Олег Слизько: Про полтавську культуру: чому Полтава повільно помирає + промахи Полтавського Мерідіану


Чому культура – це основоположниця нашого розвитку, а отже й майбутнього.

У Полтаві вже майже 10 років влада не генерує нові смисли в культурі й до чого це може призвести.

Полтавські поет(к)и вдруге не прозвучать на літературному фестивалі «MERIDIAN POLTAVA», а поки що молоді таланти лише роздають рекламні листівки про фестиваль у місцях скупчення людей.

Про це та про інше у питанні культури Полтавського краю – читайте далі.

Там, де немає культура, є війна (згадайте Спарту). Міста, де зникає культура, помирають.

У мене питання. Скількох із майже 300 000 полтавців і в якій мірі охоплює політика культури? Скільки з нас відвідує театр, міські свята, музеї й виставки, концерти, творчі заходи? Мені іноді здається, що це одні й ті самі люди (хоча це не зовсім так). А скільки десятків тисяч полтавців залишаються поза увагою міської культури?

У Полтаві галузь культури має найменшу увагу збоку міської влади майже 10 років. Полтава. Яка її місія зараз? Як можна одним-двома словами назвати Полтаву? Це яке місто? Місто кого? Про що наша Полтава? Про Гоголя й Котляревського?

Історія стверджує, що Полтава й Полтавщина стала відомою-проривною саме через літературу й творчість. А точніше через персоналії – наших земляків. Не так за рахунок сільського господарства, промисловості, видобування газу чи туризму. А саме через гоголів-котляревських. Це прекрасно, справді! Але це минуле.. Уявляю собі як через 300 років у Полтаві й досі розповідають про Котляревського, Гоголя, Панаса Мирного, а нових нема.. Чи довго Полтава «протягне» лише на культурному наслідді?

1

Видатні літератори Полтавщини: Маруся Чурай, Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Євген Гребінка, Микола Гоголь, Леонід Глібов, Панас Мирний, Михайло Драгоманов, Олена Пчілка, Архип Тесленко, Олесь Гончар, Григорій та Григір Тютюнники, Василь Симоненко, Павло Загребельний, Борис Олійник

 

Деякі проекти з вивчення майбутнього вказують, що прорив Полтави й Полтавщини має перспективу через гуманітарну складову. Тобто через творчість, літературу й культуру в цілому. Для творення нової реальності потрібні рішучі кроки змістовні, а потім практичні. І саме в такій послідовності. У нас же в нових смислах майже ніхто не намагається розбиратись, окрім республіканців і ще деяких прогресивних сил. Влада – точно не займається цим. У владі два підходи. Або «давайте щось робити цікавого» (що саме не знаємо), або просто продовжують робити щороку те, що робили попереднього.

 

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО КУЛЬТУРА – ЦЕ ОСНОВА?

Тут я просто розповім одну історію…

Одного разу ми з полтавським краєзнавцем Олегом Лебединським обговорювали його ініціативу в авторському проекті «Полтава 3D». Було це у кав`ярні «Танін торт» навпроти облдержадміністрації. Розмова була жвавою й енергійною. Ми були в запалі бажання зробити Полтаву кращою. Напрацювали кілька цікавих ідей і зібралися розходитися, ледве нашкребли розплатитися за каву. Порахували, що для продовження проекту увіковічення полтавської архітектури в 3D-вимірі Олегу Валентиновичу потрібно десь 5000 грн на місяць, щоб міг приділяти йому достатньо часу й не думати про питання забезпечення життєдіяльності.

Уже на вулиці Олег Валентинович розповів, що кілька міст пропонують йому переїхати з Полтави й реалізовувати свою творчість у них. І що тільки патріотизм Лебединського до Полтави досі не дає йому виїхати. Цікавився теж, навіщо мені ці всі питання розвитку й республіканцям…

Повз нас проїжджає на своєму величезному Форді відомий латифундист, дуже багата людина Олександр Подоляка. Задаю питання краєзнавцю Лебединському: «Олегу Валентиновичу, Подоляка за вечір в ресторані легко залишає 5000 грн. Коли вже такі люди будуть вкладати в культуру?»

Якби мені хтось задав це запитання, я б неодмінно згадав історію, коли Уінстону Черчілю під час війни принесли проект бюджету, де передбачалося урізати витрати на освіту й культуру, то він заборонив, сказавши: «А чи не за цю освіту й культуру ми воюємо?».

Але відповідь Лебединського була ще більш вражаючою!

«Очень давно от Гибралтара до Колхиды (сучасна Грузія) по берегу располагались порядка 600 селений. Они были похожи друг на друга, ловили рыбу, пахали землю. И однажды у одного селения получилось заработать немного больше, чем всегда. У них был свой «совет», который принимал решения что делать с деньгами. И сразу же, как и во все времена, нашлись те, кто захотели растащить их по карманам. Один человек предложил за эти деньги построить флот. На него неловко посмотрели. Но он смог убедить всех, что на следующий год заработают больше, а потом уже разделят. И вот корабли доходят еще далее и еще больше денег это селение зарабатывает. Потом появилась угроза нападений и пришлось строить стену. Еще больше стали зарабатывать. Живут себе, корабли строятся, торговля идет, безопасность и денег полно. А чего-то не хватает.. И тогда начали тратить деньги на умных людей, на спортивные состязания, представления… В общем, лишь только после того, как начали вкладывать в культуру – Афины обрели мировое господство!» Так з`явилися Афіни.

Полтава повинна вкладати у власну культуру!

16e3a487-c6b4-4d2f-a6d9-065cd0f264be

Краєзнавець, автор проекту «Полтава 3D» Олег Лебединський

 

У ПОЛТАВІ НЕМАЄ ІДЕОЛОГА МІСЦЕВОЇ КУЛЬТУРИ

За часів Мамая галузь культури стала найнепотрібнішою. Галузь фінансувалася за залишковим принципом – якби тільки трималася й не завалилася. Майже зникли грандіозні вуличні свята. Ті, які залишилися, не мали нічого особливого. Події в історії Полтави перестали підноситися. Ще більше почали забудовувати безглуздими висотками історичний центр міста. Об`єкти архітектурного насліддя то спалили, то перебудували.. Кадетський – самі знаєте.. Дитячу художню школу «розігнали». І ще багато інших негативних прикладів.

Чому так вийшло?

Будь-який задум має свого ідеолога. Того, хто є ідейним натхненником процесу, генерує ідеї й направляє. Під час відзначення 300-ліття Полтавської битви структура виконавчого комітету Полтавської міської ради змінилася. У місті з`явився заступник міського голови з питань культури, а відділ культури збільшився і став управлінням. Заступницею міського голови призначили Ларису Семенягу, а начальницею управління культури стала Валентина Вождаєнко. У Полтаві різко виріс рівень туристичної культури. Свята сала, галушки, кінні свята, фестиваль «Мистецтво замість гармат» в рамках відзначення 300-ліття й багато іншого. Але ідеолог повинен бути один. Два ідеологи з рівними амбіціями бути не може. Так і сталося, що Лариса Семеняга й Валентина Вождаєнко не змогли взаємно функціонувати як два ідеологи. І одній прийшлося піти. Головною в місті залишилася Лариса Борисівна. Їй у команду дали непоганих виконавців. Юлія Палієнко і Лариса Кречко до того були начальницею й головним фахівцем організаційного відділу відповідно. А після звільнення В.Вождаєнко вони очолили управління культури. Логіка була така: Семеняга – ідеолог культури, Палієнко і Кречко – прагматики-виконавиці.

Подібна ситуація була в 2013 році й у театрі Гоголя, коли не змогли разом функціонувати два ідеолога, директор Олексій Андрієнко й художній керівник Олексій Коломійцев. Одному з них довелося піти…

І от розв`язка. У 2010 році Мамай стає міським головою. У новій структурі не знайшлося місця для ідеолога культури Лариси Семеняги (призначили головною редакторкою Полтавського вісника). Натомість культура залишилася тільки з виконавцями Юлією Палієнко і Ларисою Кречко. Пізніше Юлія Володимирівна звільнилася і Лариса Миколаївна стала очолювати управління. Але ідеологом культури не стала. Тільки гарним виконавцем. А ідеологію культури у Полтаві 8 років ніхто не веде.

Ні екс-заступниця міського голови з гуманітарних питань Світлана Тарашевська, ні ще більше нинішня Людмила Бойченко також не являються ідеологами культури. Остання ще й досі самостверджується на своїй посаді. Самій же Валентині Вождаєнко вдалося довести свою професійну придатність ідеолога культури, але не в місті, а обласній державній адміністрації – вона зараз директорка департаменту.

2

Група Онейроїд на фестивалі «День вуличної музики» в Полтаві

У владі міста Полтави конче необхідний ідеолог місцевої культури. Багато є класних проектів, такі як «День вуличної музики», «Полтавська галушка», але вони повинні мати реальну підтримку влади. Потрібна та людина, яка б генерувала нові смисли розвитку культури міста, підносила Полтаву по-іншому.

Полтава повільно помирає…

Ось лише кілька прикладів нових смислів як підносити наше місто:

  • місто, яке встояло перед найсильнішою армією в світі!
    • Одноденна Полтавська битва затьмарила подвиг полтавців, які два з половиною місяці тримали облогу Карла XII, який так і не зміг завоювати Полтаву. Майже 10 000 чоловік загинуло тоді. Образ сильного міста.
  • місто, з якого відроджувалася свобода!
    • У Полтаві жила Велика княгиня Єлена Павловна, яка проводила перші експерименти відміни кріпосного права на Карлівщині – хто про це знає? І лише після успіху цього експерименту з"явився легендарний Маніфест Олександра ІІ від 19 лютого (3 березня) 1861 року «О Всемилостивейшем даровании крепостным людям прав состояния свободных сельских обывателей», тобто відбулось скасування кріпосного права. Влада дала дозвіл і біля пам`ятника загиблим козакам будують зараз нікчемну висотку… Образ вільного, свободного міста.
  • місто космосу, місто – майбутного!
    • Юрій Кондратюк, Челомей, Янгель, Котельников, Глушко, Засядько – на їх працях можна зробити привабливу туристичну картинку. Образ інноваційного міста.
  • місто з найбільшою й найменшою круглими площами в Європі!
    • Кругла площа в центрі – найбільша, а площа в Березовому сквері – найменша. Попрацювати б з цими площами.

3

Аерокосмічне надбання Полтавщини

ТРИ ПРОМАХИ «MERIDIAN POlTAVA»

У 2017 році український письменник і поет Сергій Жадан відвідав Полтаву, читав свої вірші, тоді вийшов дуже гарний поетичний вечір. Святослав Померанцев і Сергій Жадан зустрілися з тодішнім головою облдержадміністрації Валерієм Головком і запропонували провести українсько-шведський літературний фестиваль. Пізніше в Києві голова Полтавської обласної ради Олександр Біленький зустрівся з Жаданом і Померанцевим у продовження цієї теми. Але мова аж ніяк не йшла про новий полтавський літературний фестиваль (бо це ж скільки працювати потрібно). У Полтаву зібралися привести франшизу чернівецького фестивалю «MERIDIAN CZERNOWITZ». Ніби й круто, скажіть? Провідні поети й письменники!

Коли з бюджету області виділяють на фестиваль 1 500 000 млн. грн., то потрібно для організаторів формувати так зване соціальне завдання. Мов, ми виділяємо півтора мільйони, а ви в свою чергу забезпечте 1-ше, 2-ге, 3-тє. Я б на місці влади сформував три найголовніші. Це пошук смислів для створення нової реальності життя Полтави й Полтавщини в Україні; підняття творчого рівня полтавських талантів літератури і залучення якомога більшої кількості жителів регіону на участь у фестивалі.

 Фестиваль прекрасний! Для Полтавщини – це безперечно велика подія! Користь від проекту велика! Але акценти розставлені неправильно. Зміни трохи акценти і все було б мегапродуктивно! Біленькому й Головку потрібен був лише PR.

I промах – беззмістовність, своєрідний фаль(ш)старт

Фестиваль не мав смислового навантаження. Не розкривав глибину історичного, культурного й літературного надбання Полтавщини. Можна було б поєднати успішні кейси розвитку Швеції для України, накшталт теми соціального забезпечення, де в Швеції величезні успіхи й можна через вірші підняти питання бідності в Україні. Натомість постмодерніст Юрій Андрухович не знайшов нічого кращого як поєднати Україну й Швецію в творчості своїм віршем про те, як він колись «тусив» в шведському готелі. Про що це??! Отака велич поетичного генію, отакий космічний масштаб натхнення!

Більше того, окремі гості відкрито зневажливо поставились до Полтавщини. Наприклад, Оксана Забужко у редуті на полі Полтавської битви звинуватила полтавців у тому, що ми не знаємо своєї історії і Полтавська битва зовсім не так проходила, як ми показуємо. А те, що саме завдяки Полтавській битві й розбудувалось наше місто, Оксана Стефанівна, мабуть, не розуміє. Усе той же Юрій Андрухович порівняв себе з Котляревським у своїй постановці «Безкінечна подорож, або Енеїда», де відстьобано і перестьобано постать Івана Петровича, – стверджуємо ми разом з полтавськими поет(к)ами.

Розумію, що поет(к)и самі оперативно орієнтувалися на місці, бо основного посилу полтавська влада не забезпечила. Валерій Головко, вкінці 2017 року, відповідаючи на питання журналістів «що грандіозного планується на Полтавщині у наступному 2018 році?», сказав, що «MERIDIAN POLTAVA». Як ми знову бачимо, не для розвитку, а для піару...

II промах – відсутність полтавських талантів

Чому, коли Меридіан проходить на нашій полтавській землі, коли обласний бюджет виділяє значну суму коштів, наші ж, полтавські поет(к)и не звучать?

Нещодавно у Полтавській державній аграрній академії проходив IV Всеукраїнський Громадянський лекторій «Громадянин, громада і держава», організаторами якого були республіканці. За чотири роки ми обов`язково до програми включали хоча б одного місцевого спікера, піднімаючи рівень Полтави. І хоч деякі з доповідей можливо й не були такими глибокими, як інші, але це правила хорошого тому, коли до програми включають місцевих. На ряду з такими мислителями й експертами як Сергій Дацюк, Андрій Єрмолаєв, Михайло Мінаков, Андрій Окара, Микола Сенченко, Володимир Фадєєв, о.Антоній Рудий виступили полтавські спікер(к)и Олександр Галич, Олег Лебединський, Вадим Штефан, Олександр Ісип і Тамара Лозинська. Це був важливий крок у створення осередку змістовної дискусії про майбутнє на Полтавщині.

Так, минулого року під час Меридіану біля альтанки виступала Євгенія Люба, яка була підписана як Полтава. Але її у нас в місті практично ніхто не знає. Поетка лише по прописці полтавська, бо представляє свою творчість у інших містах. Отож, для розвитку полтавської літератури її виступ особливого значення не мав.

Тому, надзвичайно важливо, щоб на Полтавському Меридіані виступали й полтавські поет(к)и. Це могли бути Марія Бойко, Денис Старостін, Сергій Старих, Ксенія Криклива, Юлія Манойленко, Олег Мінгальов та ін… Олександр Ковтун уже не зможе прозвучати в цьому році, бо кілька днів тому помер… Але його виступ у 2018 році був би потужним!

Цього не забезпечили Олександр Біленький з Валерієм Головком, бо, напевне, не розуміють важливості. І тому, поки що талановиті молоді полтавські поет(к)и лише роздають рекламні листівки про «MERIDIAN POLTAVA» у місцях скупчення людей.

Ми, республіканці, з колегами всіляко намагаємося розвивати полтавську літературу. Самі являємося організаторами Всеукраїнського фестивалю «Леся-фест», відбірковий етап якого був на Полтавській Студреспубліці минулого року. Підтримуємо фестиваль «Листоверт», де звучить багато полтавців, конкурс «Змагаймось за нове життя» пам`яті Лесі Українки.

 

40f81ea9-282c-4316-8d50-383827b95ebfe8f803db-d88e-421c-b45c-dec0d910026f

Анастасія Бридихіна, організаторка літературного фестивалю «Леся-фест» і фестиваль «Листоверт»

 

І ми намагалися включити в програму «MERIDIAN POLTAVA» полтавців. Поет(к)и самі відібрали з-поміж себе двадцятьох, щоб хоч кілька з них виступили на Меридіані. Підготували до випуску альманах полтавської поезії. Але знову залишились поза увагою. Тоді ми вийшли на головного організатора фестивалю Святослава Померанцева, але він відповів, що «MERIDIAN POLTAVA» – це приватна ініціатива (комерційна) й вони самі будуть вирішувати, хто там буде виступати. Хай вирішують. Але не в Полтаві…

 

III промах – недостатнє охоплення

Вище я писав, що у міських заходах беруть участь практично одна й та сама аудиторія людей. Тому, й минулого 2018 року глядачами «MERIDIAN POLTAVA» були фактично ті люди, які регулярно відвідують театри, музеї і всякі дійства. Багато людей залишились поза увагою. Як би зробив я. Великодушно і з повагою попросив би учасників фестивалю виділити по 1 годині й виступити в спальних районах Полтави. Ви мені скажете, що мистецтво не дворове. А я відповім, що децентралізація – це не тільки бюджет, але й культура, значить треба опускати нижче. Плюс – хто зможе поспорити зі мною, що вулиця виховує людей? Тому, важливо формувати й правильну вуличну культуру.  І було б дуже круто, коли б, скажімо, у дворі на Половках зі своїми віршами виступив Сергій Жадан, на Інституті зв`язку – Андрій Любка, а на Алмазному – Оксана Забужко. І сотні дідусів і бабусів, чоловіків і жінок, заморених після роботи, дітвори, молодих мам і тат зібралися б вперше послухати таких відомих людей. Це було б неймовірно! Думаю, якби правильно влада закцентувала увагу на важливості, то у поважних гостей «корона» з голови не впала б. А очільники області про це навіть і не думали…

P.S. І ще одне щодо локацій. Дуже гарна і правильна ідея – у минулому році однією з локацій зробити Решетилівку. Але цього року потрібно було визначити інше місто, наприклад, Лубни чи Гадяч. Бо повинен бути розвиток й інших територій. Але інші міста залишаються поза увагою, а Меридіан їде знову до Решетилівки. Це й не дивно, бо Олександра Біленького в кулуарах уже давно називають «мером Решетилівки». Голова обласної ради повинен бути зацікавленим в гармонійному розвитку усіх громад регіону.

У Полтаві потрібно створювати осереддя, де б з`являлися нові Котляревські, Гоголі, Сковороди, Панаси Мирні, Олесі Гончари, Симоненки, Олени Пчілки, Короленки, Макаренки, Сосюри, Гребінки, Драгоманови, Капністи, Сухомлинські, Ковіньки, Зерови, Барки й Остапи Вишні!

 

ПОКИ ПОЛТАВА ДУХОВНО ЗУБОЖІЄ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО ДЕГРАДУЄ, КУЛЬТУРНО ПРИМІТИВІЗУЄТЬСЯ, ВИ БУДЕТЕ СЛУХАТИ/РОЗПОВІДАТИ ПРО «ДУХОВНУ СТОЛИЦЮ»?

Ось порівняння, де Полтава за століття впала, а Чернівці – виросли

На Полтавщині багато письменників минулого, а на Буковині, окрім Ольги Кобилянської, Юрія Федьковича та ін. – ще й багато творчих людей сучасності. Дмитро Гнатюк, Софія Ротару, Іван Миколайчук, Марія Матіос, Микола Мозговий, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Іво Бобул, Ян Табачник, Катя Бужинська, Лілія Сандулеса, Павло Дворський та ін. Два митрополити Онуфрій (УПЦ) і Єпіфаній (ПЦУ) – чернівчани. Це все сучасники! Чому в них є, а в нас нема? Я знаю! Бо вивчаю процеси, які відбуваються на Буковині. Республіканці вже п`ять років поспіль їздять до Чернівців. Вивчаємо їх культуру. Добре спілкуємось із їх мером Олексієм Каспруком. Так ось, буковинський успіх сучасності в тому, що їх місцеві еліти формують нові смисли розвитку, бережуть архітектуру й підтримують освіту. Особливе місце в досягненнях Чернівців – наявність потужного Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича, вихідцями з якого є більшість відомих людей, перелічених вище. На жаль, полтавська освіта не відіграє такої ролі у формуванні потужних сучасників…

182d2215-03b1-4e92-9f7f-206a169ecb403c052eb9-b090-4a39-a028-41ad6318152c

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича і портрет Софії Ротару в міській раді


Минулорічний MERIDIAN POLTAVA для Чернівців був приблизно як для нас зараз Сорочинський ярмарок в Одесі. Це не було щось особливе, полтавське, не відчувалося ніякої ідентичності, це були просто гастролі провідних українських діячів і діячок літератури. Повторюсь – гарні гастролі, безперечно класна подія для Полтавщини. Але цього недостатньо… Сашко Ткаченко, ти молодець, але поки що ти лише виконавець..

 

Потрібно вкладати в нашу, місцеву культуру!

 

ЧОМУ КУЛЬТУРА?

Культура – це не музеї й архітектура, це люди! Усе інше – другорядне й допоміжне…

Творчість й оригінальне – цікаве туристу!

Там, де є культура – є й життя!

 

 

Думка редакції можен не завжди співпадати з думкою авторів блогу.


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація