Ігор Кіянчук: Хто захищається, того не захистять. Доки будуть однакові номери на поліцейських касках?


Чому увага суспільства прикута до справи Сергія Стерненка? Тому що вона дуже добре підсвітила недосконалість нашої правохоронної системи. Сторона захисту вважає, що це був самозахист, а звинувачення говорить ледь не про умисне вбивство.

Трохи передісторії. Сергій Стерненко – громадський активіст з Одеси. Упродовж останніх років на нього було здійснено три напади. Що важливо, після перших двох інцидентів він просив про захист, але його не надали. Коли напали втретє, Стерненко почав доганяти нападника і вдарив його ножем. Як виявилося, рана була смертельною. СБУ кваліфікує ці дії так: «Перевищив необхідну самоборону». Але не існує законодавчих актів, які дозволяють трактувати дії як самооборону. Є поняття «необхідна оборона».

Не лише в нашій, а й у багатьох країнах велика проблема – визначення меж необхідної оборони. У тих-таки США це поняття дуже різниться від штату до штату. Скажімо, якщо ви в Техасі помітили людину, яка щось у вас краде, і ви її застрелили, то вам за це нічого не буде. А в Каліфорнії ви сядете у в’язницю на дуже тривалий термін. У наших судах, як показує практика, на жаль, карають того, хто захищається. Якщо ви вдарили ґвалтівника своєї дружини й покалічили його чи вбили, то будете відповідати. Той, хто захищає, не має захисту.

У цьому питанні, до речі, абсолютно обґрунтовано і варто проводити паралелі між протестами, які відбуваються в Америці, і між нашою ситуацією зі Стерненком. Вони дуже перегукуються в плані недосконалості законодавства про захист і необхідну оборону – як з боку поліцейських, так і з боку тих, на кого нападають або хто намагається когось захистити. Поліцейські дуже часто перевищують свої повноваження, мотивуючи це необхідним захистом. У той же час громадяни виявляються абсолютно беззахисними і не можуть адекватно захищатись, бо будуть покарані.

З іншого боку, хотів би наголосити ось на чому. Сама фігура пана Стерненка – доволі суперечлива. Не можна робити з нього ікону. Слід розглядати ситуацію виключно в юридичій площині – як право людини на самозахист. Бо Данило Яневський вже написав, що в нас з’явився новий національний лідер: сорі, який з нього лідер? Дуже не хотілося б, щоб лідери були такі неоднозначні. Справа тут не в «Правому секторі», а в конкретних діях і заявах. Так, свого часу в лютому 2019 року Стерненко зірвав перемовини на борту есмінця «Дональд Кук», які були на користь Україні. Я не є його прихильником, але повторюся: цю справу слід розглядати в юридичній площині й не надавати їй емоційного забарвлення. Не варто робити ікон з тих, кого неправильно засудили.

Затримання та побиття деяких учасників протесту під стінами суду, серед яких був і мій товарищ Віталій Овчаренко, в кращих традиціях 2013 року яскраво свідчить про стан справ в українській поліції. «Беркут» потрібно не перейменовувати, а розігнати. Реформа поліції, як бачимо, далеко не у всіх її підрозділах пройшла успішно. Досі маємо багато проблем, зокрема в підрозділах громадської безпеки, в інституції слідчих Ми всі бачили ці шоломи з однаковими номерами – це абсолютно неприпустимо: як ідентифікувати того, хто перевищував повноваження? Так, тих, хто бив мирних учасників протетсту відсторонили, але що далі? Відомо ж дуже багато випадків, коли відсторонення закінчується поверненням на службу через декілька місяців після доволі символічного покарання. Якщо пан Аваков хоче й надалі залишатися міністром внутрішніх справ, то він має терміново щось із цим зробити.

Є Програма діяльності уряду, прийнята ще за часів прем’єрства Гончарука. Вона досі чинна. Одним з критеріїв у ній якраз є нульовий показник постраждалих під час масових заходів. Це було саме мирне масове зібрання – люди нікого не били, нічого не поламали. Цих людей не просто побили до крові, але й примудрилися виписати їм протоколи по статті 185-1 КоАП «Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій». Будемо дивитися, як відреагують суди. Поліцейські інкримінують людям порушення правил проведення мирних зібрань, але річ у тому, що таких правил не існує: їх скасували. Будемо сподіватися, що суд скасує і ці адмінпротоколи.

У нас зараз є ще одна небезпека: почав гуляти наратив про несанкціонований мітинг. Не треба ніяких санкцій для мирних зібрань: ми не в Росії. Це там, щоб провести мітинг, потрібно отримати дозвіл. Ми ж вільна країна, у нас не потрібно отримувати жодних дозволів на мирні зібрання апріорі. Вочевидь, ця теза є мислевірусом, запущеним з Росії.

Справа Стерненка є маркером всіх недосконалостей правохоронної системи. Справи інших активістів – це все речі одного порядку. Активні люди в нашій країні незахищені. Це добре видно, скажімо, по справі Катерини Гандзюк. Навіть якщо людина говорить те, що не влаштовує владу, це не є підставою для того, щоб її бити, а тим паче вбивати. Потрібна широка дискусія в суспільстві, яка в найкоротші строки повинна вилитися в зміни в законодавстві, де слід набагато чіткіше прописати право людини на самозахист і його припустимі межі.

 


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація