Історія маленької спільноти з великим серцем
Колаж ЗМІСТу
Волонтерство – важливий складник сучасного життя України. Волонтери й волонтерки підтримують наших військових, зміцнюють віру в перемогу, а також демонструють приклад активності й незламності для світу.
Нині мова йтиме про небайдужих полтавців. У мікрорайоні Івонченці діє Волонтерський центр Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ. Його діяльність розпочалася 2014 року. Організація створена з благословення керівника єпархії архієпископа Афанасія, головою центру став протоієрей Олександр Горай. Бажання долучитися до лав активістів пояснює так:
«Волонтери – це коло однодумців, яке допомагає відчути, що ти виконуєш свою функцію та наближаєш перемогу. Для мене важливо, щоб був також і мій внесок».
Центр займався забезпеченням необхідних для військових речей: форма, засоби гігієни, одяг тощо. Голова центру говорить: вони намагалися зробити щось унікальне, хай і в межах маленької єпархії, у якої у 2014 було лише звичайне приміщення замість храму.
Однією з перших була поїздка в місто Щастя на Луганщині. Їхали тоді великою машиною, забитою продуктами.
«Не встигли відчинити машину, як усе вже розібрали», – коментує Олександр Горай.
Крім збору потрібних речей і продуктів, волонтери зробили креслення для протикумулятивної решітки:
«Ми привезли заздалегідь заготовлені решітки, які під час удару можуть згасити вибух і зберегти техніку. Ми оці решітки наварювали в ангарах уночі. Більше 20 БТР-ів обварили протикумулятивним захистом», – ділиться Олександр Горай.
Налагоджували й ремонт двигунів. Волонтерський центр збирав їх у військових, а далі шукав небайдужих, які могли відремонтувати. Таким чином до ладу повернули більше 20 двигунів.
Протягом 2014-2015 років відбулася масштабна поїздка разом із архієпископом Афанасієм до 92 ОМБР. Пізніше волонтери допомагали їм ще не раз. Проте ця поїздка запамʼяталася тим, що вони приїхали разом із симфонічним оркестром Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М. Гоголя. Олександр Горай згадує:
«І ось чоловіки, зібрані з різних міст, сіл України, прийшли слухати оркестр прямо на плацу. Артисти казали, що в них ще не було такого вдячного глядача. Військові побігли обійматися з музикантами. А під час виконання пісні “Горобина ніч” чоловіки цілували обручки, згадуючи дружин».
Після 24 лютого 2022 року центр ставив перед собою нові актуальні завдання. Робили коктейлі Молотова, також облаштовували блокпости, чергували там. Людей, що лишалися там, годувала Людмила Теймуразян, волонтерка центру, відповідальна за облаштування побуту на блокпостах, виготовлення свічок і консервації. Церква довго була пунктом збору. Люди регулярно плели сітки та подушки, а потім це все відправляли військовим на фронт.
«Пізніше стали плести килимки. Тканину, яка не підходила для сіток, різали смужками та плели килимки”, – розповідає Юлія, парафіянка церкви та волонтерка центру.
Результати роботи «Подушкового взводу»
Згодом на базі волонтерського центру відкрили «Подушковий взвод» та «Пиріжковий батальйон». Виготовили вже тисячі подушок. Деякі відвозили на фронт, а інші передавали в госпіталі.
З початком російської агресії Волонтерський центр Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ закуповував машини для військових з-за кордону, а потім передавав благодійним фондам, які офіційно допомагають ЗСУ. Так передали близько 15 машин. Також закуповували пластини для бронежилетів з Великобританії, бо на той момент в Україні катастрофічно не вистачало матеріалу для цього. Бронежитлети перевіряли з військовими на полігоні. Волонтери також завозили на деокуповані території гуманітарну допомогу.
Парафіяни, які перебувають за кордоном, долучаються до різноманітних активностей. Валентина Шевчук виїхала у США після повномасштабного вторгнення. Волонтерка надсилає посилки з допомогою, закуповує потрібні речі для військових (бронежилети, каски, медикаменти) і не забуває про переселенців. Це вкотре доводить, що гуртуватися можна навіть тоді, коли між небайдужими людьми тисячі кілометрів.
Волонтерський центр організовує й відвідування госпіталів. Цим опікується Зоя Воронянська. Вона разом із волонтерами регулярно ходить у заклади, де перебувають військові, привозить їм усе необхідне. Крім цього, опікується покинутими тваринами, прилаштовує їх у родини.
Волонтери вірять, що сила слова, пісня лікують душу, тому й організували творчий колектив. Спочатку просто плели сітки і співали. Наприкінці березня 2022 року матушка Олександра запропонувала: «Дівчата, чи не пора зібрати колектив, співати естрадні пісні та підтримувати бійців?» Так і виник народний ансамбль «Квітка душі».
Крім дорослого ансамблю, є ще дитяча хорова студія «Янголи з небес». Старші діти їздили й підтримували переселенців і ЗСУ своїми піснями.
«Підлітків вразило те, як їх приймали військові, як вони раділи тому, що діти співають, як підтримували їх, просили заспівати на біс, проводжаючи оплесками. Діти викладалися на повну, раділи спілкуванню з військовими. Кожна дитина щаслива від того, що допомагала», – розповідає матушка Олександра.
Олександр Горай зазначає, що нині залишилася невеличка група, яка все тягне, збори важко закривати, адже потреби постійно зростають. Проте він поділився оптимістичними планами: «Не опускати рук та волонтерити й у мирній державі. І людям побажаю, щоб вони гуртувалися завжди, поважали одне одного так, як це було 2022 року».
Якщо ви хочете допомогти центру, звертайтеся за покликанням.