Монумент Слави – невіднятний елемент унікального містобудівного та архітектурного ансамблю початку ХІХ століття Круглої площі. Він – єдиний у своєму роді витвір монументального мистецтва на теренах України. Полтава може пишатися тим, що над її пам’ятниками працювали найвидатніші художники, архітектори, скульптори доби класицизму. Задля отримання високохудожніх образів і довговічних пам’ятників митці використовували натуральний камінь, бронзу, позолоту.

Монумент Слави наповнений мілітаристською символікою, яка, присвячена Полтавській битві. Пам’ятаємо, що більше 300 років у свідомість українців вкладалася їх підпорядкованість імперії, абсолютна залежність як тілом так і думкою. Пам’ятаємо, що козацька старшина, на яку мали б рівнятися інші полтавці, поступово переходила під омофор імператора і забувала, нерідко, свідомо, що саме вони є носіями української гідності і свободи та взірцем для громадян.

Але пам’ятаймо також, що завдяки Полтавській битві Полтава перетворилася у губернське місто. І саме Полтаву розбудували за кращими європейськими зразками тогочасної містобудівної та архітектурної практики. Саме наше місто стало унікальним витвором містобудівного мистецтва.

Малоросійство квітне буйним квітом у головах наших співгромадян, і разом з тим невмируща жага до руйнування нащадками більшовиків. Згадайте, як у 20-30-хроках ХХ століття із непояснюваним здоровим глуздом, завзяттям зносилися з обличчя України стародавні храми, вщент нищилися дворянські маєтки, з палаців робили комунальні квартири, а живописні полотна використовували на портянки.

Що в результаті? Порожнеча. Матеріальна, ментальна і духовна. Що на заміну? Міфи про непереможність російської-радянської зброї, про зраду Мазепи, про меншовартість України і приниження українців.

2021 рік – Україна у війні. Ворог – Росія. У якій ще спосіб можна так наочно демонструвати нескореність України цій навалі, окрім як піднімати наші прапори боротьби за волю і незалежність. І піднімати їх не лише на полі бою, але й тут, у тилу, у нашій провінційні Полтаві, яка волею випадку після Полтавської битви опинилася на піку імперських амбіцій Росії. 

Так, ми вважаємо себе європейцями, цивілізованими людьми, котрі не дозволять собі повторювати неподобства своїх предків та не прагнуть руйнувати мистецькі витвори. Але наші символи повинні і будуть майоріти над Монументом. При цьому ми сприймаємо його не як «символ російської зброї», а як нагадування про наслідки нехтування інтересами власної держави.

Тому дякуємо ініціаторам підняття прапорів боротьби над монументом Слави. Там їх місце, допоки ворог не буде переможений. Допоки Україна не здобуде перемогу в російсько-українській війні місце прапорам тут – над орлом.

Ми не сприймаємо жалюгідних пояснень  щодо рішення міського голови про його опіку пам’ятками культурної спадщини, адже надто добре усім відоме істинне ставлення Мамая до історичної пам’яті. Пам’ятаємо оббудоване, спаплюжене і спалене Дворянське зібрання, намагання знищити особняк Бахмутського, знесені будинки по Стрітенській, всіляку протидію відтворенню Кадетського корпусу, засилля неоковирних яток у центрі і багато чого іншого, що спотворює наше історичне місто.

Тепер, коли влада у руках радянського малороса Мамая не дивно, що наші прапори боротьби стали муляти очі, але полтавці сказали своє чітке «ні» рішенням пристосуванця!

Доведеться міському голові підкоритися і прийняти за даність, що прапори як символи нашої нескореності і перемоги будуть височіти на монументі Слави стільки, скільки буде тривати війна і допоки останній солдат не повернеться зі сходу з перемогою.

Слава Україні!

Опубліковано з дозволу Віктора Трофименка. Першоджерело тут.