vrioskagnwymmxeo

Ми зовсім не готові до жодних викликів. У нас панує повна недовіра до офіційних джерел. Проте ми довіряємо «Вся правда про…Ето шок!». Ми про зміни і реформи судимо з сумнівної преси і «майстерних» заголовків! Проте майже ніхто не заходить на відкритий ресурс rada.gov.ua, щоб знайти відповідний законопроєкт і прочитати першоджерело. Ми любимо вдавати з себе […]

Ми зовсім не готові до жодних викликів.

У нас панує повна недовіра до офіційних джерел. Проте ми довіряємо «Вся правда про…Ето шок!». Ми про зміни і реформи судимо з сумнівної преси і «майстерних» заголовків! Проте майже ніхто не заходить на відкритий ресурс rada.gov.ua, щоб знайти відповідний законопроєкт і прочитати першоджерело.

Ми любимо вдавати з себе високоморальних, проте готові розірвати ближнього.

Ми люто ненавидимо будь-яку владу. Не віримо в професіоналізм, бо часто судимо по собі.

Ми вважаємо, що дипломи купуються, а знання ніхто не отримує. Переконані, що всі виконують роботу «на відчепись». І самі так робимо. Бо я що, найдурніший, чи що? Хай спершу вони… Та я за таку зарплату… При цьому ми обираємо владу «з народу» – бо вони ж наші! Такі, як ми.

І маємо – безпомічна влада, яка на перших же викликах втрачає контроль. Загострення на фронті? Збитий літак? Прийняти літак з людьми, що повернулися з зони епідемії? Жодних конструктивних дій – хаотичні рухи.

Скажіть, а коли ви виконуєте свою роботу, якщо на опрацювання документа дано тиждень, то в який день беретесь за нього –  в перший чи в останній? То цілком природно, що і влада так думає.

З моменту перших зареєстрованих випадків захворювання до сьогодні минуло два місяці. Китай устиг побудувати лікарню. Наша влада могла розгорнути модульне містечко з контейнерів на зразок тих, що використовуються при будівництві доріг далеко від населених пунктів? Або подумати і прийняти літак на військовий аеродром, а там розгорнути військово-польовий шпиталь? Ми ж розгортаємо їх, коли наші спеціалісти їдуть у зону лиха рятувати чужих людей. Не можна було, підкреслюю, за два місяці знайти і підлаштувати військову базу, розташовану подалі від міст і селищ? Піти прямим шляхом і використати для цього найкращу інфекційну лікарню – таку, де вміють працювати з інфекціями, а не якусь в Богом забутому місті, де ні засобів захисту, ні спеціалістів? Натомість літак уже кружляє над Україною, а влада не знає, куди його прийняти!

Думаю, Нові Санжари обрали лише через те, що або місцева влада або керівництво МВС вирішило заробити собі бонусів перед Президентом і пообіцяло «продавити по своїй лінії і все владнати». А Президенту все одно – йому аби спихнути кудись цей літак…

Але чи маємо ми цьому дивуватися? Під 90% голосів отримала в Нових Санжарах діюча влада… Чому? Бо свої обрали своїх. Народних. Таких, як ми.

А якщо постане питання їжі? Не тієї, що «не така, як раньше», а їжі в принципі? А якщо війна? Не десь там, а тут і зараз, у нашому місті. З бомбами, «градами», ґвалтівниками і грабіжниками? А якщо епідемія?

От ми і побачили, «що буде, якщо?..».

Коли всього лиш теоретична вірогідність інфекції в когось з людей, які житимуть в закритому санаторії під охороною, викликає бажання бити і спалити до дідька людей. Отже, ми днями, слава Богу, поки що в лайт-версії побачили, «що буде, якщо?».

Ми всі (і не лише ми, а й наші вороги) побачили «готовність» України до будь-яких серйозних загроз.

Влада абсолютно не готова реагувати на серйозні ситуації. Повністю відсутня комунікація влади з народом, а також довіра народу до влади. Народ, який споживає будь-яку хайпову інформацію, проте малоосвічений і шукає «ГМО в солі». Низький рівень освіти, причому через банальну відсутність мотивації до навчання, бо в школі – то те, що на ЗНО треба здавати, а то «жизнь». І ми віримо не шкільному курсу фізики і біології, а «експертам». Низький професіоналізм і недовіра до професіоналізму інших. На словах «желаю всем счастья», а насправді – готові перегризти горло один одному.

Чи можемо ми щось зробити?

Я бачу два варіанти.

Песимістичний (проте, боюся, що більш реальний) – кожен дбає про власну безпеку і добробут, в т.ч за рахунок ближнього, мислить, як когось обманути чи обікрасти, і все це під маскою псевдодоброти. При цьому різке падіння загального професіоналізму і освіти, тобто ніхто не знає, як лікувати, будувати, захищати, ремонтувати, рятувати… В умовах обмежених ресурсів – ненависть і боротьба всіх проти всіх. Довго протягнемо? А за наявності зовнішніх загроз?

Оптимістичний (contra spem sperro) – ми одумаємося, з учорашнього зробимо висновок. Почнемо виховувати дітей не мотивом «мама побачить – дасть по попі», а з поясненням для дитини, чому так погано робити, які будуть наслідки і як краще робити. Школа мотивує на отримання знань і готовності до життя, а не «щоб гороно не наказало». Діти вчаться, бо це цікаво, а не «треба здати ЗНО». Професію здобуваємо, щоб потім якісно працювати, а не «щоб був диплом». Гроші заробляємо, а не отримуємо. На роботі даємо результат, а не просто «ходимо на роботу». Дбаємо про ближніх і про довкілля хоча б з егоїстичних мотивів, бо краще жити, коли навколо лад, а не розруха і ненависть… Утопічно, так? «А чому я, а не вони?». Тоді повертаємося до першого сценарію…