Для мене це був надзвичайно новий формат. По-перше, відсутність сцени – глядачі сиділи в декілька рядів по колу. По-друге, актори розповідали реальні історії людей, які переїхали до Полтави з Донецьку, Луганську та Криму. І нарешті, ти ніколи не знав хто поблизу сидить – простий глядач чи актор. Учасники проєкту сиділи рандомно в залі.

Це перевернуло мою звичну уяву про театр і я загорілася бажанням брати участь у таких соціальних та надзвичайно сучасних постановках. Пізніше я познайомила з Іриною Гарець та Ганною Кіященкою – засновницями Театру Сучасного Діалогу та коли дізналася, що буде новий театральний проєкт одразу вирішила до нього долучитися.

Тема проєкту була запобігання злочину на грунті упередження, результатом стала постдокументальна вистава «теорія великого фільтру» режисерка Роза Саркісян, драматургиня Ірина Гарець. Важливо, що театр несе в собі не лише мистецьку функцію, а це й освітню. Ми командою проходили купу різноманітних тренінгів від акторів, режисерів, психологів та експертів з різних сфер. Вистава зазнала великого успіху та була показана близько 20 разів на різних фестивалях по всій Україні. 

Наступний проєкт команда вирішила присвяти проблемам доступності міста. На краудфандинговій платформі ЗМІСТу зібрали кошти на створення імверсивно-інклюзивного перформансу «Місто наосліп». Особисто для мене, це був незвичайний досвід.

Спочатку ми влаштували табір з палатками, де повністю занурилися в дослідження теми, також кожен учасник провів по 4 години з заплющеними очима. Повернувшись до міста, ми познайомилися зі сліпими та запропонували ідею створити виставу разом, бо ніхто крім них, не може краще розповісти про проблеми доступності міста.

У результаті перфоманс мав 3 частини – прогулянка глядачів містом з зав’язаними очима в супроводі команди театру включаючи незрячих акторів до їх гуртожитку. Другим актом були особисті розповіді людей з інвалідністю по зору та обговорення перформансу. Важливо додати, що після кожного показу вистави є відкрита дискусія, де глячі разом з командою ТСД обговорюють тему виставу, тим самим розвиваючи критичне мислення.  

Після цього я учасницею ТСД Наталкою Баранник вирішили створити моновиставу «А шо там в Кр_му?». Наталка переїхала до Полтави після анексії, а її друзі часто запитували про ситуацію на півострові. Звичайно, за 5 хвилин неможливо розповісти всіх змін, тому це вилилося в виставу, головною ідеєю якої є дослідження причини можливості анексії. До речі, виставу планують показати ще в Полтаві найближчим часом.

Крайній проєкт над яким працює команда «corrup:off» є міжнародним у співпраці з данським театром C:NTACT. Особливість цієї вистави і тому, що актори зі сцени розповідають свій власний досвід корупції з додаванням іронії в мюзиклі «Кабінет № 333». Звичайно, карантин вніс свої корективи в театральне житті, тому команда зовсім скоро покаже відеоролики та документальний фільм про корупцію.

Це все підтверджує, що мистецтво може і має говорити про сучасні та актуальні проблеми. Шляхом комунікації з глядачем знаходити нитки порозуміння для розвитку країни.

З радістю чекатимемо на наших показах, анонси можна знайти на сторінках у фейсбук та інстаграм @tsd_poltava