Березень 2020 року розпочався для мене багатообіцяюче, але на нас усіх впав локдаун і повів життя зовсім іншим шляхом. Я працювала віддалено, ні з ким не бачилася і боялася за себе, батьків, друзів, тих, кого знаю добре і кого знаю мало. Я не розуміла, як довго ми всі житимемо в новій реальності з такою загрозою, як коронавірус.
Деякі з моїх близьких захворіли й вилікувалися. Це плюс. Але розповідали про неприємний шлейф «побічки», який отримали. Хтось скаржився на сон чи пам’ять, серцеві хвороби, важкий психічний стан, проблеми з дихальними шляхами тощо.
Пам’ятаю, що люди кричали:
«Ми не хочемо сидіти вдома, наші бізнеси страждають, наші сім’ї страждають, ми хочемо працювати і пити каву, гуляти і, щоб все було, як раніше. Коли вже там вакцина, ми не можемо стільки чекати?».
Минув майже рік. Десь під ялинку 30 чи 31 грудня 2020 року захворів мій тато, потім мама і я. У нас у всіх виявили коронавірус. Тата поклали в лікарню, маму з двостороннім запаленням ми лікували вдома. Я теж була вдома, навіть продовжувала працювати, бо моя хвороба протікала відносно легко: я не втратила ані нюх, ані смак. Температура не викручувала мені суглоби, а погуляла кілька днів організмом й зникла, залишивши наостанок постійну млявість і відсутність апетиту. Через деякий час у мене почалися проблеми зі сном і я пішла рятуватися від постковідних подарунків до сімейної лікарки (їй привіт, вона в мене чудова).
В той самий час Європа почала вакцинуватися. І наші люди кричали: «Коли там вже у нас, скільки можна чекати?».
І ось почалася хвиля вакцинації. Спочатку медики, громадські діячі, політики та лідери думок. Ми чекали на свою чергу. Люди кричали: «Чому їх вакцинують першими, коли вже і нас?».
Відкрилися пункти масової вакцинації. Я пішла отримувати свою першу дозу. На той час моя сестра і мама вже отримали першу дозу AstraZeneka. Я отримала Coronavac, бо на черзі була саме ця вакцина. Між «почекати іншої» і «щепитися якомога швидше» я обрала другий варіант. Бо я НЕ ХОЧУ ПОВТОРИТИ те, що було зі мною під час і після хвороби знову.
Я проконсультувалася із сімейною лікаркою, здала тест на антитіла (чи не зарано після хвороби) і вакцинувалася.
У цей час люди говорили: «Ні, будь-яка вакцина нам не підходить, ми хочемо «ту, що краща». Будемо чекати Pfizer чи Moderna, ваш Coronavac нам не треба».
Тут зроблю невеликий відступ. Яка вакцина краща, якісніша чи ефективніша, дослідження досі не показують на сто відсотків. Але те, що з вакциною безпечніше, аніж без неї є очевидним.
Другу дозу я отримувала у клініці, де в мене підписана декларація. І перший, і другий раз у мене не було побічних реакцій. Але навіть якби були – це нормально. Мої мама і сестра кілька днів температурили і відчували млявість, а потім повернулися до звичного життя. Про побічні реакції можна знайти інформацію у багатьох перевірених джерелах в інтернеті, запитавши свого лікаря, чи отримавши цю інформацію безпосередньо у пункті вакцинації.
Також перед вакцинацією усі обов’язково заповнюють бланк згоди, в якому наведені питання про ваше здоров’я, хронічні захворювання, самопочуття на цю мить, алергічні реакції тощо. Вони дають змогу лікарю, який проводить вакцинацію, зрозуміти, наскільки ваш стан здоров’я дозволяє без ризиків отримати вакцину. А після уколу ви сидите 30 хвилин під наглядом медперсоналу чи в кімнаті очікування в медзакладі, щоб бути під контролем фахівців на випадок анафілаксії.
Сьогодні я зробила щеплення від грипу. Самостійно. Добровільно. Платно. Моє плече болить і трохи набрякло. І це нормально.
І поки я досі випльовую зі свого здоров’я постковідні привіти (а минуло вже 9 місяців після легкого перебігу), а від коронавірсу можна щепитися на вибір різними вакцинами. Тепер люди кричать: «Не хочемо вже і «кращої» вакцини зараз, почекаємо, поки мине 2-5 років, як ці першопрохідці не помруть, то, може, тоді й ми зробимо».
Що я хочу вам сказати, люди, які постійно кричать:
- побічка від щеплення – це ніщо у порівнянні з тим, що переживають люди під час і після самого ковіду. Навіть якщо ви самі перехворіли і «все норм», повірте, це не те «норм», яке ви собі уявляєте;
- люди помирають щодня, і, якщо людина щепилася від коронавірусу, а померла від раку, наприклад, то не приписуйте їй смерть від вакцини, бо це повне невігластво і неповага до цієї людини, до медиків і до здорового глузду;
- побічні реакції та наслідки є у будь-якого препарату – від протизаплідних таблеток до щеплень. Чому ж приймати антибіотики або таблетки для схуднення (які, до речі, навіть не є лікарським препаратом), пити гормональні контрацептиви (там вказані побічки від сліпоти до зупинки серця в деяких, якщо що), або взагалі якісь фуфломіцини, які не мають доказової бази – не страшно, а зробити щеплення, яке роблять по всьому світу мільйони людей, – страшно? Окей, ви боїтеся і не довіряєте. І справді, навіщо вірити тьоті Люсі з під’їзду чи Толіку з роботи чи Тані з блогу? Вірте людям, які мають експертну думку: не ті, які думають, що вони експерти «бо я все знаю». Це, до речі, реальна відповідь людини, яка на питання «Чому ви вважаєте вакцини небезпечними?» так і відповіла – бо я знаю все. Як такій людині можна довіряти? Чи сіли би ви в автівку до людини, яка не вчилася кермувати, а на питання «А як же ти знаєш, як керувати автівкою?», відповіла: «Бо я все знаю»?
- слухайте фахівців, вони на вашому боці. Лікарі, які ночами і днями рятують життя тих, хто «поки не визначився, чи треба мені та вакцина» у переповнених відділеннях, де не вистачає на всіх ШВЛів, не вистачає ліжок, не вистачає рук, не вистачає часу в добі. Зараз в Україні рекордна кількість захворювань, рекордна кількість госпіталізованих, більшість із них (перевалює за 90%) – невакциновані люди.
- люди помирають, не якісь далекі, які десь там в іншій країні (хоча, і там теж). Вони серед нас: наші колеги, близькі, друзі.
Помирають близькі моїх друзів і мені боляче прощатися із ними і бачити страждання інших. Ми живемо у тривожний час, не варто цього заперечувати. Не варто думати, що ця хвороба вибіркова і вам пощастить.
Зараз є купа відкритих джерел, де подані дані з доказовими аргументами. Сотні ресурсів різними мовами, які доносять та пояснюють інформацію більш точно, експертно і переконливіше, ніж можу зробити це, наприклад, я.
Вакцина не рятує і не захищає ані мене, ані вас, ні когось іншого на 100 %, як і будь-який інший препарат від інших хвороб. Вона дає нам ШАНС, можливість уберегтися, укріпити імунітет, власний і колективний, дає можливість перехворіти без тяжких наслідків, не бачити своє відображення у кисневій масці місцевої лікарні, захистити своїх рідних, не переносити та не поширювати цю хворобу далі.
Вакцина – це поки що єдиний спосіб подолати цю хворобу. Це говорю не я, це говорять сотні досліджень і тисячі спеціалістів з усього світу. Неймовірна кількість людей створювала і тестувала препарати, наражала себе на небезпеку та старалась для того, аби ми з вами за 2 уколи могли відчути себе хоч трохи безпечніше у світі, де в кожного з нас є купа інших проблем.
Я зробила щеплення, бо хочу бути здоровою, а не тому, що мені все одно, чи помру я від невідомого препарату.
Це людське життя. Це ваше життя. Це наше життя. Не ставтеся до цього, як до казки, бо це скоріше хоррор. Тільки після титрів ніхто не буде доїдати попкорн.
Читайте перевірену інформацію, вірте доказовій медицині, піклуйтесь про себе та рідних та довіряйте здоровому глузду. Ми всі хочемо з вами «жити, як раніше». Давайте спочатку розберемося хоча б із просто «жити».