Майже рік після обстрілу на вулиці Баленка ми виживаємо

1 лютого 2025 року ракета влучила в будинок поруч із нашим, приблизно за 30 м. Скоро мине рік. За цей час нам лише перекрили дах. І все.

Я – мати-одиначка, виховую неповнолітнього сина без будь-якої допомоги. Саме його кімната зазнала найбільших руйнувань. Під час прильоту дитину завалило уламками вікна, стіни та різними предметами з сусіднього будинку. Наразі замість вікна — фанера, яка не захищає ні від холоду, ні від вологи. Зараз знову зима.

Наш під’їзд визнаний аварійним, але тут досі живуть сім’ї з дітьми. Живемо – це гучно сказано. У квартирах, де пошкоджені несучі конструкції, вертикальні та горизонтальні перекриття, неможливо встановити вікна.

Вікна правда замінювали, це робив The Howard G. Buffett Foundation. Вікна замінили декому одразу, бо було до чого їх монтувати на перший час, бо потрібно їх знову демонтувати, коли настане час робити несучу конструкції). На жаль, інші не можуть : не вистачає частини стіни або вона повністю відсутня.

Дехто взагалі сидить без батареї опалення, тому що не дали дозволу на її монтаж - немає до чого кріпити. «єВідновлення» не можуть використати мешканці нашого під'їзду, тому що порушені життєво необхідні несучі конструкції, а час не на нашому боці.

Вікна, які встановили з часом почали погано функціонувати, але не через їхню якість, а просто дім та стіни «плачуть» і доводиться викликати майстрів з налаштування чи просити допомоги знайомих. Тріщини з'являються й далі.

Це тільки візуально проблеми з вікнами і все, але ніхто не бачив, який вигляд має зсередини. Там суцільні тріщини, у декого вулицю видно через них. У нас живуть родини з дітьми, у когось чоловіки та сини воюючи, тримаючи небо та захищаючи наш суверенітет та незалежність є родина яка втратила сина, онука і батька в одному обличчі (за його життя лікарі боролися рівно тиждень, а небайдужі допомагали та підтримували як могли). Моя дитина теж потрапила до лікарні.

Нам пропонували і «дуже радили» створити ОСББ, але жоден із будинків не зміг зібрати достатню кількість голосів. Щодо інших програм відновлення «Віднови дім», то вони не беруться за аварійні споруди чи будинки (а в нас 4 категорія – аварійні).

Виходить, що ніхто не знає і навіть депутати на сесійній комісії чи раді або хто відповідальний за роботу. Спираються один на одного з широко розплющеними очима і ніби вперше про це чують! У нас є деякі проблеми з квартирами,- 1 з 15 не приватизована, а інша - частково. Ми не можемо зрушити з місця, бо аварійне житло приватизувати, згідно із законодавством України, неможливо. Я не хочу грошей, я хочу, щоб моя дитина безпечно могла проживати у власній квартирі зі своїми сусідами і не хвилюватися, що підʼїзд складеться.

Попередня експертиза передбачала завершення ремонтних робіт до вересня 2025 року, однак мешканці досі не отримали необхідних документів і чітких рішень. Самостійно усунути такі пошкодження неможливо, попри постійну роботу та зусилля. Тим паче ми не маємо на це права.

Ми не просимо неможливого. Ми просимо безпечного житла для наших дітей. Я не прошу – я благаю: допоможіть розголосом. Поширте. Порадьте, куди ще звертатися, бо ми – люди. І ми маємо право жити, а не виживати в аварійних стінах.