Кого не чують у громадах: що заважає жителям впливати на рішення 

Юрій знає роботу місцевого самоврядування ще з часів, коли був депутатом селищної ради. На початку повномасштабного вторгнення він долучився до Збройних сил України, служив начальником медичного пункту стрілецького батальйону, а після звільнення зі служби у 2023 році повернувся до роботи у громаді.

Тепер він очолює робочу групу, яка має допомагати залучати жителів до життя громади та посилювати соціальну згуртованість. І одним із перших викликів стала організація роботи самої групи.

«Моя роль у групі — гуртувати й мотивувати її, щоб вона працювала, була активною й ефективною», — пояснює Юрій.

За його словами, навіть коли люди погоджуються долучитися, не завжди вдається забезпечити їхню регулярну участь. Хтось має інші обов'язки, хтось не знаходить часу, а хтось поки не розуміє, яку роль може відігравати в роботі групи.

Схожі труднощі характерні й для інших громад Полтавщини. Під час лідерських курсів, організованих Асоціацією учасницького розвитку громад за підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН), представники/-ці семи громад аналізували, хто долучається до місцевих процесів, чиї інтереси представлені недостатньо та що заважає людям впливати на рішення.

У Полтавській, Кременчуцькій, Миргородській, Лубенській, Градизькій, Козельщинській та Опішнянській громадах працюють робочі групи з залучення громади. Вони мають сприяти взаємодії між місцевою владою, громадськими організаціями та жителями.

Проте аналіз їхньої роботи під час навчання виявив спільну проблему: склад груп не завжди відображає різноманітність місцевих спільнот.

Найчастіше до роботи долучаються представники/-ці органів місцевого самоврядування, комунальних установ, соціальної сфери, освіти, культури та активні громадські організації. Натомість ветерани й родини військовослужбовців/-иць, молодь, підприємці, старші люди, мешканці віддалених населених пунктів і люди з інвалідністю представлені значно менше.

І проблема не обов'язково у відсутності запрошень.

Можна проводити громадські слухання, організовувати зустрічі та проводити консультації для всіх охочих. Але чи означає це, що кожен і кожна справді мають можливість бути почутими?

Під час лідерських курсів у Лубенській громаді це питання порушила представниця ГО «Особи з інвалідністю "Лубни. Безмежність"». Вона запропонувала оцінювати доступність кожного інструмента громадської участі.

Адже навіть формально відкрита зустріч може залишатися недоступною для частини жителів через фізичні бар’єри, труднощі з отриманням інформації або формат обговорення, що не враховує потреб різних людей.

Тому створити механізм участі недостатньо. Потрібно також подбати про те, щоб люди могли ним скористатися.

Іноді для цього потрібно змінити формат зустрічей чи канали комунікації. Іноді, переглянути склад робочих груп, запросити представників/-ць різних середовищ або почати з особистого спілкування.

Але навіть за наявності таких можливостей не всі готові долучатися.

У Козельщинській громаді вже кілька років шукають способи підтримувати ветеранів/-ок і їхні родини та створювати можливості для спілкування й відновлення.

Спільними зусиллями виконавчого комітету та ГО «Розвиток місцевих громад» тут створили ветеранський простір на базі Центру соціального обслуговування. Для цього залучили близько мільйона гривень грантової підтримки від уряду Канади та ще 300 тисяч гривень із місцевого бюджету.

Окрім цього, у громаді організовують сплави річкою Псел, заняття з іпотерапії, поїздки до театрів і музеїв, зустрічі з психологами та інші заходи.

Проте Юрій Солодрай звертає увагу на проблему: попри різні активності, участь у них часто беруть одні й ті самі люди.

«Як на мене, нам усім не потрібно "давити" на ветеранів. Суспільство постійно щось хоче від цієї категорії. Ми всі хочемо все й відразу. Але ж іще багато людей на фронті», — говорить він.

За його словами, близько 600 жителів Козельщинської громади перебувають на військовій службі. Тим часом один фахівець із супроводу ветеранів/-ок працює з ветеранами/-ками, родинами загиблих і зниклих безвісти військовослужбовців/-иць. На момент розмови під супроводом перебуває близько 90 людей.

З огляду на кількість військовослужбовців, які ще мають повернутися до цивільного життя, навантаження на систему підтримки ветеранів/-ок у майбутньому суттєво зросте.

Юрій переконаний, що починати потрібно не з організації чергового заходу, а з налагодження особистого контакту, розуміння потреб людини та готовності допомогти з конкретним запитом.

Також важливо розуміти, що підтримка ветеранів і ветеранок та їхнє залучення до життя громади — це два пов’язані, але різні завдання.

Людина може потребувати допомоги, спілкування або відпочинку, але не мати бажання чи ресурсу брати участь у роботі громадських органів. І це не означає, що вона не цікавиться життям громади.

Тому завдання місцевої влади та громадських організацій — не лише створювати можливості для участі, а й враховувати готовність і потреби тих, кому ці можливості пропонують.

Склад робочих груп і залучення нових учасників/-ць — лише частина викликів. Не менш важливо, що відбувається після того, як люди збираються за одним столом.

Чи можуть вони домовитися? Чи розуміють, хто відповідає за ухвалення рішень? І чи дізнаються жителі, що сталося з їхніми пропозиціями?

Саме над такими питаннями працювали учасники/-ці лідерських курсів у семи громадах Полтавщини.

Програма охопила 92 учасників/-ць. У кожній громаді відбулися три навчальні модулі, присвячені лідерству, довірі та соціальній згуртованості. Загалом — 21 модуль протягом 42 навчальних днів.

Але йшлося не лише про теорію. Учасники/-ці працювали з реальними ситуаціями, аналізували потреби своїх громад, вчилися відрізняти факти від припущень, формулювати проблеми й шукати способи їх розв'язання.

Наприклад, твердження «Жителі не хочуть брати участь у житті громади» саме собою мало що пояснює. Потрібно з'ясувати, про кого йдеться, чи знають вони про можливості участі, що їм заважає та чи бачать вони сенс долучатися.

Ще одне питання — відповідальність. Адже навіть конструктивне обговорення не дасть результату, якщо не визначити, хто і в який строк має виконати ухвалені рішення.

За підсумками курсів експерти/-ки Асоціації відзначили, що учасники/-ці стали частіше уточнювати джерела інформації, розмежовувати повноваження місцевої влади, громадських організацій і робочих груп і пов'язувати запропоновані рішення з конкретними виконавцями.

Для учасника з Миргородської громади одним із найцікавіших відкриттів стала робота з довірою.

«Довіра виявилася не абстрактним настроєм, а капіталом, який можна вимірювати за поведінкою, відповідями людей і виконанням обіцянок». Це допомагає нам бачити прогрес, а не покладатися лише на власне враження», — розповідає він.

Та головне випробування для нових знань починається вже після завершення навчання — коли учасники/-ці повертаються до повсякденної роботи.

За результатами лідерських курсів Асоціація проаналізувала готовність робочих груп до подальшої роботи.

З'ясувалося, що навіть активні учасники/-ці громади потребують різної підтримки.

У Кременчуці налагоджена взаємодія між соціальними, безпековими, психологічними службами та громадським сектором. Водночас робочій групі потрібно розширювати представництво інших підрозділів міської влади та груп жителів.

У Миргородській, Градизькій, Козельщинській та Опішнянській громадах є активні учасники/-ці, але подальша робота потребує чіткішого розподілу ролей, розширення складу груп і регулярного супроводу.

Серед пріоритетів Полтавської та Лубенської громад — уточнення повноважень робочих груп, налагодження взаємодії між різними учасниками/-цями та залучення тих, чиї інтереси нині представлені недостатньо.

Спільним завданням для всіх семи громад стане перехід від навчальних напрацювань до конкретних планів дій. З визначеними відповідальними, строками виконання та зрозумілим механізмом інформування про результати.

Створити робочу групу чи провести громадське обговорення — це лише перший крок. Значно складніше зробити так, щоб люди розуміли, як вони можуть впливати на рішення, і бачили результат своєї участі. Якщо жителі висловлюють пропозиції, але не знають, що з ними відбувається далі, довіра до таких механізмів поступово втрачається. Тому ми працюємо з громадами не лише над інструментами залучення, а й над тим, як організувати діалог, врахувати потреби різних груп населення та забезпечити зворотний зв'язок.

Для Юрія Солодрая найближче завдання – згуртувати нову робочу групу й визначити, над якими питаннями її учасники/-ці працюватимуть разом. Він не приховує, що це — непростий процес.

Історія Козельщини та досвід інших громад Полтавщини порушують ширше питання: кого ми насправді чуємо, коли говоримо про потреби громади?

Якщо до ухвалення рішень долучаються переважно найактивніші жителі, інші можуть залишатися осторонь обговорення питань, які безпосередньо їх стосуються.

Цього не змінити лише завдяки навчанню чи створенню нової робочої групи. Але почати можна з простого запитання: кого бракує за столом, коли громада вирішує, яким буде її майбутнє?

Грантову ініціативу втілює Асоціація учасницького розвитку громад у межах EU4Recovery — флагманського партнерства Європейського Союзу (ЄС) та Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні, що співфінансується Урядом Швеції.