Anastasiya Dobryak 1

Собака Муха з’явилася у нашому домі дуже раптово – коли у несанкціонованому притулку на вулиці Небесної Сотні почали шукати новий дім для песиків. Ми порадилися вдома і вирішили, що можемо забрати собі ще одного песика. «Ще одного», бо у нас уже є 2 собачки – Буся та Діна. Брати дорослу собаку з притулку – це завжди ризик, […]

Собака Муха з’явилася у нашому домі дуже раптово – коли у несанкціонованому притулку на вулиці Небесної Сотні почали шукати новий дім для песиків. Ми порадилися вдома і вирішили, що можемо забрати собі ще одного песика. «Ще одного», бо у нас уже є 2 собачки – Буся та Діна.

Брати дорослу собаку з притулку – це завжди ризик, сумніви, хвилювання й трошки страх. Страх не за себе, а за тварину, бо незрозуміло як вона відреагує на переїзд, чи знайде спільну мову з іншими собаками вдома,  чи не шукатиме шляхів для втечі тощо. Варто сказати, що коли ми прийшли до притулку у серпні, Муха обрала нас сама. Вона просто вийшла з-за дерева, подивилася і стала нашою. Хоча одразу їхати не захотіла, бо норовлива.

Ми зустрілися вдома вже за кілька днів. Муху привезла волонтерка Наталія. Зізнаюся, що перші кілька днів я була страшенно розгублена. Муха не реагувала на мої слова, майже нічого не їла, не рухалася, коли бачила мене. Це той складний період пристосування до нових умов. Я страшенно хвилювалася, що ми так і не знайдемо спільної мови, але навіть не уявляю, що відбувалося з собакою.

У Мухи непроста доля. У притулку вона опинилася разом із собакою-сестричкою Бетті. Давно їх хтось викинув у зав’язаному мішку під Копилами і лишили помирати. Власниця притулку Олена Шевченко випадково знайшла їх і вирішила, що має забрати. Так вони й лишилися у притулку на вул. Небесної сотні.

Складна доля навчила Муху не довіряти людям. І, можливо, нам і надалі було б складніше налагоджувати контакт, якби не втрутилася бабуся. Вона показала нашій новій собаці, що ми її не скривдимо і вона в безпеці. Цікаво, що бабуся говорила з Мухою як з дорослою людиною, пояснювала чому вона має гарно їсти і чому не можна сваритися з Бусею та Діною. І це спрацювало – Муха почала підходити до нас, давати лапу, обійматися і радіти, коли хтось повертається додому.

Нам було простіше взяти ще одну собаку з притулку, аніж багатьом іншим родинам, бо ми живемо у приватному будинку. Усі наші песики живуть у своїх будках. Також є вольєр, але ми його не закриваємо, тому песики гуляють у дворі. Тим паче ми уже усвідомлювали, що означає доглядати за собакою, слідкувати за їхнім здоров’ям тощо.

Наша Муха дуже красива, невибаглива у їжі, з ласкавим характером. Ми жодного разу не пожалкували, що привели її у дім. Нам було непросто показати їй, що вона нарешті вдома і може нам довіряти, але щойно вона це відчула, то розповіла про це.

Я не можу сказати, що усі мають взяти до себе додому хоча б одну собаку чи кота з притулку, щоб зробити їх щасливими. У кожного своя життєва ситуація і можливості. Але якщо ви маєте умови для цього, але дещо сумніваєтеся чи варто це зробити, то з власного досвіду кажу, що так. Сподіваюся наша історія буде вам у нагоді. Якщо ви хочете розпитати про якісь моменти, що пов’язані з появою Мухи у нашому домі, то напишіть у фейсбуці.