9grangr3x7g52a7c

Чому увага суспільства прикута до справи Сергія Стерненка? Тому що вона дуже добре підсвітила недосконалість нашої правохоронної системи. Сторона захисту вважає, що це був самозахист, а звинувачення говорить ледь не про умисне вбивство. Трохи передісторії. Сергій Стерненко – громадський активіст з Одеси. Упродовж останніх років на нього було здійснено три напади. Що важливо, після перших […]

Чому увага суспільства прикута до справи Сергія Стерненка? Тому що вона дуже добре підсвітила недосконалість нашої правохоронної системи. Сторона захисту вважає, що це був самозахист, а звинувачення говорить ледь не про умисне вбивство.

Трохи передісторії. Сергій Стерненко – громадський активіст з Одеси. Упродовж останніх років на нього було здійснено три напади. Що важливо, після перших двох інцидентів він просив про захист, але його не надали. Коли напали втретє, Стерненко почав доганяти нападника і вдарив його ножем. Як виявилося, рана була смертельною. СБУ кваліфікує ці дії так: «Перевищив необхідну самоборону». Але не існує законодавчих актів, які дозволяють трактувати дії як самооборону. Є поняття «необхідна оборона».

Не лише в нашій, а й у багатьох країнах велика проблема – визначення меж необхідної оборони. У тих-таки США це поняття дуже різниться від штату до штату. Скажімо, якщо ви в Техасі помітили людину, яка щось у вас краде, і ви її застрелили, то вам за це нічого не буде. А в Каліфорнії ви сядете у в’язницю на дуже тривалий термін. У наших судах, як показує практика, на жаль, карають того, хто захищається. Якщо ви вдарили ґвалтівника своєї дружини й покалічили його чи вбили, то будете відповідати. Той, хто захищає, не має захисту.

У цьому питанні, до речі, абсолютно обґрунтовано і варто проводити паралелі між протестами, які відбуваються в Америці, і між нашою ситуацією зі Стерненком. Вони дуже перегукуються в плані недосконалості законодавства про захист і необхідну оборону – як з боку поліцейських, так і з боку тих, на кого нападають або хто намагається когось захистити. Поліцейські дуже часто перевищують свої повноваження, мотивуючи це необхідним захистом. У той же час громадяни виявляються абсолютно беззахисними і не можуть адекватно захищатись, бо будуть покарані.

З іншого боку, хотів би наголосити ось на чому. Сама фігура пана Стерненка – доволі суперечлива. Не можна робити з нього ікону. Слід розглядати ситуацію виключно в юридичій площині – як право людини на самозахист. Бо Данило Яневський вже написав, що в нас з’явився новий національний лідер: сорі, який з нього лідер? Дуже не хотілося б, щоб лідери були такі неоднозначні. Справа тут не в «Правому секторі», а в конкретних діях і заявах. Так, свого часу в лютому 2019 року Стерненко зірвав перемовини на борту есмінця «Дональд Кук», які були на користь Україні. Я не є його прихильником, але повторюся: цю справу слід розглядати в юридичній площині й не надавати їй емоційного забарвлення. Не варто робити ікон з тих, кого неправильно засудили.

Затримання та побиття деяких учасників протесту під стінами суду, серед яких був і мій товарищ Віталій Овчаренко, в кращих традиціях 2013 року яскраво свідчить про стан справ в українській поліції. «Беркут» потрібно не перейменовувати, а розігнати. Реформа поліції, як бачимо, далеко не у всіх її підрозділах пройшла успішно. Досі маємо багато проблем, зокрема в підрозділах громадської безпеки, в інституції слідчих Ми всі бачили ці шоломи з однаковими номерами – це абсолютно неприпустимо: як ідентифікувати того, хто перевищував повноваження? Так, тих, хто бив мирних учасників протетсту відсторонили, але що далі? Відомо ж дуже багато випадків, коли відсторонення закінчується поверненням на службу через декілька місяців після доволі символічного покарання. Якщо пан Аваков хоче й надалі залишатися міністром внутрішніх справ, то він має терміново щось із цим зробити.

Є Програма діяльності уряду, прийнята ще за часів прем’єрства Гончарука. Вона досі чинна. Одним з критеріїв у ній якраз є нульовий показник постраждалих під час масових заходів. Це було саме мирне масове зібрання – люди нікого не били, нічого не поламали. Цих людей не просто побили до крові, але й примудрилися виписати їм протоколи по статті 185-1 КоАП «Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій». Будемо дивитися, як відреагують суди. Поліцейські інкримінують людям порушення правил проведення мирних зібрань, але річ у тому, що таких правил не існує: їх скасували. Будемо сподіватися, що суд скасує і ці адмінпротоколи.

У нас зараз є ще одна небезпека: почав гуляти наратив про несанкціонований мітинг. Не треба ніяких санкцій для мирних зібрань: ми не в Росії. Це там, щоб провести мітинг, потрібно отримати дозвіл. Ми ж вільна країна, у нас не потрібно отримувати жодних дозволів на мирні зібрання апріорі. Вочевидь, ця теза є мислевірусом, запущеним з Росії.

Справа Стерненка є маркером всіх недосконалостей правохоронної системи. Справи інших активістів – це все речі одного порядку. Активні люди в нашій країні незахищені. Це добре видно, скажімо, по справі Катерини Гандзюк. Навіть якщо людина говорить те, що не влаштовує владу, це не є підставою для того, щоб її бити, а тим паче вбивати. Потрібна широка дискусія в суспільстві, яка в найкоротші строки повинна вилитися в зміни в законодавстві, де слід набагато чіткіше прописати право людини на самозахист і його припустимі межі.