ІГРИ ГЕРОЇВ: реабілітація важкопоранених бійців АТО через спорт

Окупація та анексія Криму плавно перейшла в терористичні акти по всій Україні та війну в Донецькій та Луганській області. Можна довго говорити про причини та наслідки чи готовність Збройних Сил та інших силових відомств до війни. Але цей блог не про це. Не готовими виявились також «тили». Суспільство ні морально, ні фізично не було готове до повернення бійців з війни. Що вже говорити про реабілітацію, абілітацію і адаптацію важкопоранених?

З цією проблемою зіткнувся і я. В березні 2016 року, після півтора роки служби в зоні АТО, я отримую поранення – підриваюсь на протипіхотній міні під час евакуації і прикриття поранених товаришів. Реанімації в лікарнях Маріуполя і Дніпра, лікування в Київському військовому госпіталі та бажання якнайшвидше відновитись після поранення. В госпіталі я знайомлюсь з іншими хлопцями, що хочуть працювати над собою після важких поранень. Знайомлюсь з Євгеном Ковалем, якому прийшла ідея створення спортивного проекту з реабілітації поранених військових через спорт. Запросивши нас, він почав його реалізовувати.

Починаються регулярні тренування в залі, я отримую протез, і вже за тиждень відбуваються перші змагання з кросфіту «Ігри Героїв». На цих змаганнях нам потрібно було без перерв виконувати комплекс вправ з важкої атлетики, гімнастики, гирьового спорту, греблі на тренажерах і кардіонавантажень. Реакція та підтримка глядачів в залі була просто неймовірна. Але знаєте що? Після змагань не всі розділяли такий наш запал і бажання настільки активно занурюватися в спорт. Не всі волонтери підтримали ці змагання, реабілітологи лякали нас «післяопераційним періодом», а протезисти – «надмірними навантаженнями».

А знаєте, які відчуття, коли ти просто піднятись з ліжка можеш тільки зі сторонньою допомогою? А через якийсь час вже самостійно борешся зі своїм тілом, намагаєшся відновити його функціональні можливості і бачиш, що всі застереження і прогнози лікарів можна послати до біса. Це і була найважливіша реабілітація, яку ми проходили з проектом. Звісно ж, нам хотілось тягати ще більші ваги, робити все ще швидше, користуватись своїми силами на повну.

І ще декілька тижнів після перших змагань фб-спільнота «причетних» гуде про заборону чи необхідність подібного. «Страсті» стихають, далі тренування проходять в плановому режимі, і нові змагання – в Харкові, Дніпрі, Львові, Миколаєві, і грандіозний фінал сезону 2016 року в грудні в Києві в Палаці Спорту, який зібрав сотні небайдужих присутніх глядачів. В кожному місті до проекту долучаються нові учасники, колишні противники починають підтримувати проект, адже бачать результат, бачать необхідність цього для поранених.

Особисто мені цей проект дав величезний поштовх для руху вперед. Адже саме завдяки ньому я пройшов в збірну Invictus Games (аналог Олімпійських ігор для поранених військовослужбовців членів і країн-партнерів НАТО) в Торонто та в команду України на Марафон морської піхоти США (багаторічний традиційний марафон для військовослужбовців у Вашингтоні). Я з цим проектом з самого початку, ще коли сам собі міг сказати, що в мене щось не вийде. Зараз же я впевнений, що немає нічого неможливого. Треба просто над цим працювати і менше слухати тих, хто жаліється на долю.

«Ігри Героїв» – просто унікальний приклад вдалого проекту з реабілітації поранених через спорт. Він продовжує розвиватись і зараз виходить на міжнародну арену, де в атлетів буде можливість позмагатись в кросфіті з пораненими військовими з інших країн. Проект об'єднує бійців по життю, які готові працювати над собою самі і не ниють, коли щось не вдається з першої спроби. Адже завжди є друга спроба, і не скористатись нею – просто злочин по відношенню до самого себе.