Оксана Зелік:  «Фелікс Австрія» vs «Віддана». Екранізація роману Софії Андрухович


З 16 січня у кінотеатрах йде фільм «Віддана» режисерки Софії Сиволап, знятий за мотивами роману «Фелікс Австрія» Софії Андрухович. Фільм уже отримав чимало схвальних відгуків і, сподіваюся, спонукав дістати з полиць чи придбати книгу, аби пере- чи прочитати художній твір.

Роман Софії Андрухович «Фелікс Австрія» вийшов у 2014 році. Тоді ж він отримав особливу відзнаку «Форуму видавців», премію «ЛітАкцент» та нагороду «Книга року BBC».

Моє знайомство із книгою Софії Андрухович відбулося того ж таки 2014 р., я її отримала на день народження із самого Львова. До слова, до сьогодні так і не мала нагоди поділитися з дарувальницею враженнями про твір, окрім вдячного, але такого неінформативного, «книга дуже сподобалася». Бо про книгу приємно не говорити, а обговорювати, допитуватися, чи однакові моменти для себе зауважили, на що звернули увагу, де плакали, а які жарти взяли собі «у скарбничку».

Назва роману завдячує відомому гаслу Австро-Угорської імперії «Нехай воюють інші, а ти, щаслива Австріє, укладай шлюби». Дія роману «Фелікс Австрія» розгортається у Станіславові (Івано-Франківську) кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Авторка називає свій твір психологічним романом в історичних декораціях, бо минуле й історія присутні у ньому на рівні фактажу, лексикону, але не на рівні сюжету.

За словами Софії Андрухович, основа сюжету – це історія двох жінок, які виросли разом, проте не були родичками. Вони різні за етнічним походженням: українка із біднішої родини і донька лікаря німецького походження і польки. Саме коли вони народилися, у Станіславові відбулася мармулядова пожежа. «У цій пожежі, 28 вересня 1868 року, коли у Лотрінгера в саду смажили мармуляду і згоріло пів міста, загинула Аделина мати. Доктор Анґер так до самої смерті й не міг її віджалкувати, і навіть мармуляди з того часу ніколи не було на нашому столі. Тоді ж загинули і мої батьки, з маленької халупки поруч». Дітей врятували сусіди і так і віддали докторові «двох одразу».

 «Ми з Аделею – не подруги, не сестри. Немає такого слова, щоб описати зв’язок, яким ми зшиті».

У романі дві центральні постаті – Аделя Анґер та Стефа Чорненько. Стосунки між жінками неоднозначні: вони зростали разом, ніби зведені сестри, але Стефа з дитинства була в оселі Анґерів прислугою: прала-мила-готувала-прибирала, але не отримувала за це плату.

Єврей Велвел найвідвертіший зі Стефою і так характеризує її стосунки із Аделею:

«Кажуть, що пані добровільно віддала своє життя якійсь іншій пані і робить для неї все, хоч та жінка не є хворою чи немічною. Що пані живе, як пес при господарі... Служниця мусить отримувати гроші за свою роботу. А пані, кажуть, не отримує. Не ставить себе ні в гріш!»

Оповідь – це щоденник Стефи Чорненько. Саме з її уст ми дізнаємося про все, що відбувається у місті, у домі, у душі.

Роман сповнений різноманітних таємниць і загадок. Серед них є авантюрно-пригодницька, яка й рухає сюжет: викрадення церковних скарбів у Станіславові.

Інша таємниця – ставлення доктора Анґера до Стефанії. Дівчина ретельно вишуковує і колекціонує докази його любові. Вона не розуміє, чим зумовлена прихильність чоловіка до неї, і намагається надати їй певного сенсу: «Серед моїх дитячих фантазій найулюбленішою була мелодрама про те, як я випадково довідуюсь, що доктор Анґер насправді мій рідний батько».

Чи не найзаплутаніша загадка – те, як оповідачка бачить саму себе, свої почуття, обґрунтовує свої дії. Ось тут, як на мене, і криється найбільша драма.

«Моя істота складається з одного лише служіння», – говорить Стефа. Її оповідь – це своєрідний самоаналіз, аналіз патологічної залежності, яка сприймається як норма. І спільний ноцник (нічний горщик), що шокує Петра, теж абсолютно природний у дівочому світі, адже хіба може бути інакше у тих, хто разом ще від створення світу і сприймає іншу як частину тіла. Трагізм ситуації, що склалася, розуміє і боляче переживає доктор Анґер, тому й порівнює дівчат із деревами, що переплелися стовбурами. Оповідь має терапевтичний ефект, адже й сама Стефа усвідомить це «каліцтво»:

«Мій викривлений стовбур попервах болітиме від незвички. Але з часом він навіть дещо вирівняється».

У розробці сюжету авторці книги найбільше допомогла газета «Kurjer Stanisławowski» за 1900 рік. Софія Андрухович дуже ретельно працювала із фактологічним матеріалом і представила читачам широку панораму життя Станіслава 1900 року. Тут і назви вулиць і крамниць, описи фасадів будівель, побутові характерні дрібниці, етнографічні деталі, списки всього, чим торгували на ринку, до якого зайшла героїня, представлені фасони одягу, аксесуари, переліки продуктів і страв.

«Вулиця Липова проста, широка й довга, має вигідні рівні хідники, вимощені теребовлянськими плитами, на яких, під кожною розлогою липою – лава з кованими бильцями. Після вересня 1868-го року Липова почала карколомно змінюватись: майже повністю позникали одноповерхові дерев’яні хати, криті ґонтом, які займаються від найменшої іскри, натомість почали вигулькувати дедалі новіші двоповерхові кам’яниці з вигадливими елементами: шпилями й вежами, з флорентійськими вікнами, розділеними посередині малою колоною, із заскленими лоджіями, мозаїкою та вітражами».

У Стефи є талант – вона надзвичайно вправна кулінарка. Страви стають у творі тією деталлю, яка допомагає Стефі проявити себе. Дівчина прекрасно готує і підкорює своєю майстерністю ціле місто. І навіть сподівання на пізнання себе для себе Стефа пов’язує із кулінарією, коли піддається на умовляння Велвеле емігрувати до Америки й розпочати там ресторанний бізнес: «А я готую так, як не снилося навіть Францові Захеру в його ресторації у Відні».

Критики неодноразово відзначали стилістичну вправність авторки книги, атмосферність роману, пропрацьованість деталей, психологізм. Літературознавиця Євгенія Нестерович зазначає:

«“Фелікс Австрія” для багатьох є і буде справді знахідкою і насолодою: з лоскітливим очікуванням сюжетних поворотів, з симпатіями та антипатіями серед персонажів, і з непередбачуваним фіналом».

Мені пощастило перед переглядом фільму прочитати короткий відгук у фейсбуці Андрія Бондаря: «Декорація, галюцинація, фантазія, ілюзія, обман – ось головні маркери, на яких будувався наратив “Відданої”». Саме усвідомлення художньої умовності кінопростору дозволило насолоджуватися фільмом, а не дошукуватися відповідності першотексту. Автори кіно зробили акцент на естетиці: розкішні костюми, коштовності від відомого ювелірного бренду, чудові декорації, гарні кадри. Творці фільму створили Прекрасну Епоху. І ця атмосферність залишає добрий післясмак.

На жаль, мені бракує компетенцій, щоб говорити про кіномову і вміння візуалізувати психологічні конфлікти, але метафоричність кадрів мене вражала. Чого тільки вартий момент, коли Стефа викидає линів із вікна. У книзі, аби розрядити ситуацію, отець Йосиф тихо промовляє: «Риба повернулась додому», а у фільми ми бачимо цілу історію, від якої несила відірвати погляд.

Звісно, мені довелося певний час звикати до кіноперсонажів. Адже обкладинка видання 2014 р., створена Романою Романишин і Андрєм Лесівим, виконана в геть іншій стилістиці, не візуалізувала героїв. Але мова не лише про зовнішість, характерами вони теж не співпали із тими, що побачила в кіно. Яким же було моє здивування, коли і Софія Андрухович в одному з інтерв’ю говорила про «перевідкривання персонажів». Напевно, вони можуть існувати паралельно: кіногерої і герої книги. Адже у романі ще є стільки пластів, які увиразнюють характери, додають драматизму подіям, примушують ставити питання і шукати на них відповіді.

Тривале життя кіно забезпечить і вдала промоція. Уже сьогодні ми можемо купити хустку чи світшот із принтом «Віддана», замовити книгу із кінообкладинкою, переглянути кулінарний спецпроєкт чи відвідати виставку костюмів, створених для фільму талановитою Лесею Патокою.

Думаю, поки фільм у прокаті, варто сходити в кінотеатр, а потім неспішно перечитати книгу.


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація