Віталій Сердюк: Роздуми про туризм спортивний та про туристів


2

... Місце для днювання біля озера Глибоке на плато Путорана вибирали з урахуванням побажань всіх сімох учасників походу. Хотілося, щоб і намет вписувався в світлий острівець беріз, і схід сонця серед гірських вершин був помітний, і щоб за сухостоєм для багаття бігати далеко не довелося.

Знайшовся такий п'ятачок. Ось тільки одне заважало душевній рівновазі, відволікало увагу: стояла поряд ялина, метрів п'ятнадцять висотою, пухнаста красуня, але з трьома верхівками замість звичної однієї, колись втраченої. А поруч - даурська модрина, холодом оголене створіння з рідкими шишечками. З середини два стволи різко подалися один до одного і далі зростали вже разом, впритул.

Був, мабуть, нелегкий день, коли треба було об'єднатися, підтримати знесиленого. Можливо, тому й вижили дерева тут, на відкритому всім вітрам узліссі.

Все, як у нас, Homo sapiens. З поняттям, хоч і без слів. Втім, справжня виручка у важкі моменти і не повинна бути багатослівною. Без прохання подати руку товаришеві, що впав з лижні на сніг, запропонувати плече, передати вночі рятівне тепло, коли, здається, до ранку не відновиш сил, щоб знову йти ...

 Одному гітаристові дозволено піснею за всіх говорити. Пройдеться поглядом по обличчях, сонцем і вітром спаленим і «Кто сказал, что я сдал, что мне рук не поднять? Что я с песней порвал? Что рюкзак не собрать?...»

І защемить "під ложечкою" навіть у найкрутіших чоловіків ...

... Йшли якось тундрою, за Полярним колом з Амдерми до Хальмер-ю. Другий тиждень минав. "Чорна" пурга раз у раз змушувала спішуватися, перечікувати круговерть, відсиджуватися в холодному наметі.

3

Але ось раптом все стихло і в тундрі потепліло. Заспішили покинути зимові пасовища нетерплячі олені, тягнучи за собою на північ вовків, песців, куріпок. Залишили останні автографи-загадки на снігу. Он там віддалік пройшов вночі олень-одинак. Слід великий, округлий. І тут же, слід в слід оленю, долав шлях з його допомогою звірок дрібніший, слабший. Спокійно йшли, нікого не побоюючись.

Знову ж таки, порівняння з людськими відносинами.

96

Подобалося одному з нас йти першим, прокладати лижню для всіх. Почесна ця справа, так само як і тяжка для одинака. Ну, а якщо впертий доброволець-всюдихід почав в останні дні здавати, зменшувати швидкість, а поступитися місцем ведучого, не дотягнувши до привалу, гордість не дозволяла?

Чи можна було тоді комусь завжди в ланцюжку третьому, п'ятому, останньому ось так хльоснути лідера: "Ти що, зовсім заснув?"

Чи проститься? Чи забудеться?

Це пізніше ми порозумнішали і всі, хто залишився вірним білому і дурманно пахнучому снігу, розуміли вже, яким не можна бути в дорозі, на маршруті, та й взагалі в колективі однодумців.

Лижню розтопить тепло весни, шорсткість відносин в екстремальних умовах «підретушує» відпочинок у теплі міських квартир. Знімемо вітрові костюми, поголимося, станемо ставними, а через тиждень знову потягне зібратися разом.

І скаже несподівано мисливець (він же й рибак): «А давайте базу побудуємо біля озера Мілкого, щоб залишитися разом, не розбігтися. У мене там хатинка-розвалюха і моторка є, на чотирьох ...».

«Так-так, а другого човна купимо в складчину» - вигукне захоплено ще хтось з команди.

Один командир, жахнувшись, мабуть, клопотам, злегка засумнівається наполеонівським планам і водночас подивується ентузіазму своїх підопічних.

5

 

Правда, буде потім у нас форпост в лісі - будиночок з нарами в два яруси, щоб можна було прихопити на вихідні відразу всіх - і жінок, і дітей. Який не є притулок, а свій.

Це і можливість одного разу, коли стане зовсім вже не під силу в метушливому місті, тихенько від усіх, в будні втекти ... до самого себе.

Є таке бажання, поняття, що несе в собі вельми необхідну потребу побути наодинці з собою, щось обміркувати, на щось зважитися.

Наситивши очі, вуха, ніс... річкою, деревами, травою, їх п'янкими запахами, інакше починаєш думати про те, що залишилися в місті - добріше, об'єктивніше.

Навіть сам собі починаєш  подобатись ;)

І туристські плани, плани, плани ... (Що здебільшого були втілені в дійсність).

8

Сьогодні пішки - за кольорами веселки, завтра літаком - поглянути на сивий Байкал, а трохи пізніше на катамаранах по Оці Саянській сплавитися, до станції Зима, батьківщини поета Євгена Євтушенка ...

Тисячі верст по широті, стільки ж по довготі - такий розмах географії завзятих мандрівників.

І поки ноги носять по цій землі, ще тисячу нам відкриттів і уроків.

 


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація