Щодня я розумію, що більшості молодих людей важко зорієнтуватися в цьому неймовірно великому світі: вони подають документи до університетів, які їх нічому не навчають і не розвивають, вони зустрічаються з тими, хто їх пригнічує та тягне на дно деградації, вони працюють там, де їм не подобається. Тим самим, молодь просто «пливе у потоці», перетворююче своє особисте, яскраве «я» на сіру гнітючу масу, в якої немає ані бажання щось робити, ані мотивації.
Звідки в мене такі висновки? Звідки такі думки? Все дуже просто – під час кожного знайомства з новою людиною чи випадкової зустрічі зі старим знайомим, я цікавлюсь їх думками про своє життя, запитую, ким вони планують стати і що вони роблять задля цього.
Відповіді бувають різні. Дехто не втрачає свого «дитячого» погляду на життя і вірять у те, що вони з легкістю стануть тими, ким хотіли бути змалечку, але дехто покидає свою надію на прекрасне майбутнє після декількох місяців самостійного проживання без батьків.
Я завжди намагалася з’ясувати, чому так виходить і куди поділася в цих людях та дитяча наївність?
Пам’ятаєте, в школі у нас часто запитували, ким ми хочемо стати і відповіді бували неоднорідними, наприклад «я хочу розробляти комп’ютерні ігри», «я хочу стати відомою письменницею» або «я мрію бути художником». Здавалося, а що тут складного? Треба просто йти до своєї мети, працювати над собою і робити все, аби стати тим, ким ти хотів. Але ні. Майже всі в період «отримання атестату – вступ до університету» стають заручниками реалій та суспільної думки.
Що?! Яка з тебе акторка? Ти маєш бути економістом – це вигідно!
Подивися на себе. Тобі не можна в моделі, тим паче ти сама добре розумієш, що там з ними роблять.
Навіщо тобі бути журналістом/дизайнером/співаком? Ти що, з ґлузду з’їхав? Ні, ти підеш навчатися в Академію внутрішніх справ. Ти маєш бути справжнім чоловіком, не ганьби нашу родину.
Ви, напевно, зараз подумаєте, що за вигадки я пишу, в сучасному світі все простіше, в тебе є купа можливостей і роби все, що забажаєш. Але ні, це справжні фрази, котрі чули мої вуха від друзів, чиї батьки вирішили розпорядитися їх життям. І вгадайте що? Ці діти зламалися – вони стали тими, ким і зовсім не бажали. Будучи під гнітом колючих фразочок, вони більше не мріють про щось фантастичне, їм більше не цікавий світ. Де ж ті актори, художники, розробники чи письменники? Молодь їде тим шляхом, який не вони обрали, а їм вказали.
Адже як заповіла Айн Ренд, треба бути більш егоїстичним, не потрібно брати життя з чужих рук і піддаватися чужим бажанням.
«Справжнього егоїста не зачепити схваленням інших людей. Він не має в цьому потреби»
Вважаю доречним буде згадати слова моєї викладачки з університету: «Якщо в школі вчителька розкине пазл дітям, а потім сама його і складе – учням вже не буде цікаво розгадувати головоломку, адже вони вже бачать результат і не розуміють сенсу складати його самостійно, шукаючи частинки і з’єднуючи їх з іншими. Ось чому здебільшого діти не мають ані мотивації, ані зацікавленості в предметах, ані бажання що-небудь робити. Їм просто дають матеріал, начитують його, але зовсім не мотивують аби продовжити вчитися». Я цілком погоджуюся з її словами, бо по собі знаю, як це нудно, коли нам просто щось диктують з книжки і ти вже не розумієш, а навіщо це тобі, якщо воно таке надокучливе та нецікаве.
Ось в чому проблема сучасної молоді: ми втрачаємо сподівання і не хочемо більше працювати заради себе і свого розвитку, ми живемо заради того аби поїсти, виспатися і знову піти на навчання чи на роботу.
Пам’ятаєте історію про Томаса Едісона? Ви могли б і не знати цю людину, якби не його мати, котра приховала від нього записку зі справжніми словами вчительки, про те що, що її син – нікчема та «обмежений». Він став усесвітньо відомий завдяки тому, що його мама не дозволила чужій думці вплинути на свою дитину, тож і ви не давайте собі тонути у пустих словах людей.
Можливо, мені ще рано давати настанови та поради, адже я ще студентка 2 курсу, але все ж таки, з мого невеликого досвіду та спостерігань за іншими, хочу дещо порадити усім, хто втратив надію на світле, цікаве та феєричне майбутнє.
1. Навчайтеся на свої помилках. Так, ця фраза досить часто звучить в усіх мотиваційних книжках, з уст викладачів чи «лівих» людей, але це дійсно так. З свого особистого досвіду знаю, що завжди боялась бути «неідеальною», боялась десь провалитися, але згодом, зрозуміла, що це дурість. Реально дурість. Мені подобається робити помилки, а потім їх переосмислювати і працювати над собою, бо тоді це дає мені поштовх іти далі та надихає змінюватися.
2. Смійтеся над собою (але перебирайте міру і не доведіть це до селф-харму). Це завжди допомагає трішки розслабитися і зрозуміти, що нічого страшного у ваших помилках немає, що вони здатні робити вас сильніше і готовими до будь-яких змагань та викликів долі.
3. Читайте! Читайте все, що завгодно! Читайте будь-де і будь-коли. Читайте літературу, котра бути сприяти вашому саморозвитку. Читайте статті, читайте статистику. Відкиньте художню літературу на потім, візьміть біографії великих особистостей і вчіться на їх досвіді. Аналізуйте, шукайте, думайте. Також, дуже корисним буде дивитися інтерв’ю різних відомих людей – це зручно, коли в вас немає часу на те, аби відкинутися на кріслі та взяти до рук «паперового друга». Подкасти і TED-talks теж круті ваші помічники.
4. Зрозумійте, що треба шукати свої справжні захоплення. Адже життя одне, і кожен день унікальний, і якщо ви будете витрачати його на те, аби вираховувати інтеграли, які вас зовсім не цікавлять, то навряд чи ви із захватом будете розповідати онукам про свої тернистий шлях. Знаходьте свої справжні захоплення, до прикладу, волонтерство, активізм, танці, спорт, участь у дебатах, випічка, макіяжі – все, що завгодно. Розмальовуйте свій внутрішній світ різнокольоровими фарбами.
5. Будь тим, ким ти хочеш. Тобі потрібен дозвіл на це? Я тобі його даю, якщо ніхто інший не хоче дати. Але ніколи не зраджуй себе та свої ідеї, стань тією людиною, яку уявляв собі.
Наостанок, хотілось би сказати, що будьте незалежними, будьте сміливими і не бійтеся відкривати для себе усі двері.