Запорожан Олена: #Хроніки_травми, або чому ніяк не здохнуть лікарняні таргани


Мені треба закрити цей гештальт. Бо подумки повертаюсь і повертаюсь туди, хоча вже й минуло майже два роки. У травматологічне відділення дитячої лікарні. Бо воно мені болить.

53723677_308214366561524_5139331263366168576_n

Я там прожила 45 днів, там пройшло 45 безцінних днів дитинства моєї, тоді ще чотирирічної, доньки. І от там нам обом довелося боротись за життя. За те, котре у нас було до лікарні і за можливість повернутись до нього ж після. У мене досі без відповіді кілька питань і ніяк не можу знайти на них відповіді. А зараз я після цих двох емоційних абзаців спробую пояснити, що ж так мене майже вбило в травматологічному відділенні дитячої лікарні, що на Леваді в Полтаві.

53485417_2057046921015528_3754740146231050240_n

 

1.Чому в дитячій лікарні можливі такі скотські побутові умови?

Драні ковдри, тумбочки без полиць, зламані ортопедичні ліжка, таргини, брудні й обдерті туалети… Цим у нас нікого не здивувати. Й оце страшно. Я й мої рідні лежали часто в лікарнях, але такого бачити мені не доводилось досі. І до речі, колись, дуже давно я працювала в притулку-розподільнику для осіб без визначеного місця проживання, то і там не було таких умов.

53570996_312494416135054_4945085655098064896_n

Ой, то ти ще не бачила, що твориться в охмадиті, або десь на районі у нас. Терпи, вся країна терпить, - мені говорили. - Та не хочу я терпіти. Заради чого? - відповідала. - Заради дитини, щоб не розлютити лікарів і вони не нашкодили, - майже одностайна думка батьків маленьких пацієнтів травматології.

53311880_427889171117227_2307654630714114048_n

Ну по-перше, я абсолютно не вірю, що таке можливо, бо лікарі там боги, а боги не можуть нашкодити. Гірше, що вони самі вважають себе богами. Але це вже, по-друге.

53886130_257614018327993_7172855027977945088_n

 

2. Чому лікарі дозволяють собі вважати себе богами?

Може тому, що лікарі цього відділення справді хороші лікарі і можуть будь-яку кістку дитячу скласти, навіть якщо вона розпадеться в пилюку? Ну це правда, не заперечую. Але чому не бути ще й людяними? З батьками лікарі там поводяться, як з бидлом. Вибачте, знову емоція.

Ну чим ще пояснити те, що ранковий обхід палат у відділенні проходить лише за умови, якщо батьки вийдуть в коридор, в умовах абсолютної таємниці. До слова, я відмовлялась виходити, але мій діалог з нашим лікарем був схожий на допит партизана гестапівкою. Деякі мами придумали залишати телефон з увімкненим диктофоном, аби чути, що говорять лікарі між собою про стан дитини. І, до речі, мені якось пізніше довелося зустрічати деяких лікарів відділення в комерційних медичних центрах. От там я побачила їх зовсім іншими. Ну ви зрозуміли про що я.

 

3. Чому батьки на правах бидла?

А от навіть не знаю. Наприклад, перебування цілодобове біля дитини одного з батьків, очевидно, за правилами лікарні, дозволялося, якщо маленькому пацієнту нема 5 років. Тобто, маму чи тата так само мають забезпечити ліжком та харчуванням на період лікування. За 45 днів я спала в ліжку три рази, на кушетці, яку тягла з іншого приміщення - 1 раз, раз на своїй розкладачці (яку мене попросили вивезти додому з відділення аби вона не псувала інтер'єр) і 40 ночей я проспала в ногах у дитини, калачиком на її ліжку.

53698453_879681825756831_891707623798210560_n

І це ще мені не треба було переховуватись десь в коридорі доки розійдуться лікарі і мене не гнали з відділення увечері. Ну, щоб бути об'єктивною, особливо суворо «нелегальних» батьків і не ганяли на ніч. Лікарі переважно робили вигляд, що не бачать їх. Медсестри взагалі там – ангели, не перебільшую.

 

4. Чому молодій медсестрі соромно зізнаватися, що вона медик? (Питання риторичне)

Дівчата медсестри й санітарки там переважно молоді, старані і уважні. Але вони наскільки навантажені роботою, що мене досі дивує, як їм взагалі там доводиться справлятись з тим об'ємом, що на них покладено. От ви мили асфальт ганчіркою? А санітарки миють там стару підлогу, яка нагадує асфальт, отією ще дореволюційною ганчіркою з минулого сторіччя і дерев'яною шваброю. Ви думаєте, у них є час зайти до дитини якоїсь і перепитати чи не треба їй помитись чи перевдягти трусики? Та нема.

А що роблять з дітьми, які перебувають там без батьків (у відділенні багато дітей з області) мами інших дітей? Ну правильно - перевдягають, миють їх, вичесують вошей, як і своїй дитині. Може тому батьків-нелегалів не сильно й ганяють. Одного разу моїй дитині вранці прийшла робити укол медсестра, від якої був запах сильного перегару (до слова, уколи вона робить найкраще з усіх медсестер відділення, буду ж об'єктивною). Мене це турбувало, і я попросилась надалі особисто контролювати весь процес від самого відкриття ампули з препаратом. Мені не відмовили. І одного разу я, чекаючи доки молода сестричка готувалась до уколу, чомусь захотіла саме їй пояснити, що змушена це робити, запитала: "Вас ображає моя недовіра?" - Ні. Ви маєте підстави не вірити, очевидно. І мене це не дивує. Колись я з гордістю говорила всім, що я в медицині працюю, зараз мені частіше соромно про це говорити.

5. Чому лікарня не має хорошого менеджера?

Ну наприклад, з елементарного. Палата наша була навпроти службового входу у відділення. А знаєте, що таке службові сходи і клітини між сходами. То лікарняна курилка.

53668494_319350492273315_2691260991966019584_n

От весь персонал лікарні туди ходить курити на кожному поверсі. І весь цей дим тягне в палати. Там де лежачі діти, з тяжкими травмами, і скотських умовах. Думаєте не скаржились на це керівництву лікарні? Та навіть з нашої палати двічі. Думаєте щось змінилось? Ні. І в результаті, до травми у моєї дитини додався бронхіт і запалення очей. А знаєте, як швидко приходить спеціаліст з іншого відділення, яке поверхом нижче, консультувати? Десь через тиждень, після 118-го нагадування й після контрольних візитів розлюченого батька дитини до Котова і Лисака в кабінети.

Бо що? Бо керує лікарнею менеджер від бога. Бога хаосу, безладу і пофігізму. Принаймні таке склалось враження. Але при мені відмінили складну операцію дівчинці з нашої палати, теж через бронхіт. Вона лежала сама, мама її залишила і поїхала додому до менших дітей, десь на район, далеко. У дівчинки був складний перелом стегна. Її мав оперувати професор з Харкова. Але бронхіт. Задавнений, який вона набула в лікарні вже і, який їй не лікували, бо не було поряд батьків. Тільки, коли мами інші зчинили гвалт, і самі купили вже ліки, ту дитину почали лікувати. Але виписали додому, з рекомендацією операції в майбутньому. Ну, коли вже ті кістки зростуться як попало.

 

6. Чому в лікарнях не працює психолог?

Ну він там є, я бачила. Навіть вихователі якісь. Але питання відкрите все одно. Бо праці професійної від них я не побачила. От нікому не бажаю знати, що таке - дитина лежить півтори місяці прикута до ліжка, відірвана від дому, іноді без батьків, втрачаючи змогу спілкуватися з однолітками, бігати, розважатись, поповнювати свої враження. Діти, що пережили травму ще й кричать ночами, від пережитого стресу. І дуже страшно чути від малої дитини, десь на 20-й день перебування в травматології: "Мама, а якби я вмерла, я б полетіла на оту хмарину без ліжка і мені було б не так сумно?".

Я не була до цього готова. Мені самій в ту ж секунду був потрібен терміново спеціаліст, який мені хоча б розповів, як я маю поводитись правильно, аби пом'якшити дитячий стрес, а не ускладнювати ситуацію. Не було. Натомість нас рятувало мистецтво). Актор театру ляльок, який приходив раз на тиждень у відділення був найбажанішим, найкращим нашим гостем, психотерапевтом і для дітей, і для батьків. Не знаю чия то ініціатива, не пам'ятаю ім'я актора, але він не дав нашим дітям зовсім впасти у відчай.

 

7. Ну і останнє питання. "Нахіба?"

Хочеться поставити його чиновникам всіх рангів. Як профільних, так і керівників міста, області. Навіщо ви робите вигляд, що в дитячих лікарнях все нормально і ви не знаєте, що там до дна вже сантиметрів 10 залишилось? Нас з Лесею госпіталізували в травні. А десь за пару тижнів до цього діткам в палати Мамай зі свитою приніс пасочки.

Я бачила фото в "Полтавському віснику" і сюжет на каналах. Та і ми застали ще пацієнтів, які були живими свідками цієї важливої для лікарні події. Вони розповідали, як дітей понакривали перед візитом, принесеними з якихось загашників новенькими ковдрами. Я бачила ті ковдри в матеріалах ЗМІ, але не бачила іх в палатах. Тож, "нахіба" ви всі робите вигляд, ніби не в курсі, що під тими ковдрами тяжко хворі діти на давно списаних, зламаних ліжках з брудними й гнилими матрацами? Які ж ви ...


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація