Віталій Сердюк: Історія одного сплаву по річці Оці


Добрий день, мої друзі-читачі! Згадав ось недавно я про один з водних походів, в якому довелося випробувати свою силу духу. Пропоную і вам з цією історією познайомитися.

У липні 1986 року група туристів-водників з Полтавської області виїхала на туристський збір – навчальний семінар з заліковими спортивними походами четвертої і п'ятої категорії складності в Східний Саян, що розташований в Іркутській області Російської Федерації (тоді – РРФСР), а саме по річці Ока Саянська. У зборі взяли участь близько тридцяти водників з Полтави і Кременчука. Ще в Полтаві всі учасники збору пройшли курс занять за програмою підготовки керівників водних походів вищих категорій складності. У складі цієї великої туристської групи були вкомплектовані три відділення. Члени двох з них готувалися до залікових походів четвертої категорії складності, а 12 туристів (в т.ч. і автор цього оповідання) – до походу п'ятої, найвищої категорії складності.

Починали все цей похід в верхів'ях річки Ока Саянська, куди добиралися літаком, автобусом, а потім – найнятою вантажівкою.

 2

Ось вона, Тункінська долина!

По Тункінській долині ми їхали автобусом зі станції Слюдянка, що біля Байкалу, до селища Монди (республіка Бурятія).

 3

Тункінські Альпи

Кілька днів займалися в верхів'ях річки за планом – були практичні заняття зі збору суден, техніки безпеки, медичної допомоги, рятувальних робіт на воді, екскурсії на місцеві водоспади.

 4

Навчальне заняття зі спорудження плоту

Потім з членів групи сформували підрозділи. Кожен підрозділ продовжив підготовку до залікового походу окремо, оскільки наші маршрути починалися з різних точок. «Четвірочні» – з приток Оки (річок Жон-Болок і Тиси), наш – з сплаву по самій Оці. Біля селища Орлик відділення зустрічалися і продовжували сплав до головної перешкоди річки – ущелини Орха-Бом. На цьому у «четвірочних» груп маршрут закінчувався, а нас ще чекав сплав по ущелині.

 5 

Наш катамаран в верхів'ях Оки з каяком Сергія, який спочатку плив разом з нами, оскільки річка Ока Саянська в верхів'ях була для човна дрібнуватою

Ось про цей сплав я і хочу розповісти.

Коли всі відділення зібралися в Орлику, пішли зливи. Вода в річці стала прибувати на очах, її колір зробився буро-глинястим.

 6

Один з катамаранів в Тиському порозі 

За кілька кілометрів нижче від селища Орлик в Оку зліва впадає річка Тиса. За її гирлом починається Тиський поріг. Від гирла Тиси до початку тіснини Орха-Бом близько 60 кілометрів.

Після Тиського порогу ухил Оки збільшується, відповідно, зростає і швидкість течії. На десять кілометрів нижче від гирла річки Сени Ока входить в мальовничий коридор, прорізаний у базальтовому плато з застиглої лави.

У цьому місці в Оку декількома рукавами впадає ліва притока – річка Жом-Болок. У маловодному її рукаві, сотнею метрів вище гирла в скелястому каньйоні знаходиться барвистий 20-метровий стрімкий водоспад. Сходили до нього на екскурсію, пофоткали.

Після перетину базальтового плато річка Ока Саянська, наближаючись до хребту Кропоткіна (зліва по ходу), тече серед великих природних урочищ.

При наближенні до ущелини Ока Саянська розділяється на велике число проток. Деякі з них непрохідні. Біля входу в Орха-Бом всі протоки з’єднуються в одне русло. На самому початку каньйону ми пришвартувалися до лівого берега, підійшли ближче, щоб добре роздивитися вхід в ущелину.

У каньйоні Орха-Бом протяжністю до 70 км знаходяться майже всі головні перешкоди Оки, їх приблизно 60, з них понад 10 є порогами вищої категорії складності.

Верхня частина каньйону складніша. Один з берегів річки, як правило, пологий. Початок ущелини злегка шокує – річка різко розвертається вліво і впирається в хребет, а, наближаючись до скельних Зубів, зникає в вузькій щілин. Далі Ока тече під мармуровими скелями-велетнями – вартовими цього важкодоступного каньйону.

Ось після входу в цей каньйон нам і довелося терміново причалювати до лівого скелястого берега. Добре, що знайшовся невеликий майданчик. Линув сильний дощ, і рівень води в річці почав знову різко підніматися. З великими труднощами ми встановили на галявині намети, розпалили під поліетиленовим навісом багаття. Але не встигли приготувати вечерю, як прибуваюча вода змусила терміново евакуювати табір прямо під скелі.

Доварювали кашу вже на новому місці. Добре, хоч злива перейшла у мжичку. Вночі дощ припинився, але вода в річці прибувала ще близько доби.

Рівень води піднявся згідно з нашими замірами на 2 м 30 см! Ще трохи – і нам би довелося влаштовувати третій табір уже в гамаках на деревах.

Виходимо на маршрут через дві доби, коли вода спала приблизно на один метр. Але навіть зараз бистрина річки нагадує пружний звивистий джгут глинястого кольору. Причому навіть неозброєним оком помітно, що рівень води посередині річки, в головній бистрині, набагато вищий за рівень уздовж берегів.

Сергій, що спробував «осідлати» свій каяк, проплив лише метрів 200 і з великими труднощами причалив до берега. Після невдалої спроби він знову попросився на наш катамаран разом з човном в якості 5-го члена екіпажу.

Майже відразу за місцем нашої стоянки потягнулися дуже складні шивери (мілководні ділянки русла з численними підводними каменями і стрімкою течією) та пороги Окинський і Бурятський.

  7

Скеля Каландарашвілі

Обігнувши скелю в формі вертикального останця (тобто окремого  підвищення невеликої площі), за лівим крутим поворотом підходимо до дуже потужного Окинського порогу (ділянка річки зі стрімкою течією і крутизною русла від 15 до 45 градусів). Він тягнеться всього 200 метрів, але яких! У його середній частині нас зустрічає стоячий жорсткий вал. Зазвичай висота цього валу при середній воді до 3 метрів, в бурхливій, в нашому випадку вона досягає 6 (!) метрів. На виході з порогу вали менші – до 2-х метрів. Буквально через 250 метрів сплаву за Окинським починається Бурятський поріг. Він становить собою потужний притиск з високими валами до скельного правого берегу річки.

Прості, але потужні пороги Арі-Бур’є, «Пронеси Господи-два» і Безіменний ми в зв’язку з повінню проскочили без зупинок. Усі камені в руслі були покриті водою, що піднялася майже на два метри.

Відразу ж за впаданням лівої притоки Оки – річки Хара-Гол, за правим поворотом починається поріг Перший Хара-Гольський. Це вражаюче видовище, адже навіть у високу воду він має великий висотний перепад.

Поступається своєму «старшому братові» в силі поріг Другий Хара-Гольський. І він, і пороги Млин, Центрифуга – це переважно прижими, тобто ділянки річки з потужними накатами води на прибережні скелі. Хвилі і вири в них досягають висоти 2-х і більше метрів. При повені простішими для проходження стають покриті великою водою кам'янисті ділянки, але прижими стають дуже небезпечними, з чим ми і зіткнулися під час сплаву.

На останній ділянці порогу Млин, водний потік, що розігнався на повну потужність, з розбігу врізається в скелю лівого берега, утворюючи потужний вир. Ось він-то і зіграв злий жарт з командою головного плоту, керованого командиром нашого відділення.

Валентин (при всій повазі до його майстерності і досвіду) при проходженні перешкоди вчинив неприпустиму помилку. Перед заходом в цю 6-метрову воронку він, повіривши в непогрішність своєї команди, передав управління задньої греби дівчині Мілі, а сам вирішив перекурити.

Тендітна студентка другого курсу при проходженні виру не встигла підправити генеральний напрямок шестиметрового плоту і він, зайшовши лівим краєм у вир, був, як тріска, відкинутий вгору і вбік.

Усе відбувалося на очах екіпажу нашого катамарана, і на моїх теж.

Цей дерев’яний «пропелер» ми побачили, а допомогти нічим не змогли. Пасажирки Люба і Оксана, які ні за що на плоту не тримались, вилетіли з нього як перестиглі груші. Слідом за ними промайнув наш фізорг Геннадій. Він пізніше зізнався, що стрибнув рятувати дівчат. Міла втрималася на плоту, Саша і Валентин (останній з чалкою) вискочили на кам'янистий, але на щастя, не крутий берег і бігли з мотузкою в руці, протравлюючи її на складних ділянках і підтягуючи пліт до берега, де тільки це можна було зробити...

  8

У каньйоні Орха-Бом

Поріг Центрифуга знаходиться відразу за Млином, за крутим поворотом. У Центрифузі вода потужно накочує на правий берег річки і закипає 2–3-метровими відбійними валами. Тут Валентин зумів зафіксувати перевернутий пліт чалкою (мотузкою для причалювання) за великий валун на березі, здерши при цьому шкіру на лівому стегні: нога потрапила між каменем і натягнутою, як струна, мотузкою.

Далі вже пороги були слабші, та й нам не було коли оцінювати їхню скадність: ми зосередилися на рятувальних роботах. Адже попереду у вільному плаванні в 12-ти градусній воді були улюблені дружини Олександра і Євгена Люба і Наталя, а також відважний Геннадій. Добре хоч, що всі вони були в застібнутих рятівних жилетах.

Уперед вирвався екіпаж катамарана К-4 – чоловіки «плавчинь мимоволі» Саша і Женя та ще два «матроси» – Костя і Володя. Наш К-5 (п'ять членів екіпажу і каяк) рвонув за ними. Паралельно з катамаранами, намагаючись не відставати, біг берегом наш командир. Але як він не старався, бігти зумів недовго. Після 200 метрів карколомних стрибків по камінню Валентин безнадійно відстав.

Першу потерпілу, Наташу, виловили через дві хвилини, гребла вона руками досить мляво, але поки що самостійно. Надавали допомогу на плаву. Після підйому Наталії на настил К-4 наш катамаран вирвався вперед, ще через три хвилини справа на мілині побачили Гену, що лежав на мокрому піску. Наблизилися до нього. Він махнув рукою, прошепотів щось подібне до «Пливіть далі по Любов».

Геннадій потім розповів, що утримував Любу біля себе, поки були сили. Потім стрімка течія вирвала дівчину з рук Геннадія і потягла далі, а він ледве вибрався на мілину, збирався йти вперед, на пошуки, але сил вже не було.

Після того, як ми поплили далі, він з великими труднощами розпалив вогнище сірниками з НЗ (недоторканного запасу), зігрівся, потім рушив в напрямку нашого сплаву, до ймовірної стоянки. Забігаючи наперед, скажу, що ми, вийшовши назустріч, вже через 20–30 хвилин перехопили Геннадія.

Любу, що пливла по більш спокійній течії вже без свідомості, ми зловили через 10-12 хвилин після аварійного перевороту плота, практично в кінці ущелини. Не хочу лякати тут читачів, але дівчину приводили до тями довго. На щастя, все обійшлося. Урок нам всім стихія піднесла серйозний. Дуже гарно, що боги над нами в той день зглянулися.

Підібрали місце для стоянки в кінці каньйону Орха-Бом. Цей район туристи-водники і місцеві жителі називають «трёхточьем» – місце, де з Окою зливаються Урду-Ока і Хойт-Ока. Звідси Саянська Ока несе каламутні після ущелини води вже спокійно, хоча на її поворотах ще зустрічаються пристойні прижими.

Продовжили рятувати пліт і членів його екіпажу. Командир добрів до нас сам. Розповів, що пліт він залишив пришвартованим до валуна. Там же він наказав чергувати і Сергію з Мілою, які з плота не випали. Міла під час оверкілю (перевороту плоту догори кілем) залізною хваткою вчепилася за гребу, і не відпускала її перші секунди навіть під водою. Потім зуміла вибратися на поверхню і закріпилася на дні плоту між балонів. Чого не захотів зробити її рюкзак, підхоплений течією і відправлений в автономний сплав. Видно, не навчив поки начальник команду добре кріпити до плоту спорядження. А Сергій, як і Валентин, зумів вискочити з плота на мілину.

  9

Вихід з ущелини Орха-Бом

Ми в цьому місці відпочивали і спорудили на березі річки відмінну лазню, а ще виловили на каменях понівечений, проте не розірваний рюкзак Людмили, в якому чудово збереглися в целофановій упаковці паспорт і гроші. Міла – на сьомому небі від щастя! А ми в захваті від того, що аж три кілограми ковбаси-сервелату теж цілі й неушкоджені!

10

Після гарячої лазні багато з нас стрибали в річку, і я не відмовився. Відпочивши один день, ми поплили далі, до залізниці. Ока після виходу з ущелини несе свої води серед сопок, вкритих дрімучою тайгою. На шляху часто траплялися величні скельні сторчаки, але бурхлива течія ріки поступово заспокоїлася, річка розмірено запетляла по рівнині.

Незабаром, знайшовши зручне місце для розбирання суден, чалимося до лівого берега. Звідси на попутці – до селища Верхнеокинський, а потім рейсовим автобусом до батьківщини Євгена Євтушенка – селища Зима та однойменної залізничної станції.

До побачення, Саяни!


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація