8tPuoae3oHuPdhV3

Привіт! Я Даша Товстенко, студентка Української Академії Лідерства. Це щоденник студентів УАЛ Полтава–2020, де ми будемо ділитися усіма подіями, викликами і досягненнями. Тут ви зможете ближче познайомитися із нами і повсякденним життям нашого затишного осередку. Мені 17 років, я з Сум. Уже місяць я пізнаю для себе Полтаву й Академію. Сьогодні я розповім вам, як […]

Привіт! Я Даша Товстенко, студентка Української Академії Лідерства. Це щоденник студентів УАЛ Полтава–2020, де ми будемо ділитися усіма подіями, викликами і досягненнями. Тут ви зможете ближче познайомитися із нами і повсякденним життям нашого затишного осередку.

Мені 17 років, я з Сум. Уже місяць я пізнаю для себе Полтаву й Академію. Сьогодні я розповім вам, як ми відсвяткували початок навчання сходженням на Петрос.

12 вересня 280 студентів з усієї України приїхали у Київ до Маріїнського парку на офіційне відкриття навчального року в Українській Академії Лідерства. Як зараз пам’ятаю, наскільки дивно поводилися усі 38 студентів УАЛ Полтава: ніхто нікого ще не знав і чого очікувати, ми також не уявляли. Дорогою до Карпат ми відвідали казковий Івано-Франківськ, де проходили цікавий квест по місту. Завдання були різні: селфі з мером Франика і пісня з вуличним музикою. А як ми бігали і кричали в пошуках чоловіка на ім’я Станіслав… Ми тоді добряче здивували багатьох жителів міста.

А зараз я розповім детальніше про нашу експедицію в Карпати. Вийшли ми в гори ми під вечір, всі були натхненні і дивувалися будь-якому пагорбу. Ішли ми недовго, бо швидко стемніло і треба було розбивати наметовий табір. Ми розподілилися на рої, кожний складався з десяти студентів. Хтось пішов по воду до джерела, інші – по дрова. Дівчата зібралися готувати вечерю. Я відразу відчула командний дух і було надзвичайно приємно, що кожен брав на себе відповідальність за наше безпечне і комфортне перебування в Карпатах.

Пізно ввечері ми влаштували першу спільну рефлексію. Рефлексія – це час, коли збираються всі студенти разом із менторами і кожний ділиться своїми думками й відчуттями. Цей процес має чіткі правила для того, щоб кожен висловив свою думку і проаналізував усі події дня.

Зараз спробуйте відчути цей момент: карпатські гори, унизу селище мерехтить маленькими вогниками, студенти разом із провідниками і менторами діляться власними думками, сидячи навколо великої ватри, що пускає довгі яскраві язики вогню у зоряне нічне небо.

Романтика на цьому закінчилася, бо почалося стійкування (нічне чергування) мого рою. Мені було страшно стояти вночі, бо здавалося, що все навколо підозріло шумить, а позаду хтось обов’язково вибіжить на тебе. Ранкову руханку (зарядку) нам проводив канадійський офіцер, який ділився досвідом і допомагав нам покращувати нашу англійську.

Далі ми йшли парами, тому мали змогу знайомитися один з одним упродовж дороги. Цей день був цікавим, бо ми ще не були втомленими, пейзажі змінювалися під час сходження в гори все вище і вище. Дехто з нас вперше побував у білосніжних хмарах, інші взагалі в горах були вперше.

Друга ніч була дуже холодною, всі ми рятувалися як могли, бо мороз нас не жалів. Але найцікавіше почалося в день Х, коли ми піднімалися на саму вершину. По-перше, більшості з нас було важко фізично через стрімкі схили і важкі наплічники. По-друге, у горах є обов’язкові правила: ми мусили звертати увагу один на одного, допомагати слабшим, бути другом для кожного.

Я вам розповім про останні 3 хвилини перед тим, як ми ступили на вершину, де нас чекали усі 6 осередків Української Академії Лідерства. Це було найважче – зібратися силами й духом і все ж таки піднятися! Усі були стомлені, емоції через край, важко дихати, ноги вдвічі важче піднімати, ми злилися на себе і всіх довкола,але ось останні секунди, вдих – піднімається наш фотограф Люся і тепер ми можемо закричати над всіма схилами Карпат, що УАЛ Полтава нарешті на Петросі! Ми це зробили разом! Ми заспівали гімн України, тримаючися за руки! Неймовірне звучання гімну з вуст 280 студентів, випускників, працівників академії, мотиваційний спіч від засновника УАЛу – Романа Тичківського.

Ну, спускатися вже було набагато легше, ми були щасливі, що все позаду. Усі були стомлені, але ми йшли натхненні нашою вершиною, підкореною спільно, чарівними пейзажами і піснями нашого провідника в горах – Леміша. Звісно, без алярму (підйому по тривозі) вночі не обійшлося, ми збирали дрова в густих карпатських лісах, готували сніданок о 5.30 і швидко виходили в дорогу, але й це ми пережили.

Я впевнена,що ви можете уявити наше щастя,коли ми приїхали до Львова, мали змогу прийняти гарячий душ і відпочити в м’якеньких ліжечках. Ніколи я ще не раділа так від людей, цивілізації навколо і свіжих фруктів. Уже час сідати в потяг і відправлятися до нашого нового дому – зеленого осередку в провулку Рибальському, 16.

Зараз ми згадуємо про цю мандрівку з великою посмішкою і бажаємо кожному з вас відчути такі ж емоції і здійснити захоплюючу подорож в гори разом з друзями, родиною або командою Української Академії Лідерства. Упевнена, що найцікавіше ще попереду, дякую!

Фото авторки та з Фейсбук-сторінки УАЛ Полтава.