Віталій Сердюк: Моя любов – байдарка


В ранній юності я обожнював пішохідний туризм, а потім, наряду з лижними походами полюбив і водні. Мабуть, тому, що вони були гарним доповненням, навіть, я б сказав, в деякому сенсі, навіть противагою моєму зимовому захопленню.

Байдарочниками не народжуються. Ними стають завдяки товаришам, друзям. Потрапивши одного разу на вечірку в частково знайому вам компанію,  ви з подивом спостерігаєте, що весь вечір мова йде не про гастрольні поїздки вашого любимого гурту, не про долю любимого форварду в команді N, і навіть не про преміальні в фірмі по закінченню кварталу.

Ваші друзі цілий вечір лепечать про якісь  стрингери, шпангоути, пороги, перекати та шивери, фарватери і кільватери. Забувши про елементарну пристойність, господиню оселі і причину даного зібрання, вони продовжують нагнітати атмосферу вечірки розповідями про сплав по річці Чорний Черемош, складну лоцію ріки, аварійні ситуації в минулому поході,  гостинність гуцулів. А господарка ніяк не ображається, а лишень підхоплює тему розмови. І це зовсім вас спантеличує і навіть лякає. А тут ще, виявляється, що один з кандидатів в групу до майбутнього походу з об’єктивних причин не зможе  в ньому взяти участь. І перед вами зловісно виникає проблема: або ви втрачаєте друзів, або вступаєте в загадкову і не до кінця зрозумілу для вас секту водників-байдарочників.

Приблизно в таку ситуацію я попав навесні 1969 року, будучи студентом 4 курсу Харківського авіаційного інституту. А вже в травні вперше «осідлав» байдарку, досить пізно, мені на той час «стукнуло» 22.

На травневі канікули збиралась така собі студентська група сплавитись тихою річечкою Псьол, лівому притоку славного Дніпра по його полтавській ділянці. Але деканат факультету заборонив у святкові дні проводити цей туристичний захід, мотивуючи рішення необхідністю обов’язкової участі студентів у першотравневій демонстрації. Група розформувалась, але два її ініціатори і автор блогу, що примкнув до них, все ж поїхали на Псьол, махнувши рукою на заборону.

Разом з двома одногрупниками, Леонтієм Боковим та Сергієм Оленком ми сплавитись на тримісному  «Салюті» по його полтавській ділянці. Оленко сам родом з села Потоки, що знаходиться в гирлі річки, і трішки знайомий з її лоцією, тому ми довірили Сергію «правити балом».

9

 

 

Сплавляючись на байдарках по Пслу, можна відчути колорит Лівобережної України в повній красі: аромати хлібних полів, солодкість фруктових садів, легкий шепіт дібров, таємничість річкових плавнів, гостинність і привітність місцевих жителів! Псьол - добродушна неспішна ріка, для походу досить мінімальних навичок, які дуже легко засвоюються в перший же день сплаву.

3

На фото – Сергій Оленко (зліва), Віталій Сердюк, Леонтій Боков

Але того року навіть на початку травня на річках цього району була досить значна повінь. Безпосередньо на Пслу спостерігали так звану «пруху». Ріка несла свої води з швидкістю кур’єрського потягу. З вказаного мною вище зрозуміло, що комусь в нашій посудині, доведеться сидіти посередині. Ну і як найменш габаритному ця «почесна позиція» дісталась мені. Сергій і Льоня зовнішньо були більш представницькими.

Весляр з мене був нікудишній, тому то Льоні, то Серьожі частенько перепадало веслами. Маючи компанійський характер і будучи екстравертом, я турбувався за здоров’я своїх супутників і періодично звільняв їх від своєї присутності в якості третього весляра. Цей обов’язок я заміняв швидким кросом вздовж річки паралельно з рейдом байдарки. Де можна було. І партнерам руки розв’язував, і сам отримував задоволення от такого засобу переміщення.

Зате вечорами я вже відчував себе рівноцінним учасником колективу і з задоволенням ловив рибу, оббіловував її, смажив, варив юшку… Чотири дні травневого сплаву промайнули непримітно.  І хоча я й не став докою в веслуванні, проте, в ряди туристів-водників себе зарахував. За повних три дні веслування ми здолали від Яресьок до Поток близько 170 км.

 44

А через два роки мені трапилася можливість потрапити вже на серйозний байдарочний захід – Всесоюзний семінар, який готував інструкторів-методистів водного туризму з заліковим походом 4-ї категорії складності, сплавом по річці Умба. Семінар відбувся на Кольському півострові, в місті Кіровськ Мурманської області РФ.

Потрапив я на нього випадково. Після закінчення ХАІ  мене в 1970 році направили працювати на один з секретних об’єктів міста Калінінграду (бувший Кенігсберг). А коли влітку 1971 року на Калінінградську обласну рад по туризму і екскурсіях прийшла рознарядка на вищезгаданий семінар, всі ведучі туристи-водники міста знаходились в водній експедиції на Північному Уралі. І так сталось, що мене, вже досвідченого туриста-лижника, а водника з мінімальним досвідом «зісватали» на цей семінар.

Було це в серпні 1971 року. Зупинилися ми в одному з маленьких готелів цього північного шахтарського містечка.

На семінар прибули близько 40 водників з областей Росії та союзних республік. Про представницьку географію суджу по підписам учасників семінару на звороті групової фотографії, на якій відображені 36 курсантів і керівник семінару Володимир Островський, в ті роки начальник КРС (контрольно-рятувальної служби) Кольського півострова, перед самим виходом на маршрут, в заліковий похід.

Були серед нас представники Москви, Володимира, Горького, Коломни, Кемерово, Ярославля, Казані, Челябінська, Кам'янець-Уральського, Куйбишева, Полевского, Пскова, Саратова, Кірова, Калінінграда обласного, Могильова, Алма-Ати, Баку, Молдови, Нарви Естонської РСР , Риги, Ташкента і ін.

Запам'ятався день приїзду. Вологе повітря, сирий і пронизливий вітер з гір. А ми тусуємось на міському стадіоні в очікуванні, коли ж нам підберуть апартаменти для проживання (готель був поруч зі стадіоном). Поки дочекалися, достатньо померзли. Про водний похід навіть і думати не хотілося.

Але ввечері, після загального знайомства, настрій кардинально покращився. Не зіпсувався він і протягом усього тижня, поки ми посилено вивчали водну теорію і інструкторську підготовку (семінар-то в першу чергу повинен був випустити новоспечених інструкторів-методистів водного туризму), хоча і в наступні дні погода не змінювалася - практично всі дні йшли холодні дощі.

Але навіть в таку погоду були у нас на місцевому озері  практичні заняття. Спочатку нас розбили на 4 відділення і за кожним закріпили за 5-6 туристських розбірних байдарок - "Салютів". Командиром нашого відділення призначено Льва Стесіна з Алма-Ати (згодом, перебуваючи в лютому 1980 року в відрядженні по Казахстану, я побував у нього в гостях). Крім Льва і мене в відділення потрапили сімейна пара Лариса і Євген з Москви, Лоренц Ойяр з Риги, Еріх Аксельруд з Кемерово (мій капітан), Ігор Євсєєв з міста Полєвськой Свердловської області, Галя Бабушкіна, Валентин і Сергій (прізвища хлопців, на жаль, не пам’ятаю) з Кірова.

Команда у нас підібралася дружна. Напевно, тому і спогади про дощі, хоча і холодні, які переслідували нас і під час сплаву по річці Умба, залишилися у мене приємні. А ще пісні, які ми співали біля багаття, постійно димного від достатку вологого палива. 

 

4

А ще: запам'ятався наш перехід через озеро. Пройшовши без втрат такі складні пороги як Падун, Острівний, Верхній Капустяний, ми з Аксельрудом, розслабилися, і, пропливаючи озеро Середнє Капустяне, прогавили великий валун в головному струмені ріки і в підсумку наш човен перевернуло і розплющило об цей камінь ...

2

 

З великими труднощами витягли удвох з Еріком на правий берег озера наповнений водою, розламаний човен (наші колеги пропливли трохи вперед, але потім повернулися до нас уздовж берега на допомогу). Благо ще, що озеро не глибоке було в цьому місці ...

Півдня під дрібним дощем відділення через мою помилку витратило на ремонт нашої байди. Це був перший і останній оверкиль нашої байдарки на Умбі і, хоча і сумний, але корисний урок для мене. І запам'ятався він на роки :)

 33

А потім ще було багато водних походів, і не тільки на байдарках, а і на катамаранах, честерах і плотах, на яких сплавлялись по порожистих і гірських ріках, мандруючи по багатьом кра]нам.

 15

А вже з 1990 року і по сьогодення знову плаваю лише на байдарках, з дружиною Надією і її вихованцями.

2015

За ці водні походи я напишу в другій частині цієї розповіді.

З повагою до вас, мої читачі, Віталій Сердюк


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація