Олена Стрельник: Конкурси краси та жіноча сексуальність: коли тіло жінки насправді їй не належить


Нещодавно соцмережі сколихнув конкурс краси «Міс фізико-математичного факультету», організований студрадою Київського політехнічного інституту. На світлинах дівчата представлені у відвертих еротичних позах, загальною тематикою була обрана тема аду та смертних гріхів, яка візуально зчитувалася як відсилка до БДСМ. До слова, хлопці теж брали участь у цьому конкурсі, але їх світлини були значно скромнішими та геть іншими за постановкою та стилістикою.

Думки суспільства щодо конкурсу розділилися та були дуже полярними. Хтось вбачав у цьому форму самовираження дівчат, хтось – сумнівну з точки зору репутації вишу акцію.

Я не виступаю проти дівчат, які беруть участь у таких конкурсах, та категорично проти їх цькування, я виступаю проти цієї практики як такої. Залишаючи осторонь коментарі на кшталт «ви заздрите, бо ви страшна» спробуємо розібратися з цією темою.

Фотосесія до конкурсу краси, як власне і конкурси краси як такі, очікувано відтворюють чоловічий погляд на жіночу сексуальність. Я переконана, що дівчат звичайно ніхто силоміць не тягне на участь у таких проектах.  Організаторка конкурсу та самі учасниці кажуть, що поставилися до цього як до способу самовираження. Пропоную поглянути на питання глибше: де тут насправді голоси та потреби дівчат, як вони вписані у загальну сексуальну культуру та сексуальне виховання?

Дівчат вчать бути скромними, неохоче погоджуватися на секс та не пропонувати секс, щоб уникнути репутації легковажної, не говорити про вголос про жіночу фізіологію, соромитися менструацій та ПМС. Досі існують подвійні стандарти сексуальної моралі – те, що дозволено чоловікам, не дозволено жінкам. Скажімо, сексуально активний юнак, який має декількох партнерок, може мати цілком нормальну репутацію, у той час як дівчина з такою моделлю сексуальної поведінки неодмінно набуде поганої слави.

Подвійні стандарти ставлення до жіночої та чоловічої сексуальності оприявнились і в результаті російської реклами Reebok «Пересядь з иглы мужского одобрения на мужское лицо», в якій багато хто угледіли приниження чоловіків, а не символічне зняття табу з теми жіночого сексуального задоволення.

Насправді, єдиний дозволений в суспільстві  вияв жіночої сексуальності – це спокусити чоловіка. Зрештою,  тіло жінки їй не належить. Воно – інструмент споглядання, задоволення, оцінювання, привернення уваги, критики. Конкурси краси, косметична індустрія, послуги дієтологів, пластична хірургія вдало спекулюють на тому, що жінка – це передусім зовнішність, а решта її якостей є другорядними. Жінкам прищеплюється провина за те, що їх тіло «не таке» та пропонують (за немалі гроші звичайно) купу технік, іноді шкідливих та болісних, щоб тіло стало нарешті таким, яке подобається іншим. Бо межа між «я хочу бути гарною» та «я хочу бути гарною, тому що усі вважають, що жінка має бути гарною та доглянутою» направду важковловима.

Повернемося до конкурсу краси у КПІ та аргументів тих, хто його підтримав. Голоси дівчат та жінок у цій дискусії звучали мало, здебільшого конкурс у такій формі підтримували молоді хлопці та чоловіки, часто в досить агресивній формі.

 «Чому ви вирішили іншим нав’язувати своє бачення моралі? Кожний вільний робити зі своїм тілом що хоче».  

Так, дорослі люди дійсно мають це право. З іншого боку, будь-яка наша поведінка має суспільні наслідки. Риторика «вільного вибору» є перешкодою для врахування чинників цього вибору.

«Вільний» вибір завжди заданий суспільними рамками та межами між тим, що вважається нормальним/бажаним та ненормальним/неприпустимим. Про вільний вибір можна говорити, коли будь-яка опція доступна та прийнятна. Якщо опції нерівноцінні, є ризик того, що ми здійснюємо вибір не з точки зору власних інтересів та комфорту, а з точки зору суспільних очікувань, просто заради того, щоб уникнути ризику осуду та неприйняття (шолюдискажуть). Особливо у нашій досить нетактовній культурі, де вас спокійно можуть розкритикувати знайомі та малознайомі: «щось ви погладшали» чи «ооо, у тебе сивина, чого ти не фарбуєшся?»

Cуспільство охоче таврує жінок, якщо їх зовнішність не відповідає суспільним стандартам. Варто тільки згадати як ЗМІ мусують тему зовнішнього вигляду жінок-політиків та як суспільство шельмує жінок-професіоналок, які є «недостатньо» доглянутими, – пригадайте побутові розмови про «страшну» Уляну Супрун. 

Дорослі та самореалізовані жінки часто мають сміливість опиратися цим приписам та чхати на них хотіли, а от чи є достатня сміливість у дівчат та молодих жінок, яким змалечку прищепили думку, що вони мають подобатися, і в них поки немає достатніх ресурсів для опору? І замість того, щоб дати їм ці ресурси, ми зводимо все до «вони самі це вибрали» і закриваємо тему.

 «Ви - ханжі, родом із совка, де не було сексу».

Я, так само як інші феміністки, всіляко підтримую сексуальну просвіту та вільне обговорення теми сексу. Я особисто не проти індустрії еротики як такої, якщо до неї залучені повнолітні жінки та чоловіки, та якщо не йдеться про насильство та проституцію.

Сексуальна привабливість – лише частина феномену сексуальності, що включає також уявлення про власне тіло, озвучування своїх потреб, повагу до кордонів тіла, культуру згоди в сексі, питання репродуктивного здоров’я та знання про те, як його зберегти.

 Але поки ми живемо у суспільстві, де єдине, що дозволене жінкам у сфері сексуального самовираження, – це бути сексуально привабливою для чоловіків.

Озвучування жінками власних потреб досі табуюється: варто пригадати, яке обурення викликають у чоловіків (та нерідко у самих жінок) розмови про жіночу фізіологію: місячні, пологи, годування грудьми у публічних просторах тощо. Скажімо, критиків практик грудного вигодовування у публічних місцях серед чоловіків – хоч греблю гати, а ось знайти серед них критиків використання зображень напівологених грудей та сідниць на рекламних бордах – будете шукати, не знайдете.

Чого хочуть жінки/феміністки?

Я проти того, щоб тематика жіночої сексуальності використовувалася будь-де для хайпу: для реклами сантехніки, автомобілів, суші-барів, в університетах, тобто у тих ситуаціях, які до жіночого тіла не мають жодного відношення. Скажімо, коли жінка рекламує гель для душу чи білизну, використання тіла в рекламі є доречним, а коли для реклами плитки чи квасу – геть ні.  До слова, організаторка конкурсу краси КПІ сама визнала, що фотосесія була зроблена з метою хайпу: «Ми досягли мети – про нас говорить весь Київ». Тож жіноче тіло було використане як інструмент для привернення уваги, а питання самовираження дівчат було очевидно вторинним. Це і є прикладом сексуальної об’єктивації.

Фемінізм не блокує жіночу чи чоловічу  сексуальність. Фемінізм виступає проти використання жіночого тіла як інструмента; фемінізм виступає за вільне озвучування жінками власного бачення сексуальності та власних потреб, за сексуальну грамотність та просвіту, за зняття табу з теми жіночої фізіології, за розрізнення флірту  та сексуальних домагань.

Феміністки виступають також проти того, коли за приписами чоловічої сексуальної активності ховаються сексуальні домагання, чіпляння до дівчат та жінок у публічному просторі, неповага до кордонів їх тіла, розмови про зґвалтування у дусі «самавинна», переконання, що коротка спідниця це запрошення до сексу.


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація