gc90Nq79frwvYTCF

Цей блог – свіжі враження від прем’єри вистави «Жінки» Полтавського театру імені Гоголя. Театральний критик з мене поганий, тобто оцінити професійно – це не до мене. Зате прекрасно розбираюся в тому, від чого я кайфую, а головне – чому. І на цьому спектаклі кайфувала на всі сто.

Причина 1. Затягує

Ще в дитинстві, живучи в Києві, я обурювалася, що квиток в кіно в кілька разів дорожчий, ніж у театр. Адже монтаж, перезйомка, спецефекти – одне, а гра наживо з обмеженими ресурсами і декораціями – більш високе мистецтво. Але однаково вражають і фільми, і спектаклі, у яких сцени особливо довгі. Тобто артисти на одному диханні розігрують одразу значну частину сюжету. Без зміни кадру, костюмів, декорацій або людей у сцені. Просто реально проживають перед тобою вечір, а не розповідають діалоги. Це я побачила у виставі «Жінки», майстерно представленій глядачам театру Гоголя режисеркою Цицино Кобіашвілі. І єдина стороння думка відволікала мене від сюжету: «ЯК ЖЕ ВОНИ ЦЕ репетирували?!».

Ну як??

Причина 2. Не банально

Сказати чесно, взяли квитки на прем'єру, тому що прем'єра. Назва вистави не викликала в мене захоплення (без ноти сексизму). Ну правда, склалося враження, що сюжет перетвориться на типове перемивання кісток чоловікам у дружньому колективі. Очікування виправдалися тільки на 50%. Так, шкільні подруги зустрічаються раз на тиждень, щоб відпочити і спустити пар. Так, спускають пар вони здебільшого через своїх благовірних. Але ні: дії розкривали кожну з героїнь особливо, невимушено, далеко не поверхово. В одної з них трапляється життєве потрясіння, і всі стають учасниками вирішення цієї проблеми. Іноді рука допомоги втомлюється від благодійності, іноді самотність заплутує. Але дружба, дружба ж не іноді!

Причина 3. Реально смішно

Ще одне невиправдане побоювання – що спектакль перетвориться на трагедію про нелегку жіночу долю. Пфф, куди там. Творці вистави зарядили залу гумором такого діапазону, що варто зізнатися: так багато в театрі я ще не сміялася. Тут і словесні каламбури, іронія, бурлеск, неквола сатира, гра на контрастах – усе так по-доброму і легко, але водночас із простором для роздумів. Ну і без жіночих приколів не обійшлося ...)

Причина 4. Вірю

Напевно, найважливіше. Справжню історію від надуманої відрізняє невимушеність сюжету. Саме це стало візиткою вистави. Знаєте, поганий сюжет схожий на зустріч зі старим знайомим або знайомою, коли складно знайти тему для розмови. Тоді ти шукаєш, за що зачепитися – погода, телепередача, смак кави, принесеної офіціантом, або показуєш якесь відео на телефоні, тільки б потягнути час. А з хорошим другом рідко тупиш: слово за слово – і година пролітає непомітно. Вистава цього разу була хорошим другом. Персонажі самі створювали собі простір для наступних дій, діалогів, ключових висновків або жартів. Логіка розмов – відмінна, але різноманітна: і абсурдна, і раціональна, неочікувана, але послідовна. Поєднання цих факторів дозволило повірити всім авторам твору: драматургу, режисерові, акторам, глядачам.

Причина 5. Супертеатр

Це п'ятий похід в театр Гоголя за місяць; і щораз якщо не захоплення, то величезне задоволення. А все тому, що талановито. «Жінки» залишили по собі величезний захват, за що вдячність чудовій творчій команді вистави.

Ще можу розповісти, від чого я НЕ кайфую. Хоча і намагалася брати квитки заздалегідь, дісталися місця на балконі збоку. Тобто доводилося вдивлятися і шукати поле зору між глядачами переді мною. Це тонкий натяк, що якщо вирішите йти – НЕ пожлобілся і сядьте ближче: крім тонкої та промовистої міміки акторів, додаються і 4Д-ефекти;)

Хоча найбільше продовжують дратувати ті, хто забуває вимкнути телефон перед виставою (а то й розмовляє під час!). Друзі, це ж не в магазин сходити; це ж чиясь робота, співпереживання, мистецтво.

Зустрінемося на «Жінках» у жовтні – неодмінно хочеться відчути цю атмосферу знову, розглянути емоції з перших рядів і пустити скупу сентиментальну сльозу в ім'я жіночої дружби, яка все ж існує.

Світлини зі сторінки Театру Гоголя у Facebook.