Маленьке містечко – це таке болото, у якому  всі один одного знають і бачать. І будь-яка ситуація чи подія вже за кілька годин облітає периферію. Проте в такому середовищі заведено мовчати та побоюватися. Адже кожен комусь кум чи сват. В основному свою незгоду чи критику мешканці висловлюють тихенько на кухні, щоб не дай Боже, не почув хтось чужий. А коли хтось стає свідком якоїсь події, то така людина вважає, що краще замовчати побачене. Адже якось не зручно, бо то ж твій знайомий, чи знайомий твого знайомого, або якийсь місцевий «князьок».

Але чим більше відбувається безкарності, тим більше вона розправляє свої кістляві крила. І якщо сьогодні ти мовчиш, завтра вже битимуть твого синочка.

Якщо подивитися неозброєним оком на життя Пирятина, то можна подумати, що це тихеньке, спокійне містечко, яке мирно живе своїм життям. Та як докопуватися до деталей, то побачите, як це місто кишить організованою злочинністю та поступово перетворюється на бандитські 90-ті.

У Пирятині я займаюсь журналістською діяльністю вже не один рік. Нажив купу ворогів. У цивілізованому суспільстві  люди  намагаються завжди домовитись,  створювати комфортне життя навколо, розвиватися. Але є і такі, які обмежені базовими потребами:  поїсти, отримати грошей, десь напитися з друзями. Не розумію, чого ці люди називають  свої пиятики «відпочинком». Такі люди  примітивні, і вони не здатні навіть словами висловити свою позицію. Зазвичай вони знають лише один спосіб довести свою правоту –  піти комусь «начистити».

Уже не перший рік я активно критикую роботу пирятинських правоохоронців. Але правоохоронцями я б назвав там лише одиниці. Решта працівників - це пристосуванці. Люди, які мають безліч комплексів. Можливо, декого в дитинстві ображали і вони вирішили таким чином  помститися суспільству.

Часто здається, злочинність в Пирятині та працівники поліції – це одне ціле. Ввечері без проблем можна побачити місцевих «авторитетів», які розпивають в барах з полісменами, потім п’яними починають приставати до людей, бити їх та показувати свою силу. Як журналіст, я десятки разів звертався до поліції з різними порушеннями чи злочинами, але всі до єдиного вони  закінчувалися відписками «провели перевірку– порушень немає». Особисто на мене не один раз нападали при свідках, але полісмени навіть відмовлялися реєструвати це.

У 2017 році на мою колегу з ТРК «Пирятин» було скоєно напад, коли вона робила сюжет. За два метри стояв працівник поліції і навіть не втрутився коли їй били відеокамеру. Пізніше керівник поліції подав до суду, бо на його думку, те, що я розповідав про бездіяльність полісмена під час побиття журналістки – це негатив для відділку. Суд зрештою вирішив, що він правий і має право на компенсацію за моральну шкоду. На жаль, у нашому місті зараз немає інших об’єктивних засобів інформації.

Окрім мене в місті є редакція районної газети, яка напевно завжди узгоджує свої статті з владою, щоб не дай Бог суспільство не прочитало на сторінках чогось зайвого, окрім  «досягнень» влади.

До речі, сама влада в місті змінилася, а з нею і зникла демократія та свобода слова. Сесії без онлайн-трансляцій, обмежений доступ до них, проекти рішень виносяться вже на сесії, депутатам закривають рота, міська рада без  конкурсів призначає   керівників новостворених управлінь, ліквідує відділи, скасовує рішення попередньої влади, виділяє кошти на незрозумілі програми з підтримки проросійських депутатів. І це все робиться без  обговорень з громадою чи депутатськими комісіями.

Хоча і  обговорювати фактично немає з ким, адже новий мер має свою монобільшість серед депутатів, членів виконкому та в силових структурах. У грудні минулого року, коли приймали бюджет громади, я виявив багато дивних проектів та рішень, які хотіли “протягнути” та активно висвітлював ці питання, та запрошував людей прийти на сесію ради і висловити свою незгоду. Люди не прийшли. Тільки кілька осіб лише, які дійсно переймаються долею міста.

Натомість вперше в історії нашого міста сесію охороняли  полісмени. Більше десятка людей у формі разом з «тітушками» мера заблокували двері та не дали мені можливість потрапити до сесійної зали. Коли ж я спробував прорватися через «тітушок», працівники поліції схопили мене, винесли та відвезли до відділку. Отака вона демократія у нашому місті.

Нещодавно в Пирятині, як і в сусідніх містечках, почали  збиратися тарифні мітинги. На відміну від інших міст, в Пирятині  був цілком ручний мітинг організований представниками проросійської партії «ОПЗЖ». Обласні депутати від цієї політсили приїздили до міста на запрошення місцевих партійців. Виступали, піарились.

Навіть перекриття траси у нашому місті відбувалося виключно під контролем ОПЗЖ і на той час, на який вказували полісмени, з якими всі свої дії узгоджували організатори. Я активно висвітлював цю тему, розповідав про її організаторів, які співпрацюють з ОПЗЖ. Показував, як на місцевих націоналістів почали нападати тітушки, які приїхали разом з телеканалом ZIK. Дивно, але коли тітушки напали на націоналістів-пирятинців, то полісмени скрутили саме тих, на кого нападали, а не заїжджих нападників.

І от декілька днів назад організатор цих мітингів Олександр Бугайов скоїв на мене напад.  За пару днів до інциденту він в одному із барів міста погрожував мені та вимагав, щоб я поїхав з міста, адже я не повинен критикувати цю полісилу та міську раду. Поліція зафіксувала перший напад, він навіть на камеру потрапив. але справа, як завжди тихенько зам’ялась. А 10 лютого до мене зателефонував якийсь номер. Чоловік запропонував зустрітися. Коли я вийшов до невідомого, то побачив, що це Олександр Бугайов. Той самий, який мені погрожував нещодавно.

Чоловік схоже, був напідпитку і почав знову мені погрожувати та спробував збити з ніг. Я викликав поліцію. Бугайов перечекав, поки поліція візьме свідчення і поїде, після чого повернувся із двома невідомими в масках. Вони вривалися в кабінети будинку культури, де я орендую офіс, та шукали мене. У цей час я по роботі знаходився в кабінеті сусіднього крила будівлі.

Там нападники мене попросили вийти в коридор, адже в кабінеті були ще люди. Коли я вийшов, відразу почалася бійка. Троє тітушок махали кулаками та ногами, не завжди попадаючи в ціль, адже мабуть, були нетверезі. Так продовжувалося, аж поки ми не вибралися на вулицю. І навіть там, перед очима перехожих, тітушки не могли зупинитися. Поки хтось не викликав поліцію.

А за кілька годин до інциденту компанія виставила фото в нашій спільноті АПЕЛЬСИН із підписом «Привіт Кирпиченко».

Один з нападників Денис Бохоня. Особисто цього хлопця я не знаю, але 8 січня він  жорстоко побив пирятинця Олександра Марюхніча. Після чого той потрапив в тяжкому стані до реанімації. Попри свідчення свідків поліція навіть не розшукувала нападника. Коли я запропонував родичам постраждалого зібрати мітинг під поліцією, то запросив і побратимів постраждалого, адже він колишній АТОвець. Натомість під стінами поліції  відбулась дивна ситуація. Дізнавшись, що  знімати сюжет їдуть з центрального телеканалу - міський голова  доручив обдзвонити всіх учасників АТО та запросити їх терміново на той самий час до себе в раду. Туди ж запросили і слідчих та полісменів. Попередньо ж про цю зустріч ніхто навіть не знав.

Денис Бохоня уникнув покарання, і тепер хтось відправив його до мене, щоб він помстився мені за  висвітлення цієї події та мітингування.

Чому я вважаю що цей напад був  навмисно зорганізований, щоб залякати мене? Як видно з фотографії, то нападники  в декілька разів більші за мене, і якби вони дійсно хотіли помститися з якихось власних мотивів, через особисту неприязнь, то вони б спокійно  могли  десь зустріти мене ввечері після роботи. Натомість, вони  попередньо виставили фотографію, в які передали мені «Привіт».

Потім зухвало приїхали серед білого дня в  публічну будівлю, де десятки людей і напали на мене. Все дуже схоже на спробу залякати, щоб я перестав писати про місцеву поліцію та владу, і перестав їх критикувати. Нині ж відкрито кримінальне провадження по цьому факту. Але  поліція  відмовляється бачити у цьому  мою журналістську діяльність. Натомість хочуть переконати, що на ґрунті раптових неприязних відносин невідомі особи просто вчинили хуліганство. І це при тому, що з нападниками я знайомий виключно через свої матеріали.