Олена Васильєва: Психологічна травма – це про кожного з нас


Що і коли нас травмує? Які бувають види травм і як їх визначити?

«Психологічна травма? Це взагалі не про мене. У моєму житті не траплялося нічого жахливого; жодних апокаліпсисів і катастроф». Так думає про себе безліч людей. Часто можна почути, мовляв, я досить успішна/успішний, багатий, затребуваний і взагалі зі мною все чудово... Мені б тривожність тільки прибрати, або самооцінку підвищити, або з людьми легше сходитися, напругу в тілі прибрати і здоров'я поліпшити. І всі ці запити можуть бути побічно або безпосередньо пов'язані саме з травмою і травматичними переживаннями.

60863137_334722417213804_5098229311106711552_n

Так що ж це таке – психологічна травма?

Це подія, яка перевищує за своєю інтенсивністю те, що я можу чуттєво переробити, залишаючись цілісним. У ході травми людина втрачає чітке уявлення про себе, свою чутливість, зв'язок із власним тілом і частиною переживань і почуттів. Тим самим вона розщеплюється на дві і більше частин особистості, які не мають доступу одна до одної.

Приклад: хлопчик падає з гірки і сильно вдаряється. Його природна реакція – плач і бажання бути втішеним. А тато підбігає з криками «що ж ти за шмаркля, а не мужик; мужики не плачуть». Оскільки батько – фігура значуща і для дитини завжди надзвичайно важливо зберегти з батьками стосунки, хлопець відщеплює своє переживання. Інакше кажучи, він розщеплюється на дві частини: одну (неприйняту, яка потребує розради) й іншу (яку приймають, сильну і терплячу). І якщо така тенденція буде постійною, то хлопчик швидше за все відщепить від себе цю «слабку» частину, а разом з нею чутливість, любов, ніжність, вдячність, можливість будувати глибокий зв'язок, приймати підтримку в тяжкі часи. Він може завжди тримати марку, але ризикує здобути проблеми з серцем, тиском й інші недуги, які йому нагадуватимуть про його безсилля та «вразливості».

61257773_2412421805654586_3851274256377708544_n

Так само з реакцією батьків на шкільні оцінки. Щоразу коли оцінка не «відмінна», дитина переживає страшний сором і відчуття, що не виправдала очікування. А в дорослому житті може не бути людей, які соромлять її за те, що вона не найкраща. І тоді всередині цієї людини з'являється розщеплення у вигляді відмінника і ганебного невдахи. Тут важливо пам'ятати, що будь-яка зневага з боку значущих дорослих – це травматичний процес.

Тепер трохи про типи травм.

Вони умовно бувають двох типів: шокові і хронічні.

Шокова травма – це одноразова подія дуже високої інтенсивності. Наприклад: зґвалтування, побої, катастрофи, природні катаклізми, смерть близької людини, війна, рання розлука з мамою тощо.

Хронічна травма може бути на вигляд незначною, навіть ледь помітною, але вона носить постійний або частий характер. Така травма завдає не менш нищівного удару, і до того ж її досить складно розпізнати.

До хронічних якраз і відносять травми розвитку. Коли дитину постійно ігнорують, нехтують нею або її почуттями, часто і надовго залишають наодинці, не помічають або висміюють її переживання, дражнять, критикують. Коли дорослі завжди знають «як краще» і пригнічують бажання дитини. Окремим розділом сюди можна додати приниження: стояння на гречці, критика та всілякі глузування.

Те, що для однієї людини є травмою, для іншої може нею не стати.

Від чого це залежить? Від ресурсів самої людини, від віку, від того, хто буде поруч і допоможе перевтілити переживання, повернувши собі цілісність.

Як відомо, у дитинстві ми отримуємо більше психотравм. Адже особистого ресурсу мало, фігури батьків занадто значущі, а критичне мислення відсутнє (якщо мама сказала, що я дурень або нікчема, то так і є – я ж не можу не вірити мамі!).

Одразу пригадується фраза: «Не буває травмованих дітей – є недовтішені».

61185642_2152702631688542_2524749473586872320_n

Чим усе ж небезпечні травми?

Вони дуже заважають нам жити, здійснювати рутинні дії, будувати стосунки та бути цілісними. Цілісністю можна назвати внутрішню гармонію, коли ваші відчуття, почуття, думки і дії не суперечать один одному. Коли ви можете розуміти себе, свої бажання та рухатися до їх реалізації. А травма сильно заважає цьому – процесу усвідомлення своєї потреби і її задоволення.

Приклад: чоловік, який пережив зраду дружини і зіткнувся з сильним болем, зрадою, гнівом і застиг в цьому стані, буде уникати всіх переживань і почуттів. Зовні він часто виглядатиме немов нічого не сталося: гулятиме з друзями, ходитиме на роботу, виконуватиме свої стандартні дії (дехто навіть обирає відносини з жінками, наприклад секс без зобов'язань). Але він може назавжди відмовитися від емоційної близькості, оскільки якщо дозволить собі почуття, то першим прийде сильний біль, який він намагається уникнути у всякий спосіб. Але навіть у звичайні дні цього чоловіка супроводжуватимуть мінімум два стани: зовнішній спокій і впевненість, що змінюються різким болем, образою, гнівом. І ці стани ніяк не вміщуються в одному моменті, вони весь час змінюють один одного.

Найчастіше люди, які пережили травми, кажуть про себе так: я розвалююся на шматочки, я нестабільний, мені набридли ці гойдалки, сил немає, я зношуюся. І часто розуміють, що з їхнім станом не все добре, але тим не менш вони зовсім не розуміють причин і наслідків.

Що допоможе розпізнати наявність травми?

Ознаки дисоціації – туманні спогади, відчуття, що це було не зі мною, що я дивлюся на все ніби з боку. Або розповідаю ситуацію, яка змушує оточуючих жахатися, а сама при цьому лишаюся дуже спокійною.

60986676_389885578279607_467128343989321728_n

1. Афективні, шокові емоції, які ніколи не завершуються. Що це означає? Не афективні емоції мають свій початок і кінець; тобто я злюся, сумую, розчаровуюся, даю волю почуттям, і вони вичерпуються. А у випадку з афективними – ми даємо їм місце, а вони тільки розростаються, посилюються і нічим не змінюються. Тут одне почуття може змінювати інше, але вони ніби не вичерпуються, а заміщують один одного циклічно. Так, наприклад, я можу сильно злитися, потім відчувати сильну провину, потім – біль. І це виглядає так, немов переді мною не одна людина, а весь час різні (адже ці почуття в людини не живуть разом, одночасно).

Приклад: чоловік і дружина обідають, їй щось не подобається, наприклад він здається холодним і замкненим. Він насправді просто їсть і думає про щось своє. Вона починає викрикувати образи, потрапляючи в сильний афект, сварить його, абсолютно не добираючи виразів і відчуваючи свою повну правоту. А потім так само відчуває провину і просить вибачення – кажучи, що вона остання дурепа і як же вона могла злитися на такого чоловіка.

2. Складність зі свідомістю. Я не можу зосередитися, не можу цілком включитися в роботу, в розмову, зависаю, випадаю з контексту, гуляю незрозуміло де думками. Чи не справляюся з рутинними завданнями.

3. Нестабільність у відносинах, або дезорганізований тип стосунків. Не можу бути в близькості та боюся бути залишеною. Наприклад кажу, що хочу, щоб ти був поруч зі мною, і водночас коли партнер наближається, я його відштовхую і кажу, що все не так, як мені треба. А як треба сказати не можу. Або сумую за людиною, поки вона далеко, а коли приїжджає – хочу втекти.

4. Наявність тригерів або «спускових гачків». Це коли я сиджу, у мене гарний настрій і раптом помічаю, як хтось на мене не так подивився, повів бровою вгору, як робив мій тато, перед тим як почати критикувати мене. І все, я одразу ж провалююся в сором, страх, провину.

 

Важливо не тільки розпізнати травму, а й не застрягти в ній. Або застрягши, дізнатися, як з цим впоратися. Про це – у наступному тексті.


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація