Ірина Каптур: Коли й кому буде добре жити в Станиці Луганській?


У книзі Бориса Акуніна «Статський радник» є організація, що бореться з царським режимом. Її назва – СДД – розшифровується як «Сожрите друг друга», бо керівник натравлює одних борців на інших. Мені здається, що ми – герої цієї книги: хтось хоче, щоб ми знищили одне одного власними руками. Хто куди, та тільки не про людей, чи про війну, чи можливість допомогти.

Але я хочу розповісти про побачене і почуте в Станиці Луганській і Сєверодонецьку. Станиця – це такий великий базар, де кипить життя на контрольному пункту в’їзду-виїзду. Людей море. Усе продається – купується. Перекупи. У всіх бізнес.

Посадка тільки в таксі коштує 150 грн: круті пенсіонери з Росії їздять все-таки в булочну на таксі. Величезні черги до банкоматів, ліміт на видачу готівки – 1000 грн.

Багато автобусів, є навіть скутер для людей з обмеженими можливостями. Усе яскраво світиться.

Про Україну – більше поганого, ніж гарного. Про рашку – позитив: там газ дешевий, хоч і пенсія мінімальна.Та тут же платять. Хоч, коли переходять, і російським прикордонникам платять мзду. Війна для них закінчилася ще в 2015 році із припиненням обстрілів.

Зараз життя – бізнес для одних і виживання для інших. Тому всім все байдуже. Тоді, ще в 2015 році один з командирів під час масових обстрілів перекрив повністю перехід, то не минуло й тижня, як обстріли майже припинилися і пункт попросили відкрити.

Ще є такі, що воюють там в ОРДЛО, ходять туди-сюди. Про них всі знають, але ніхто не чіпає, а їхні рідні отримують нашу допомогу. І люди, які підписали контракт з нашими. Що буде з родинами і з ними?

А за 70 км від Станиці – село, де навіть автобуси не ходять. Люди добираються або на перекладних, або іноді серед дороги ночують у військових. Лікаря немає, школа на межі зникнення, в магазинчику майже пусто. На всіх телефонах запрацювала Рашка. Багато супутникових тарілок. Виживає, хто як зможе.

Іще по Станиці є багато співробітників ОБСЄ, але вони їздять тільки дорогами, тому в такі села не заїжджають.

А мінімальна зарплата водія місії ОБСЄ – 3000 євро. Живуть у Сєвєродонецьку, де знімати квартиру 30000 грн, а середня зарплата простої людини – 3,5тисячі.

Наші українці, що виїхали з ЛНР, не можуть такі кошти платити за житло.

Це просто те, що ми чули і бачили. Питань багато. Ми не пишемо про військових, їм і так важко. Сумно. Боляче. Для яких людей все це робиться ? Кому і коли буде жити добре? І де все-таки там Україна? Тільки там, де наші?

P.S. Уже по дорозі додому на блокпостах нас перепитували навіть нацгвардійці: «Чи правда, що вже ВСЕ?..»


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація