський уряд намагається їх долати, надаючи школам постійну підтримку.

Я багато думала про цей концепт уніфікованих цінностей та їхнього системного інституційного впровадження. Як було б класно викристалізувати й втілити щось подібне в нашій освітній системі. Щодня думаю над тим, якими саме мали б бути ці фундаментальні українські цінності.

І наостанок, книги, які рекомендую до прочитання: