d9H2JER2Rtr8XSzd

Привіт! Мене звати Віка, мені 17 років, я з Хмельницького. Хочу поділитися з вами подією, яка стала переломною для студентів УАЛ Полтава. В академії ми маємо чотири навчальних модулі – лідер, воїн, дослідник, мандрівник. Наразі ми проходимо другий модуль, який розпочався з вишколу, про який, на відміну від першого, ми знали заздалегідь. Уже не було […]

Привіт! Мене звати Віка, мені 17 років, я з Хмельницького. Хочу поділитися з вами подією, яка стала переломною для студентів УАЛ Полтава.

В академії ми маємо чотири навчальних модулі – лідер, воїн, дослідник, мандрівник. Наразі ми проходимо другий модуль, який розпочався з вишколу, про який, на відміну від першого, ми знали заздалегідь. Уже не було паніки, неочікуваного алярму, крикливого бунчужного та цілковитої невідомості. Ми були готові до цього випробовування.

Дорогою до місця призначення ми насолоджувалися прохолодним ранком з вікон автобуса, який нас віз в Кіровоградську область. На місці нас чекали військові Третього окремого полку спеціального призначення імені Святослава Хороброго.

Перша зустріч відбулася дуже тепло. Нас познайомили з командою, яка працюватиме з нами наступні 2 дні, розподілили по групах і одразу дали завдання – розбити табір та приготувати обід. Як на мене, готування їжі зближує людей, тим паче у незвичайних умовах: вишкіл проходив на тренувальній базі полку в лісі.

Після обіду ми вивчали теорію: дізналися, як надавати медичну допомогу в нестандартних умовах, як орієнтуватися на місцевості, як розпалювати багаття тощо. Корисною та важливою була інформація, адже ми вчитися у людей, які безпосередньо цим займаються.

Під час вечері ми мали теплу та щиру розмову з військовослужбовцем – він поділився з нами своїм досвідом, розповів про лідерство в своєму підрозділі та реформи, які відбуваються сьогодні у війську. Ми почули багато історій, які відкрили очі на реальність, змусили переглянути свої погляди на багато речей та навчили цінувати те, що ми маємо.

«Я передам нащадкам Вітчизну не принижену чи зменшену, я передам її збільшену і в кращому стані, аніж я її успадкував».

Мій ранок другого дня розпочався з ранкового стійкування. Почався дощ, тому ми мали добре потурбуватися про спільне багаття. Після сніданку в нас були практичні завдання на основі теорії, яку ми отримали минулого дня.

Згодом ми знову сіли в автобус та вирушили безпосередньо в частину. Там ми відвідали локальний музей російсько-української війни. Екскурсія справила на багатьох студентів неймовірне враження та була поштовхом до емоційного висловлення, адже саме там ми познайомились з народним Героєм України – Вадимом Довгоруком.

На фронті йому відірвало руку, і з цим важким пораненням він провів 3 доби на морозі. Один. Бо інші загинули чи замерзли. Пізніше лікарям довелося ампутувати йому ще й обидві відморожені стопи. Попри це, він лишився у війську і зараз очолює музей в полку. Саме цьому воїну Святослав Вакарчук присвятив пісню «Мить».

Після цього ми мали можливість зустрітися із Кіборгом, Героєм України – командиром Третього окремого полку спеціального призначення імені Святослава Хороброго Олександром Трепаком. Він розповів студентам академії про свій життя, досвід та хобі, допоміг усвідомити події, які відбуваються на сході України впродовж 6 років, та дав зрозуміти особливості життя та побуту наших воїнів. Олександр Трепак надихнув на читання історичних книг та глибше занурення в історичні події.

Незважаючи на військову професію та високу посаду, Олександр Сергійович виявився відкритим до будь-яких запитань, дуже товариським та близьким нам по духу.

Після зустрічі ми були вмотивовані та дуже натхненні. Я кардинально змінила своє ставлення до військовослужбовців. Ми й уявити не могли, що з бійцями може бути так тепло… А ще вони люблять обійми!

«Захист держави – це не про вік і не про стать. Це внутрішній поклик. Захищати країну можна не тільки зі зброєю у руках».

Далі на нас чекала дорога додому та глибокий самоаналіз.

Цей вишкіл ми запам’ятаємо надовго.

Висловлюємо щиру подяку Третьому окремому полку спеціального призначення імені Святослава Хороброго та командиру Олександрові Трепаку за працю та досвід, що змінює наших студентів.