Плетиво – науковий квартирник, на якому не співають

Тоді я вирішила, що Полтаві не вистачає розмов про науку. 

Моє життя вже чотири роки нерозривно пов'язано з історією України. Проте до потрапляння на музичний квартирник, де молоді люди просто приходили й співали – без запрошення, без особливої підготовки та офіціозу, мені не приходило в голову, що комусь буде цікаво слухати мене поза підготовкою до іспитів. Мої вихованці під'єднувалися до мене на урок, слухали, потім ще трохи слухати – а потім від'єднувалися. Жодного фідбеку. Чорні квадратики замість ввімкнених камер, а замість дискусії змучена відповідь – «вибачте, сьогодні домашку не зробив».

У вересні минулого року сиділа зі знайомим в кав'ярні, та розмову потягнуло до трипільців. Я говорила і говорила, про протописемність, про Вікентія Хвойку, котрий не відкривав цю культуру аж ніяк, аж раптом мене спитали – «чого б не розказати про це якось на заході». І справді? Тільки якому? В Полтаві, як мені тоді здавалося, «таланти історика» нікому не стали б в пригоді. Тоді було вирішено, що я сама організую лекторій, посаджу людей перед собою та нехай самі перевірять, чи історія справді така нудна, як її запам'ятали зі школи.

Доношування ідеї виявилося процесом тривалим. Лише 14 січня було зрежисовано перший квартирник, куди приходитимуть не за співом, а за просвітою. Так, перший захід об'єднав 5 різних спікерів, здебільшого моїх друзів та їх знайомих, котрі на невеличку аудиторію розказали кожен своє – про пропаганду в фільмах, екологічні наслідки війни, фізичні явища, субкультури та полтавську битву. Кожен з нас існував наче у своєму вакуумі, у своїй мильній бульбашці, до якої хотілося затягнути кожного. Сумбурно, сором'язливо, та з оплесками від задоволених людей та впевненістю в тому, що це надовго. 

Далі ми мали ще декілька плетив – про мистецьку спадщину України, екологію та гендер. Форма трохи змінилася: лекторів стало менше, а виступи довше та з часом для обговорень. Тепер нас почала поєднувати спільна тема зустрічі. Ще пізніше ми започаткували власний книжковий клуб, що так само збирається раз у місяць за чаєм та печивом поговорити про прочитане. 

16 червня ми вперше збираємося вийти за простір свого комфортного офісу, організувавши толоку в урочище Триби (ред. місце поховання жертв масових репресій). Нам важливо не лише прибрати місце поховання, а й проінформувати про історії сталінських репресій в Полтаві та їх масштаби. 

По-перше, для участі в заході ми пропонуємо глядачам зробити донат від 200 гривень, котрий направляємо на власні або дотичні до нас збори. Ми двічі допомагали одному з підрозділів ГУР в ремонті машин, групі аеророзвідки SOLOVEY та приєднувались до збору на дрони для батальйону «Вовки Да Вінчі». На жаль, ми живемо в таких реаліях, коли слів «донатьте» недостатньо, тому все більше волонтерів намагаються дати якусь мотивацію. Ми пропонуємо гарну лекцію в обмін на небайдужість полтавців до тих, хто зробив наше місто безпечним для проведення таких заходів.

По-друге, саморозвиток – це чудово. Атмосфера неформального квартирника сприяє обговоренню, не асоціюється зі шкільним примусом. У нас є чай, печиво та жартики. Я буду самовпевненою та припущу, що ніде в Полтаві громада не зможе за один день послухати про ритуали давніх українців, малі літературні спільноти ХХІ століття та історію театру в 90-х.

По-третє, це згуртовує людей та створює громадський простір. Неймовірно приємне відчуття бачити, як плетиво стало чиєюсь «буденною справою». Вони знають, що цього місяці вони двічі зможуть пройтися до нашого офісу, послухати лекцію та поговорити про книги.

Що частіше і більше нас збирається, то більше розмов заходить про плани. Сподіваємося, що в майбутньому плетиво зможе допомагати, як кажуть, «не словом, а ділом», як під час нашого майбутнього прибирання в Трибах. Розмови заходять і за фестивалі, і за «відкриті мікрофони», і за простір для маленьких полтавців, котрі скоро підуть на канікули й байдикуватимуть вдома.

Наразі нашою проблемою залишається відсутність фінансової допомоги, та ми відкриті до співпраці зі всіма, хто розділяє наші цінності та хоче приєднатися до формування міського простору.