pJFOWrFULRS1NHzc

У нас традиція. Раз на рік ми з друзями збираємося і їдемо у Львів на «Форум видавців». Це гарна можливість підтримати розвиток національного книговидання гривнею і поринути у світ українського Лас Вегасу. Найголовніше – не переборщити з дозою цього міста.

Львів починається з таксистів. Доки чекаємо на свій Uber, вони підходять десятками і пропонують свої послуги. Хтось з настирливих водіїв навіть намагається вихопити з моїх рук сумку і понести до своєї машини. Та я в кращих традиціях Скотті Піппена прибираю його фінтом на повороті. На вулиці трохи прохолодно, але погода не типово львівська і вже за кілька годин точно потеплішає.

Заселення в готель має бути десь близько першої, тому поснідати їдемо на площу Ринок. Найбільше вражає, що о пів на дев’яту майже нереально знайти відкритий заклад. Всі починають працювати або з 9, або з 10. І це маленький фейл місцевого бізнесу. На час масштабного «Форуму видавців» можна було б відкриватися хоча б на годинку раніше. Туристів, які тиняються ранковим містом, вистачає. Поїсти і попрацювати сідаємо в Atlas. До речі, у винагороду за раннє відкриття заклад має повну посадку.

Більше книг, мілорд

«Форум» кожного року пропонує масштабну програму. Але я не фанат ходити заходами. Хіба що це презентації улюблених авторів або якісь епічні дискусії. Ні перших, ні других у суботньому розкладі немає, тому весь день проводимо на книжковому ярмарку. Тут представлені, мабуть, сотні видавництв. І це дуже радує. Якщо українська книга розвивається, значить все не так погано, як горлають зрадофіли.

На минулорічному «Форумі» було багато літератури про Майдан та війну на сході, зараз у тренді історія. Хоча і книг на злободенну тематику вистачає. Родзинка серед них – нова робота Сергія Жадана – «Інтернат». Якщо хтось і може написати сучасний український роман про війну, то тільки він. Повертаючись до історії, особливо порадувала новинка від «Нашого Формату» – мемуари гетьмана Павла Скоропадського.

Ще один тренд цьогорічного форуму – розвиваюча література. Книжок для покращення своїх скілів у різних сферах тут просто море. Починаючи від особистісного розвитку і до менеджменту та роботи з медіа. Якщо є попит на таку літературу, то є і передумови для досягнення якихось результатів українцями та країною в цілому. Ін Україна освічених професіоналів ві траст.

У чому ще кайф ярмаку, так це в концентрації літературних зірок різних мастей і рівнів. Кожен хоче трохи похайпити і напрацювати соціальний капітал на спілкуванні з фанатами. А останнім більшого і не треба. Я, наприклад, виконав свою давню мрію і сфотографувався з Орестом Лютим, він же — Антін Мухарський.

Є багато дискусій стосовно електронних та паперових книжок. Хоча і останні теоретично можна купити в будь-якому інтернет магазині, чи книгарні, але я кожного року залишаю на ярмарку «Форуму» купу грошей. У першу чергу тому, що вони підуть напряму видавництвам. Для мене це гарний привід показати свою лояльність та особисто подякувати за їхню роботу.

Полтавська діаспора в будівлі

Я пам’ятаю, як у дванадцятому-тринадцятому роках ми ходили на заходи і дивились на «Форум», як на щось недосяжне. Десь ми побоювалися своєї провінційності, а десь були просто малими. Але з кожним роком полтавців у програмі стає все більше. І найголовніше: якість продукту, який презентують наші, нічим не гірша за інших. З точки зору розвитку культури – я щасливий, бо маємо багато нових цікавих авторів. Говорячи про локальний патріотизм – ще щасливіший.

Анна Ютченко дуже добре вписалася в усю цю літературно-богемну тусовку. І коли я зустрічаю її з бейджиком «авторка» десь біля пам’ятника Шевченку, ніякого здивування немає. Вона – велика молодець. І ще за часів активної діяльності Magnum Opus (наше літературне об’єднання) у Полтаві, була однією з найкращих. У Анни нова зачіска і дуже мало часу, має бігти на наступний захід. Тому зустрінемося знову ми вже ввечері під час подорожі львівськими барами.

Єдиний захід, куди потрапляю я цього року, – лекція Романа Коржика про національно визвольні змагання. Приємно здивований, що у коворкінгу, де проходить дійство, багато людей. Частина з них навіть вимушена стояти на вході. Це ще раз підкреслює трендовість історичної теми, про яку я писав вище. Рома гарно вплітає у свою розповідь усілякі «антихайпи» і «ріл токи». Класний приклад того, як про складні теми можна розповідати цікаво і зрозумілою будь-якій аудиторії мовою. А ще, що неформальна освіта все більше наступає на п’яти класичній.

Рай для туристів і пекло для робітників       

Кілька років тому я жив у Львові, тому знаю усі його мінуси: проблеми з каналізацією і транспортним сполученням, холодні кімнати австро-угорських будинків. А ще прекрасно розумію львів’ян, які з ненавистю дивляться на натовп туристів. Ті окупували усі бари і ресторани. А на площі Ринок ввечері ніяк протиснутись. Для нас «Форум» – це свято і вихідний, а от місцеві, як правило, їдуть з міста чи зачиняються в будинках.

Тому я навряд захочу знову повертатися сюди на ПМЖ, а от приїхати на кілька днів відпочити – найкращий варіант. Не встигаєш заглибитись в усі побутові нюанси, а місто здається українським Лас Вегасом. Головне, щоб були гроші. Бо Львів їх полюбляє навіть більше за інші великі міста. А розваг у нього вистачить на будь-який смак.

За вечір ми обходимо з десяток закладів. Це, до речі, дуже гарна львівська традиція. Не засиджуватися надовго, випивати кілька шотів коло стійки — і переходити далі. Хтось називає всю цю історію «водити козу», мені більше до душі заморський Barflying. Але найголовніше, що за вечір можна пізнати усю сутність місцевої барної культури. А вона дуже розвинена і багатогранна.

***

Я засинаю в гарному готелі, облаштованому молодою сімейною парою з кількох квартир у новобудові. Наступний день буде так само насичений цим містом та книгами – це добре. А потім я ще рік його не побачу – і це ще краще.

Львів потрібно вживати дозовано. І тоді він завжди залишатиметься приємним та гарним. І сюди кортітиме повертатися. Тому найкраще для поїздок до міста Лева підходять масштабні заходи типу «Форуму видавців». Це забіг на коротку дистанцію, за який ти встигаєш поверхах відчути усі львівські радощі. А часу зрозуміти справжню сутність міста не вистачає.   

Зустрінемося на тому ж місті у той самий час наступного року.