Дорога до Куп'янська, не дивлячись на сліди «гусениці» на асфальті, у досить хорошому стані. Обабіч лежать гігантські поля, що дивують навіть жителя аграрного краю. Їх масштаби та незмінність за вікном трохи нівелюють ту швидкість, із якою пересуваються дорогами військові. Треба квапитися, бо світловий день короткий, а наш автобус не дуже готовий до нічних пересувань. Згодом узбіччя дороги починають нагадувати, що тут точилися бої. Усе частіше зустрічаються побиті домівки, посічені дерева, повалені відбійники, розбиті промислові чи господарські споруди.

Добровольче формування Полтавської міської територіальної громади № 1 «Доброволець» відвідало Куп’янський район та доправило до людей 5 тонн гуманітарної допомоги. Вантаж зібрали у Полтаві завдяки багатьом активістам, добровольцям та представникам різних організацій та ком’юніті. Попри звикання до війни, зайнятість власними проблемами та підготовку до зими, усе ж є зацікавлення в допомозі людям у прифронтових та звільнених містечках.

Зйомка багатьох об’єктів заборонена. Проте один такий кадр вдалося закарбувати, хоча й не фотоапаратом чи смартфоном. Ми просуваємося вглиб Куп’янського району повз побиті мости, переправи, через ліски та посадки розмитими грунтовими дорогами, спускаємося в балки, виїжджаємо та знову занурюємось між пагорбів. 

В одному з таких місць, поблизу швидкої та каламутної річки стояло кілька хат. Зараз залишилися лише руїни. Десь поруч має бути переправа. Видно, що бої тут були запеклі та «прильоти» непоодинокі. Довкола вщент згорілої автівки, що стоїть поперек дороги, зібралося троє солдатів. У центрі на даху цієї автівки встановлений кулемет, а поруч сидить боєць, заточуючи здоровенного ножа. Ми проїжджаємо повз, а вони трохи зухвало й іронічно посміхаються.

На цей час місцеві жителі зовсім відрізані від світу та не мають мобільного зв’язку й інтернету. При цьому живий організм колективу все ж володіє якимись незбагненими формами комунікації, адже, починаючи роздавати допомогу на майданчику перед продуктовим магазином чи в центрі села, ми бачили, як черга виростає від кількох людей до десятків. Відсутність зв’язку означає також і повне нерозуміння, що і де відбувається. Люди питають волонтерів, що там у сусідньому селі та які населені пункти довкола них вже звільнені. Останньою новиною, що пробилася у ці місця, була інформація про смерть королеви. Тож тепер там чекають на «обрання» нового короля.

Бабуся отримує пакет із харчами, відходить вбік та відразу починає їсти пиріжок. Поруч з автобусом збирається чимало дітей. Це, мабуть, здивувало чи не найбільше. Чому вони ще тут? Чому їх так багато? Що вони тут побачать? Дорослі просять щось солодке та смачне для їхніх дітей. Біля основної черги за продуктами переважно із людей пенсійного віку ми непомітно організовуємо чергу для самих дітей та роздаємо солодкі газовані напої, печиво та цукерки. Діти насторожливо все приймають. Коли вже збиралися від’їжджати, підійшла компанія хлопчаків. Один із них у кепці ЗСУ. Привіталися «Слава Україні» та просили залишити щось на пам’ять. 

Щодо потреб, то місцеві жителі потребують майже всього. Відсутність електроенергії, води та тепла стали «нормою», до якої, однак, не можна призвичаїтися та залишити десь на фоні своїх думок. Усе життя перетворюється на круговерть розв'язання побутових проблем. Особливо якщо в дефіциті чи просто відсутні такі звичайні речі як пральний порошок, мило, зубна паста, борошно, цукор, чай тощо. 

Спорядження гуманітарних експедицій у подібні райони вкрай необхідне, а особливо в умовах похолодань і дуже близької зими. Тож після швидкого полагодження техніки плануються нові поїздки.