qI1BastuQp2lsjOo

Декілька днів тому збірна України повернулася зі змагань Invictus Games, що проходили з 23 по 30 вересня в Торонто.

Invictus Games (Ігри Нескорених) – міжнародні спортивні змагання, засновані принцом Гаррі 2014 року для військовослужбовців, що отримали поранення в зоні бойових дій чи травми під час проходження служби. В цьому році Україна вперше брала в них участь, і відразу показала неймовірні результати – в сумі 14 медалей, 8 з яких золоті, 3 срібла і 3 бронзи. Ці змагання однаково важливі як для 15 поранених воїнів, що представляли нашу країну, так і для самої України. На прикладі Invictus Games наша країна має вчитися ставленню до поранених військових, має вчитися прикладам успішної фізичної та психологічної реабілітації за допомогою спорту.

Просто не можливо не відмітити величезний вклад в досягнення збірної України і нашого земляка – полтавця Павла Будаєвського. Він брав участь в змаганнях з плавання, змагався в чотирьох запливах різними стилями і на різних дистанціях, і в усіх них переміг, здобувши відразу 4 золотих медалі для країни! Всі запливи відбувались в один вечір, з різницею в годину, тож це було просто неймовірне випробування для Павла.

Цього року я потрапив у резерв збірної України, тож поїхав до Канади глядачем, хоча потім мені й випала можливість взяти участь у змаганнях з волейболу сидячи у складі збірної команди 4-х країн – України, Румунії, США та Данії. Таким чином, у мене була можливість подивитися на Invictus Games з позиції вболівальника і трохи з позиції учасника. І в обох випадках я не розчарувався. Моя минула стаття в блозі теж була про спортивну реабілітацію після отриманих поранень у війні з росією, тож, можливо, в чомусь повторюсь. Але все, що напишу далі, – не стає менш важливим, бо сама проблема є величезною, і ще не один рік і десятиліття ми боротимемось з її причинами та наслідками.

Але почну з самої атмосфери, що панувала всі ці дні в Торонто. Я навіть не очікував побачити таку кількості крутих людей, зібраних в одному місці. Близько 550 учасників змагань та більше 1000 осіб супроводу проживали у величезному готелі в самому центрі міста. Це військовослужбовці, ветерани, учасники конфліктів та воєн з пораненнями чи травмами. Всі вони зібрались, щоб довести, що спорт відкриває кардинально нові можливості реабілітації. Це неймовірна можливість ділитися своїм досвідом та порадами з іншими.

Що дуже круто – організатори чітко зробили акцент на одному важливому пункті реабілітації – сім’ї військового. І для рідних та друзів тут зробили всі умови, щоб вони змогли якнайкраще провести час в перервах між підтримкою учасників змагань на трибунах. Постійно проводились різного роду майстер-класи, вечори караоке, роздавались безкоштовні квитки в музеї, зоопарк, океанаріум, відому СN Tower, організовували подорож до Ніагарського водоспаду, катання та керування яхтою на озері Онтаріо та багато іншого. Звісно, всі ці опції були доступні й учасникам змагань.

Зокрема дуже сильно запам’яталась подорож до Ніагарського водоспаду. Для всіх бажаючих виділили цілий потяг! Ну а на станції нас зустрічали як почесних гостей міста Ніагара – працівники поліції, служби порятунку, ветерани та волонтери.

Взагалі про волонтерів на Invictus Games можна написати окрему статтю – вони дійсно були скрізь і всюди, на кожному кроці. Вони вирішували багато питань і допомагали в усьому. Було видно, що це їм дійсно подобається, вони цим дійсно живуть. Волонтерство в Канаді розвинуто добре. Що цікаво – більшість волонтерів – старшого і пенсійного віку. Видно що вони цим живуть, вони з відповідальністю ставляться до кожного свого завдання, і з превеликим задоволенням допомагають тобі полегшити перебування на змаганнях. За розповіддю місцевої канадки, багато людей після виходу на пенсію щоранку допомагають малечі добиратися до школи: переводять їх через дорогу, проводжають до автобусів і тому подібне.

До місць змагань, розкиданих по всьому місту, була організована доставка від готелю. Що цікаво, час ідеально збігався з часом, вказаним у розкладі руку транспорту до місць змагання і назад. Більше того, в дні змагань автобуси часто супроводжував поліцейський ескорт на мотоциклах – для того щоб спортсмени та глядачі прибули на змагання вчасно. Ну і, звісно ж, зали та стадіони були забиті вболівальниками, при тому що на більшості локацій змагання проходили з ранку і до самого вечора. Підтримка була просто нереальною!

Жодного разу, ні під час спілкування з іншими націями, ні під час самих змагань, я не побачив жодної конкуренції, окрім спортивної, я не побачив і натяку на якесь зневажливе ставлення до учасників інших країн, не побачив якихось вихвалянь перед іншими, як це іноді буває на спортивних змаганнях. Все що я бачив – суцільна підтримка спортсменами один одного.

Після всього побаченого не складається враження, що ти прибув на чергові спортивні змагання. А Invictus Games такими й не є! Invictus Games, в першу чергу, не про змагання, а про військових і для військових. Це чудова спортивна та психологічна реабілітація. Це можливість показати всім приклад реабілітації після поранень та травм будь-якої важкості. Це можливість повернення до професійного спорту. Це можливість почати зайнятись спортом і отримати величезну підтримку. Це можливість отримати неймовірну підтримку, навіть коли ти біжиш чи пливеш останнім.

Це моя перша поїздка в Торонто, і я просто вражений, наскільки місто може бути доступним та зручним для пішоходів та велосипедистів. На змагання приїхало багато людей на візках, і в них не було проблем в переміщенні містом. Більшість станцій метро – доступні, людей не заганяють в підземні переходи, або їм обов’язково є альтернатива – наземний перехід поруч, немає незручності при пересуванні бордюрами міста, немає незручних перепадів рівня тротуару/дороги, і навіть більше того – часто дорога в місцях переходів завищена для зручності пішоходів та велосипедистів. До речі, там я вперше побачив світлофор для велосипедистів) Та й взагалі, про Торонто та Канаду  вартувало б написати окремо, але я не встиг багато роздивитись, в пріоритеті була підтримка нашої збірної в змаганнях. Але надіюсь, що ще буле можливість і роздивитись детальніше, і написати про це.

Ну а щодо Invictus Games я вже визначився – через рік хочу подивитись на кенгуру на їх рідному материку, бо в наступному році змагання відбудуться саме в Австралії ).