o9kkud8abzpxeoem

Два слова про себе Колись ми були громадськими активістами і молодими політиками, але усвідомили, що людей, спроможних робити зміни в цій країні, не так багато. Тому треба брати відповідальність на себе. У 2015 році ми командою пішли на місцеві вибори і пройшли до влади. Я став депутатом і пішов на посаду. 4 роки був заступником […]

Два слова про себе

Колись ми були громадськими активістами і молодими політиками, але усвідомили, що людей, спроможних робити зміни в цій країні, не так багато. Тому треба брати відповідальність на себе. У 2015 році ми командою пішли на місцеві вибори і пройшли до влади. Я став депутатом і пішов на посаду. 4 роки був заступником міського голови з питань транспорту, а мій колега Іван Фурлет – керівником комунального підприємства, яке займалося електронним квитком, системою розкладів, GPS-навігацією. Крім того, в підпорядкуванні було велике – понад 900 працівників – комунальне підприємство «Трамвайно-тролейбусне управління». Це одне з найбільших підприємств в Україні, якщо не брати міста-мільйонники. Маючи синергію з великим комунальним перевізником, ми створили зміни в системі громадського транспорту. Електронний квиток – лише один бік цих змін.

 

Що таке електронний квиток: пам’ятка для управлінця

Чи варто боротися за систему електронного обліку проїзду в громадському транспорті? Однозначно так. Електронний квиток – важлива передумова змін у сфері громадського транспорту будь-якого міста. Але одразу наголошу на тому, що він не є самоціллю. Квиток заради квитка нікому не потрібен.

Поясню, що це таке. Електронний квиток – один з елементів системи, який дає доступ до аналітики і інформації, якої в звичній системі ніколи не було і не буде. Це тотальна статистика про кількість пасажирів у конкретному транспорті, на конкретному маршруті й зупинці в той чи інший час.

 

Що це нам дасть?

На основі цих даних наша команда зробила дуже багато змін. Починали ми з того, що в березні 2017 року запустили електронний квиток у тролейбусах і трамваях Житомира. Ми стали обліковувати всіх пасажирів, у тому числі й людей, які розраховувалися готівкою. Завдяки тому, що всі поїздки реєструвалися, ми отримали шалений обсяг аналітики, як і де їздять люди.

На підставі даних ми скоротили ряд графіків, відкоригували систему розкладів, що відобразилося на дохідній частині комунального підприємства. Неефективні рейси були скасовані, а популярні – продовжені або доповнені додатковими одиницями транспорту. Також на основі даних електронного квитка ми відкоригували деякі тролейбусні маршрути. Отже, маючи аналітику, ми побачили, які зміни треба внести, щоб комунальне підприємство давало більший дохід за меншої кількості транспорту і задіяних працівників.

 

А король-то голий!

Чому ж впровадження такої корисної речі саботується як приватними перевізниками, так і владою? Думаю, відповідь на питання, чому саботують перевізники, насправді очевидна. Електронний квиток – це прозорість, реальний облік пасажирів і безготівкова оплата. Перевізники втрачають необлікований кеш, всі дані стають публічними, і дискусія про обґрунтоване чи необґрунтоване підняття тарифу вичерпується сама собою.

Ризики і страхи органів влади ще більші. До певної міри вони можуть здаватися абсурдними, однак це серйозніша історія. Для влади перший і основний аргумент проти електронного квитка – банальне нерозуміння, для чого він і в чому його переваги. Аргумент великого масиву аналітики й ефективності, що його пропонує система, не береться до уваги.

А між тим будь-яке рішення в системі громадського транспорту на основі електронного обліку дозволяє відстежити ефективність цього рішення. Можна порівняти цифри й оцінити його, але для більшості чиновників це все одно що вийти голим на площу. Коли ефект управлінських рішень можна буде поміряти, тоді вже не вийде розповідати казки про міцних господарників. Отже, один з аргументів представників влади полягає в нерозумінні і страху відкритості даних, що дозволять оцінити ефективність її рішень.

 

Що змінив електронний квиток у Житомирі?

Впровадження електронного квитка змінило насамперед систему прийняття рішень, а також звітування й оцінку ефективності тих-таки рішень. Якщо раніше можна було просто використати аргумент, мовляв, я 15 років у транспорті, то тепер такі речі вже не проходять. Коли я лобіював якісь рішення, то приходив на депутатську комісію і презентував нашу ініціативу. Потім приходили обурені активісти й громадськість, я знімав аналітику і показував дані. Усі питання автоматично знімалися.

Отже, влада не хоче запроваджувати електронний квиток через нерозуміння і страх відкритості даних, адже цифри дозволять оцінити ефективність прийнятих рішень. Це працює і в зворотному напрямку: якщо ти не боїшся цієї прозорості, то вона працює на тебе. У таких умовах ти відкрито представляєш свої наміри і маєш аналітику, щоб підтвердити їхню ефективність. 

Тому я однозначно кажу «так» електронному квиткові, але треба розуміти, що це лише інструмент. Якщо вправно ним користуватися, буде позитивний ефект. Якщо ж просто вкатати в е-квиток кілька мільйонів гривень або й євро, а потім не користуватися аналітикою, то більше ніяких переваг в електронного квитка нема. З точки зору пасажира це, безумовно, зручно, але не це головне. З точки зору управлінця дані, отримані за допомогою системи обліку поїздок, – це інформація для прийняття рішень. Саме тому треба розглядати електронний квиток як робочий інструмент для прийняття рішень.