Міська доброта: звичка турбуватися про незнайомців

Як приклади він наводить різні міста світу, де прості мешканці виявляли турботу чи спонтанне бажання зробити міське життя цікавішим чи веселішим. Герої міської доброти – вуличні музиканти, працівники радіостанцій, звичайні мешканці, але завжди – небайдужі до своїх співгромадян.

Що могло би бути прикладом міської доброти у Полтаві? Я почала не лише уважніше спостерігати за містом і його мешканцями, але й подумки фіксувати ситуації, коли я відчувала турботу інших, у тому числі про мене. Просто так.

Прояви міської доброти зближають людей у містах. Можливо, Полтава не є аж настільки великим містом, у якому ти відчуваєш себе мурахою у мегаполісі, а інколи навіть навпаки — ніби у великому селі, де всі всіх знають. Але чи часто ми зустрічаємо в житті спонтанні сплески доброти і турботи про нас незнайомих нам людей? Чи часто самі можемо її проявити?

Варто відзначити, що майже щодня, пересуваючись містом на велосипеді, я стаю свідком багатьох сцен з міського життя. Невільно можу підслухати чиюсь розмову чи помітити якусь незвичайність. Це одна з найпрекрасніших штук, яку дає вєлік, і я дуже кайфую від можливості щодня дивитись нову серію мого унікального кіно про місто.

Вуличні музиканти. Не лише професійні чи ті, хто обирає для гри людні вулиці в центрі, щоб зібрати трохи грошей. Одного разу я бачила, як по Шевченка біля каланчі хлопець ішов і грав на сопілці. Звуки розливались надвечірньою вулицею, і разом з сонцем, яке сідало десь за ринком, створювалась дуже затишна атмосфера. Я посміхнулась про себе, а потім і просто посміхнулась, проїжджаючи повз нього на велосипеді.

Хлопець, який забирає і здає вторинні ресурси на переробку. У місті, у якому не налагоджене сортування побутового сміття, природньо та самовільно виникають ініціативи, які намагаються частково виправити цю ситуацію. Так і Сергій Антоненко почав забирати старе віконне скло, яке лишається біля баків після заміни старих вікон на нові. Щомісяця він збирає і здає по 8-10 тонн скла, яке не потрапляє на Макухівське сміттєзвалище. Окрім того, він розвиває в місті мережу пунктів збору відпрацьованих батарейок і акумуляторів, пластикових кришок, які потім відправляє на переробку.

Традиція залишати їжу, одяг чи відсортовані вторинні ресурси біля баків. Частково перегукується з попереднім пунктом. Часто бачу, як навколо контейнерів для сміття скупчуються якісь речі. Це можуть бути старі меблі, непотрібний одяг чи їжа, яку ще можна з’їсти і шкода викинути, якась консервація, пакети з пластиковими і скляними пляшками чи макулатурою. Звичайно, виглядає це не дуже охайно, але таким чином люди, які потребують цих речей, зможуть їх відразу побачити чи забрати, а не ритися в контейнері.

Не так давно в місті з’явилось 2 пункти прийому непотрібного одягу і взуття, але 2 точки на все місто – це дуже мало, і спеціально їхати в центр з мішком речей мало хто буде. Ще одним агентом міської доброти є Саша Алієв, який разом з колегами впродовж кількох зимових сезонів організовували пункти безкоштовного гарячого харчування для безхатченків у сквері біля Південного вокзалу.

Клумби в публічних просторах. Облаштування клумб у дворах (які, по суті, також є публічними просторами, але останнім часом є більш закритими для «чужих») – звична для Полтави картина. Але клумба може з’явитися і на затоптаному газоні в центрі міста. Зазвичай поруч встановлюють інформаційні таблички про те, що «По клумбам ходити не можна». Ця турбота мешканців про спільний простір міста зворушує.

Підгодовування бездомних тварин і птахів. Працівники ринків підгодовують бездомних псів, які часто крутяться біля м’ясних і рибних рядів. У холодну пору року для них можуть навіть облаштувати утеплені будки, щоб ті не померзли. Поруч з будками стоять миски для їжі і води. Такі буди я бачила на ринку на Мотелі. Так само місця для підгодовування бездомних котів чи навіть їжаків можуть з’являтися в житлових дворах. Не завжди це виглядає естетично, але піклування про тварин, які опинились на вулиці, є важливим з етичної точки зору, виховує в нас співчуття. Сюди ж відношу і годівниці для птахів.

(На фото: Записка біля будинку на вул. Нижньомлинській, фото: Ілля Волик)

Пригощання незнайомців. Можливо, у людини просто вродило багато яблук, але рішення пригостити ними будь-кого з перехожих, написавши таку-от записку, дуже зворушує і вертає віру в людство.

(На цьому фото не зовсім той чоловік, але теж колоритний)

Чоловік на дивному велосипеді. Я зустрічала його кілька разів у центрі. Він не міг не привернути увагу, адже його велосипед був увішаний кольоровими гірляндами, катафотами, і все це блимало, мигало і здається навіть грало музику. Чоловік неймовірно пишався своїм творінням, щиро радів, коли люди підходили фотографувати це чудо, і сам радо позував для фото.

Свято двору або спільний стіл із сусідами. Традиції разом із сусідами проводити свята чи влаштовувати спільні заходи у дворі не є аж так розповсюдженою в Полтаві. Найчастіше я чула про Горохівський дворик (вул. Героїв Чорнобильців, кол. Чапаєва, 1) і його традиції Свята двору, і вона мені здалась неймовірно прекрасною, що розвиває добросусідство і теплоту у відносинах між людьми.

Ще одним прикладом можу навести свій двір. Будинок, у якому я мешкаю, кооперативний. Більшість сусідів знають одне одного не один десяток років. Минулого року відновили традицію спільного святкування – у двір винесли великий стіл, і сусіди пригощали одне одного домашніми стравами прямо як у цьому ролику. Попри те, що саме дійство мені дуже сподобалось, підсісти і поспілкуватися я так і не наважилась (ми лише винаймаємо тут квартиру, тому багатьох досі не знаємо).

Танці в Корпусному парку. Щоразу йдучи повз танцюючі пари бабусь і дідусів, старших жінок і чоловіків, мимоволі милуюся ними і думаю: як круто, що є подібні активності для літніх людей у нашому місті! Місце, куди можна прийти і зіграти на баяні, знайти собі пару для танців, чи просто поспілкуватися з однолітками. Шкода, що варіантів проведення часу в наших пенсіонерів дуже мало, принаймні, я про них дуже мало знаю.

Міською добротою я можу також назвати абсолютно буденні речі, які в інших містах чи країнах ніхто, мабуть би, і не помітив: притримувати двері для тих, хто йде за вами, допомагати виносити візочки з громадського транспорту чи підземного переходу (ці та інші об’єкти в нас для цього мало пристосовані). Для комерційних закладів (вони, звичайно, піклуються про клієнтів, але це також можна робити дуже по-різному): облаштовувати зручні пандуси, велопарковки, пеленальні столики в туалетах, мати дитячі стільці чи кімнати, приносити безкоштовну воду (в одному закладі бачила просто воду з лимоном та м’ятою, яку брати може будь-хто – це ніби не щось таке аж-аж, але все одно).

Найкраще те, що агентом міської доброти може стати кожен з нас. Щодня. Варто лише проявити турботу про того, хто живе поруч, не чекаючи нічого взамін чи у відповідь.