За даними Українського інституту майбутнього, 72% українців вважають, дистанційне навчання знизило якість навчального процесу.

Показник ефективності освіти впливає на тривалість життя, доходи та зайнятість населення. Людина, яка отримала якісну освіту, зазвичай готова долучатися до формування світу навколо себе: інтелектуально активне населення долучається до громадських та політичних процесів. 

Що сталося: хронологія «дистанційки»

З 12 березня 2020 року - відповідно до Постанови Кабінету Міністрів (КМУ) № 211 від 11 березня 2020 року Україна закрила для відвідування всі заклади освіти через початок епідемії та підтвердження перших випадків захворювання. На три тижні - до 3 квітня 2020 року - запровадили перший всеукраїнський карантин. Протягом весни 2020 року його ще тричі продовжували — спочатку до 24 квітня, потім до 11 та до 22 травня. Згодом прийняли рішення, згідно з яким у закладах повної загальної середньої освіти навчальний рік мав завершитись дистанційно. 

З липня 2020 року в Україні запровадили адаптивний карантин. У випадку червоного рівня небезпеки - як це було для полтавців - навчання повністю переводили у дистанційну форму. 

З 15 жовтня до 15 листопада уряд рекомендував закладам вищої та професійно-технічної освіти у зв’язку з погіршенням епідеміологічної ситуації повністю перейти на дистанційне навчання.

Що відбувається зараз

Цього року після пом’якшення карантинних обмежень заклади освіти всіх рівнів почали відновлювати власну роботу.

З 25 травня 2021 року - дозволено відновити роботу дитячих садків;

З 1 червня - дозволено відновити роботу закладів позашкільної освіти та інклюзивно-ресурсних центрів, відновлене практичне навчання у закладах професійно-технічної та окремі навчальні заходи у закладах вищої освіти.

Що буде у кінці цієї осені і на початку зими та яка форма навчання чекає на учнів та студентів - наразі ще невідомо.

Проблеми дистанційного навчання

Звичайно, нові обставини навчання стали фундаментом для багатьох викликів, які стосуються не тільки учнівської молоді, але й дорослих учасників процесу навчання - батьків та педагогів. Попри те, що дистанційне навчання призвело до серйозного зниження освітніх результатів та неможливості вступу до вищих навчальних закладів деяких категорій населення, почастішали випадки домашнього насильства та погіршення ментального здоров’я українців.

Серед проблем: 

Від браку діалогу до зникнення дитини як суб’єкта

Останніми роками українська система освіти зазнає значних змін, що продиктовані проєктом “Нова українська школа”. Не дивлячись на те, що кожного місяця з’являється все більша кількість наукових статей та методичних праць щодо організації навчального процесу за новими стандартами, стосуються рекомендації зазвичай лише очного навчання. До того ж є реалія: насправді реформою “НУШ” охоплені поки що тільки перший і другий класи. Третій і четвертий ще навчаються за старою програмою. Що ж говорити про вчителів середньої та старшої шкіл, до яких реформа ще навіть не наблизилась?

Сьогодні вся середня та старша школи без винятку працюють за старою, звичною для всіх, але не дуже ефективною в наш час системою, в якій учитель викладає тему, а учні відповідають на запитання і роблять вдома завдання, замість того, щоб створювати діалог шляхом обговорень, дебатів та дискусій. Єдиний відгомін сучасності в цій програмі полягає лише в тому, що деякі завдання викладені у формі тестів та сучасних проєктів.

Маємо один і той самий алгоритм, який сам по собі виключає якісне спілкування із учнями, адже у разі механічного викладання та перевірки завдань воно не має ніякого сенсу, рівно як і результату. Все, що потрібно від викладача - це зробити навчальну інформацію та завдання доступними для здобувачів освіти, сформувати перед ними вимоги до контролю знань - наприклад, для гарної оцінки дитина має виконати тестові завдання - та проставити бали в електронні щоденники. 

Все це робиться, так само як, і робилося до дистанційного навчання, але у випадку останнього, коли дитина не зрозуміла ту чи іншу тему, вона не має можливості підійти до вчителя та поставити перед ним низку питань. Виходів кілька: муштрувати батьків, або, якщо вони на роботі - писати з інтернету, чи взагалі забути та відкласти незрозумілий матеріал на світле майбутнє. 

Звичайно, якщо навчальна дисципліна біологія чи географія, то незрозумілу інформацію ще можна знайти у підручнику, або в інтернеті - адже головними навичками для успішного опанування матеріалами такого типу залишаються уважність, гарна пам’ять та наполегливість. Якщо дитина помилилась у тестах - нічого страшного, відповіді завжди можна відшукати у підручнику та зрозуміти те, що здавалося складним. Але якщо маємо справу з дисциплінами філологічного напряму, іноземними мовами тощо - тестова форма без зворотного зв’язку не спрацює. Дитина не навчиться писати твори, працюючи з тестами. Дитина не навчиться висловлювати власну думку та доводити тези, працюючи самостійно - без втручання викладача-партнера, як того вимагає НУШ. Образотворче мислення, вміння проводити міжпредметні паралелі та нестандартно підходити до розв'язання проблем - всі ці якості під час виконання домашніх завдань страждають.

Як відбувалося спілкування між учасниками навчального процесу під час дистанційки? Зазвичай викладач, або хтось із батьків створювали вайбер-групу, куди педагог міг відправляти посилання на чийсь рандомно обраний онлайн-урок за необхідною темою. Або навіть на шматок уроку: посилання на конкретне пояснення нової теореми, частини мови чи формули – невідомо ким, без зворотного зв’язку, адже в цій системі особа не має значення. Хай дитина все це подивиться вдома. Сама. Хай розпитає батьків.

Зазвичай не менш важливим під час навчального процесу є фактор діалогу з приводу позакласних заходів, але відбувалося спілкування дуже часто взагалі без участі учнів. Зрозуміло, що відсутність зворотного зв’язку нівелює принцип індивідуального підходу до дитини, безпосереднього контакту з нею.

Брак уваги до дітей спричинив серйозний додатковий стрес в їхніх батьків. Дистанційне навчання майже повністю переклало на них функцію контролю освітніх результатів. Звичайно, батьки і самі хочуть контролювати навчання своїх дітей, вони впевнені – і вчителі всіляко плекають у них цю думку – що головна функція батьків стосовно шкільного навчання дітей – лише контроль. Але який контроль: контроль аж до зникнення самої дитини як суб’єкта?

Інструментами батьківського контролю під час дистанційного навчання, крім батьківського чату, були також електронні щоденники. Електронні щоденники здаються нібито зручним засобом контролю. Але проблема та сама: електронні щоденники знов-таки отримують на свою пошту лише батьки, а не діти. З батьками, а не з дітьми класний керівник обговорює також, що підлітки їстимуть у класі під час чаювання. Це створює атмосферу напруження.

Отже, вчитель і шкільна система взагалі не спілкуються з учнями, спілкування йде з батьками – і це відбувається не в екстраординарних випадках, а повсякчас, щоденно. А батьки вже контролюють дітей удома, ухвалюють за них рішення. Жодної довіри до дітей, жодної співпраці з ними ані з боку батьків, ані з боку вчителів. У цій системі діти – безправні і слабкі істоти, про яких розумні дорослі просто намагаються дбати якнайкраще.

Дистанційне навчання: калька чи окремий вид освіти

Слід зазначити, що “дистанційка” не корелюється із засадничими принципами та методами нашої все ще нереформованої системи освіти. Таке навчання не може бути калькою очного навчання у класі і потребує нової структури організації уроку. 

Коли дитина перед уроком дійсно самостійно опановує матеріал, як змогла – а час уроку використовується, щоб разом з учителем проговорити, що незрозуміло, виправити помилки, якщо вони є, з’ясувати складні питання, засвоєння матеріалу та загального тематичного блоку покращується. Саме така - і тільки така - система закладає в дитині навички самостійного навчання та самоконтролю.

Брак вміння вчитись

Якщо бути відвертими та проаналізувати навчальні результати, які існували ще до впровадження дистанційної освіти, можна помітити, що застаріла система не дозволяє виховувати в дітях вміння вчитися та працювати з інформацією. Це саме та проблема, із якою покликана боротись НУШ. Діти, яких на кожному уроці “фарширували” знаннями, а потім “витягали” із них домашку, бува, закінчували школу, так і не навчившись вчитись самостійно. Період карантину загострив ситуацію, коли в людини не з'являється бажання опановувати нове протягом усього життя.

Система передавання списку тем і домашніх завдань батькам це питання не тільки не вирішує, а навпаки – погіршує. Через брак досвіду та системності викладання матеріалу батьки іноді не витримують навчального навантаження дітей, і останні залишаються без додаткових коментарів та роз’яснень складних прикладів. 

Одним із сумних результатів такого перевантаження і бажання хоч якось спростити життя собі та іншим є історія батьків, які, отримавши в електронному щоденнику дитини завдання виконати 27 номерів із підручника впродовж тижня, за кілька годин самі зробили їх всі і виклали рішення в батьківському чаті класу у вайбері – щоб інші батьки та діти не мучилися. Вочевидь, це не той алгоритм, що виховує у здобувачах любов до навчання та вміння вчитись.

Але є й позитивний момент: саме зараз, попри неймовірну кількість сервісів і онлайн-ресурсів для навчання, з новою силою може ствердитись суспільне розуміння того, що вчителі важливі. Адже саме вчитель, який безпосередньо спілкується з дитиною, згодом може навчити її вчитись самостійно. В першу чергу власним прикладом.

Безсистемність та брак досвіду

За даними опитування ДСЯО, у 55,53% шкіл дистанційне навчання було проблемою, оскільки вони раніше не мали досвіду такої форми навчання, тому не були готові до навчання під час карантину. 47,5% викладачів (20 590 осіб) зазначили, що раніше не використовували технології дистанційного навчання у своїй педагогічній діяльності. 

Натомість, як ми зазначали раніше, вчителі не отримували рекомендацій щодо методики проведення дистанційного навчання або навчання за допомогою освітніх онлайн-інструментів. Зрозуміло, якщо така ситуація виникне знову, стане актуальною потреба у створенні посібника порад щодо того, як пояснювати новий матеріал, давати зворотній зв’язок, тренувати навички, оцінювати прогрес та визначати тривалість уроків в умовах дистанційного навчання, залишається актуальною.

Матеріал на самостійне вивчення

Значна частина навчального матеріалу була залишена для самостійного вивчення. У багатьох навчальних закладах дистанційне навчання виглядало як надсилання матеріалу для самостійного опрацювання з підручника, письмові завдання для перевірки знань та оцінювання результатів без обговорення. 

Згідно з результатами опитування ДСЯО, вчителі частіше надсилали учням перелік параграфів та вправ з підручника на самостійне опрацювання (41,2%), ніж проводили дистанційні заняття (17,25%). Доводить тезу про намагання видати самостійне навчання за дистанційне також і вибір інструменту зв’язку: частіше за все вчителі використовували вайбер. 

Схожу ситуацію спостерігали і в українських ВНЗ, адже дуже часто викладачі замінювали дистанційні заняття письмовими роботами, що призводило до взаємних перенавантажень як студентів, так і викладачів, або навпаки - до повного ігнорування вивчення дисципліни із проставлянням балів за принципом “щось сдав - отримай оцінку спокійно”. До того ж, дуже часто ці завдання були однотипними, що впливало на ступінь зацікавленості у нових знаннях в гіршу сторону, призводило до стресу. 

Неможливість відтермінування захисту кваліфікаційних робіт

Держава фінансує вищу освіту, сплачуючи університету за кожну людину, яка навчається на бюджеті. Відповідно, якщо людина навчалася, але не отримала вчасно диплом, буде вважатися, що кошти витрачені неефективно. Через брак фінансової автономії заклади вищої освіти могли отримати через це санкції «за нецільове використання бюджетних коштів». Щоб цього не допустити, у своєму листі МОН рекомендував «закінчити навчальний рік вчасно». 

Рішення, звичайно, закономірне, але досить стресове для більшості учнів, студентів та їхніх батьків. Студенти, які не встигли завершити освітню програму у визначений термін, мали або оплатити переслуховування кредитів, які не встигли опанувати, або бути відрахованими. 

Відсутність виплат педагогам 

Протягом карантину не було здійснено доплат педагогам, попри різні формати навчання та наявність надмірного навантаження. Зокрема коли окремі класи йдуть на дистанційне навчання, а решта залишається навчатися в очній формі. Відповідно, вчителі мають готувати презентації нового матеріалу, завдання на відпрацювання та контрольні для різних форм навчання, що суттєво збільшує їхнє навантаження. Крім того, залишившись наодинці з дистанційною освітою навесні, вчителі мали витрачати більше ресурсів для того, щоб самостійно опановувати та реалізовувати методики дистанційного навчання. Більше того, якщо вчителька хворіє на COVID-19 або йде на вимушений карантин через виявленого у класі хворого, то отримує лише половину своєї заробітної плати. Відповідно, такі освітяни потребують більшої фінансової підтримки, особливо вчителі літнього віку, для яких COVID-19 несе суттєву небезпеку. 

У закладах вищої освіти ситуація трохи відрізняється, оскільки вони мають ширшу автономію та можуть залучати додаткові гроші зі спеціальних фондів. Однак і цих коштів може не вистачати на повноцінне забезпечення викладачів.

Наслідки дистанційного навчання 

Серед наслідків закриття і поступового переходу навчальних закладів різних рівнів на дистанційне навчання слід назвати:

Найстрашніша проблема – освітні результати

Перехід на дистанційну освіту під час пандемії матиме довгостроковий вплив на освітні результати, особливо серед вразливих груп населення. Подібне погіршення відобразиться у результатах тестування через зменшення кількості навчального часу у порівнянні з кількістю часу, яке учнівство виділяло на навчання до запровадження карантинних обмежень і переходу до онлайн-форматів.

Централізований облік відвідування навчання під час карантину не відбувався, а через розмаїття форм і методів дистанційного навчання, способів його організації у різних закладах освіти зібрати точну інформацію про те, яка частка здобувачів освіти випала з освітнього процесу, неможливо. За результатами опитування ДСЯО, зовсім не виходили на зв’язок лише близько 3% учнів загальноосвітніх шкіл. Щодо здобувачів освіти інших рівнів інформація відсутня.

Також поки складно сказати, як саме карантин вплинув на навчальні результати. Наразі єдиним щорічним освітнім вимірюванням, яке охоплює чи представляє всю вікову когорту, є ЗНО. Однак порівнювати результати ЗНО 2019 та 2020 років некоректно, оскільки щороку шкала оцінювання формується по-новому, а через скасування ДПА 2020 року суттєво змінився склад учасників зовнішнього незалежного тестування. 

Навіть якщо взяти до уваги лише результати ЗНО випускників шкіл, через скасування ДПА цього року суттєво зросла кількість тих, хто зареєструвалися на ЗНО, але не з’явилися на тест. Можемо припустити, що це учнівство, яке не планувало продовжувати освіту у вишах, принаймні в Україні. Цього року на ЗНО з української мови, що є обов’язковим предметом для всіх вступників, не з’явилися 10,7% зареєстрованих учасників з-поміж випускників шкіл, хоча минулого року цей показник становив 0,5%.

Однак важливо зауважити, що переважно ця різниця виникла через випускників сільських шкіл. На тест з української мови не з’явилися 6% випускників з міських населених пунктів (що все ще суттєво більше, ніж минулого року) і 23,7% - з сільських. Таким чином, можемо припустити наявність різниці в освітній траєкторії залежно від місця проживання. Вона, ймовірно, повторює різницю в соціально-економічному статусі, що пояснюється не лише результатами ЗНО, а й планами школярів та їхніх родин. Майже чверть випускників сільських шкіл під час дистанційного навчання взагалі не планували здобувати вищу освіту.

Втім, через нижчу явку порівняно з минулим роком змінився також інший важливий показник: частка учасників ЗНО, які не подолали прохідний бар’єр, тобто не набрали достатньо балів, аби вважати тест успішно складеним і мати право на доступ до вищої освіти. Методика встановлення прохідного балу, звісно, ґрунтується на експертних оцінках, але Український центр оцінювання якості освіти стверджує, що порівняння цього показника для учасників ЗНО різних років є коректним.

Загалом у 2020 році частка учасників ЗНО, які не подолали прохідний поріг, знизилася (за одним винятком). Особливо помітним це зниження є для учнівства з сільських населених пунктів: значна частина таких випускників не з’явилися на тестування, і можна припустити, що серед них були б ті, хто не подолали б прохідний поріг.

Замість висновку

Попри певну освітню автономію, варто розробити загальну методику викладання навчального матеріалу під час дистанційного навчання, яка могла б врахувати не тільки санітарно-гігієнічні рекомендації, але й психологічні особливості сприйняття інформації дітьми різних вікових груп, врахувати такі фактори, як зайнятість дорослого населення та спроможність батьків забезпечити дітей доступом до сучасних інструментів дистанційного навчання.

Варто розробити посібники для дистанційного навчання, які б враховували всі зміни в освітній програмі, методиці та обсягах навчальних навантажень. Згідно з засадами НУШ, новостворена система дистанційного навчання має працювати не тільки на учня, але й на вчителя: педагог має бути замотивований та зацікавлений у разі подовження терміну дистанційного навчання у власній роботі. Нове дистанційне навчання має стати повним еквівалентом очному, а не його невдалою калькою.