Останнім часом я багато рефлексую на два моменти, що проявилися у цій війні. Серед тотального горя і жаху народжується неймовірне відчуття незламності і протистояння. Ще більше проростає жага волі і життя, ще сильніше хочеться жити на своїй землі і відродитися заново, мов фенікс (і оця фраза «стояти до кінця» — саме так, до їхнього кінця, а нашого початку і відродження).
Так от, історія перша – бородянський півник, який вистояв разом із кухонною шафкою. Цей тиражований твір Васильківської майоліки авторства Протор'єва Валерія та Протор'євої Надії став символом незламності і стійкості. Тепер він разом із шафкою зберігається в Музеї Революції Гідності.
Історія друга – маріупольський півник Тоша. Українська бабуся, яка втекла з окупованого Маріуполя, забрала з собою півня. Вона пояснила, що не може залишити свого друга, з яким вони разом пережили бомбардування та голод. Для мене це стало символом людяності, відданості і любові.
Тепер поділюся тим, що я знайшла про цих чудових птахів.
У праукраїнців півень вважався передвісником зорі, сходу Сонця, символом світла, вогню, відродження, а, отже, пробудження життя. Не випадково існувала така народна назва як «буди-світ». Цей птах був своєрідною моделлю цілого комплексу: життя — смерть – воскресіння.
У фольклорі півень виступає як символ войовничості, пильності і водночас домовитості. У давнину відігравав важливу роль як жертовна тварина і як символ сонця, символ всього світлого та доброго, а також уособлював чоловічу силу.
Півень, за даними О. Афанасьєва, був представником грозового полум'я, символом вогню, уособленням домашнього вогнища. Ось чому його стилізоване зображення зустрічається на дахах, шпилях будівель, скринях, рушниках. Це був водночас талісман проти пожежі і вогню.
Українці вірили, що існує «півень — царик». Півня цього можна впізнати ще тоді, коли він перебуває у яйці, бо він вже в яйці пищить. З віком він стає дуже сильним і сміливим, так що його бояться не тільки півні, але й сам диявол, який не сміє ввійти у двір, де є півень-царик.
Чумаки, вирушаючи в дорогу, брали його як найкращий оберіг від усього лихого. Є запис, що поблизу міста Охтирки Харківської губернії півень-царик ототожнювався з тим червоним півнем, який за народним повір'ям відкриває скарби.
Наші предки вірили, що у півня є особлива «ангельська пір'їна», яка крутиться, коли півню наспіє час прокинутися вже на світанку. А ще досить часто за його співом визначали погоду.
Півника, що на фото, я намалювала якраз рік тому за мотивами вірша Сергія Осоки «Півень у зеленій свиті».
До речі, у нас в селі культ півня спостерігається і донині. Ті ж автентичні коржики-панянки у формі півників, жерстяні півники на димарях і хвіртках, вишиті рушники з півниками, глиняні півники-свистунці, привезені з Опішні... Спробую зробити окрему підбірку фото з цими світлинами і поділюся з вами).
Ця війна — не лише про фізичне протистояння. Це відчайдушна боротьба добра зі злом, світла з темрявою за саме наше існування на всіх рівнях, за нашу самоідентифікацію. І ми обов'язково її виграємо. Пам'ятаєте, «життя — смерть — воскресіння»? У цій битві наші Предки говорять з нами символами. Адже вистояв бородянський півник, і вже крутиться під його космічним крилом та «ангельська пір'їна»! Бо наспіває час світанку, нашого українського світанку.
У публікації використовувала матеріали з праці Георгія Булашева «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях : космогонічні укр. народні погляди та вірування».
Півники також є в етнографії Котельви. Зробила невелику підбірку своїх світлин з нашими автентичними півниками. Це далеко не все, але, сподіваюся, як буде час і можливість – зроблю повноцінний альбом.
