Дар'я Товстенко: Щоденник УАЛівця. Сходження на Петрос як посвята у студенти


Привіт! Я Даша Товстенко, студентка Української Академії Лідерства. Це щоденник студентів УАЛ Полтава–2020, де ми будемо ділитися усіма подіями, викликами і досягненнями. Тут ви зможете ближче познайомитися із нами і повсякденним життям нашого затишного осередку.

Даша Товстенко

Мені 17 років, я з Сум. Уже місяць я пізнаю для себе Полтаву й Академію. Сьогодні я розповім вам, як ми відсвяткували початок навчання сходженням на Петрос.

12 вересня 280 студентів з усієї України приїхали у Київ до Маріїнського парку на офіційне відкриття навчального року в Українській Академії Лідерства. Як зараз пам’ятаю, наскільки дивно поводилися усі 38 студентів УАЛ Полтава: ніхто нікого ще не знав і чого очікувати, ми також не уявляли. Дорогою до Карпат ми відвідали казковий Івано-Франківськ, де проходили цікавий квест по місту. Завдання були різні: селфі з мером Франика і пісня з вуличним музикою. А як ми бігали і кричали в пошуках чоловіка на ім’я Станіслав… Ми тоді добряче здивували багатьох жителів міста.

А зараз я розповім детальніше про нашу експедицію в Карпати. Вийшли ми в гори ми під вечір, всі були натхненні і дивувалися будь-якому пагорбу. Ішли ми недовго, бо швидко стемніло і треба було розбивати наметовий табір. Ми розподілилися на рої, кожний складався з десяти студентів. Хтось пішов по воду до джерела, інші – по дрова. Дівчата зібралися готувати вечерю. Я відразу відчула командний дух і було надзвичайно приємно, що кожен брав на себе відповідальність за наше безпечне і комфортне перебування в Карпатах.

Зустріли ранок у наметі

Пізно ввечері ми влаштували першу спільну рефлексію. Рефлексія – це час, коли збираються всі студенти разом із менторами і кожний ділиться своїми думками й відчуттями. Цей процес має чіткі правила для того, щоб кожен висловив свою думку і проаналізував усі події дня.

Зараз спробуйте відчути цей момент: карпатські гори, унизу селище мерехтить маленькими вогниками, студенти разом із провідниками і менторами діляться власними думками, сидячи навколо великої ватри, що пускає довгі яскраві язики вогню у зоряне нічне небо.

Романтика на цьому закінчилася, бо почалося стійкування (нічне чергування) мого рою. Мені було страшно стояти вночі, бо здавалося, що все навколо підозріло шумить, а позаду хтось обов’язково вибіжить на тебе. Ранкову руханку (зарядку) нам проводив канадійський офіцер, який ділився досвідом і допомагав нам покращувати нашу англійську.

Далі ми йшли парами, тому мали змогу знайомитися один з одним упродовж дороги. Цей день був цікавим, бо ми ще не були втомленими, пейзажі змінювалися під час сходження в гори все вище і вище. Дехто з нас вперше побував у білосніжних хмарах, інші взагалі в горах були вперше.

Сходження

Друга ніч була дуже холодною, всі ми рятувалися як могли, бо мороз нас не жалів. Але найцікавіше почалося в день Х, коли ми піднімалися на саму вершину. По-перше, більшості з нас було важко фізично через стрімкі схили і важкі наплічники. По-друге, у горах є обов’язкові правила: ми мусили звертати увагу один на одного, допомагати слабшим, бути другом для кожного.

Я вам розповім про останні 3 хвилини перед тим, як ми ступили на вершину, де нас чекали усі 6 осередків Української Академії Лідерства. Це було найважче – зібратися силами й духом і все ж таки піднятися! Усі були стомлені, емоції через край, важко дихати, ноги вдвічі важче піднімати, ми злилися на себе і всіх довкола,але ось останні секунди, вдих – піднімається наш фотограф Люся і тепер ми можемо закричати над всіма схилами Карпат, що УАЛ Полтава нарешті на Петросі! Ми це зробили разом! Ми заспівали гімн України, тримаючися за руки! Неймовірне звучання гімну з вуст 280 студентів, випускників, працівників академії, мотиваційний спіч від засновника УАЛу – Романа Тичківського.

УАЛ Полтава на Петросі

Ну, спускатися вже було набагато легше, ми були щасливі, що все позаду. Усі були стомлені, але ми йшли натхненні нашою вершиною, підкореною спільно, чарівними пейзажами і піснями нашого провідника в горах – Леміша. Звісно, без алярму (підйому по тривозі) вночі не обійшлося, ми збирали дрова в густих карпатських лісах, готували сніданок о 5.30 і швидко виходили в дорогу, але й це ми пережили.

Я впевнена,що ви можете уявити наше щастя,коли ми приїхали до Львова, мали змогу прийняти гарячий душ і відпочити в м’якеньких ліжечках. Ніколи я ще не раділа так від людей, цивілізації навколо і свіжих фруктів. Уже час сідати в потяг і відправлятися до нашого нового дому – зеленого осередку в провулку Рибальському, 16.

Зараз ми згадуємо про цю мандрівку з великою посмішкою і бажаємо кожному з вас відчути такі ж емоції і здійснити захоплюючу подорож в гори разом з друзями, родиною або командою Української Академії Лідерства. Упевнена, що найцікавіше ще попереду, дякую!

Фото авторки та з Фейсбук-сторінки УАЛ Полтава.


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація