В інфекційній лікарні нас буквально відразу прийняли, зробили нам тести - всім чотирьом - і сказали чекати результати. Поїхали додому на своєму авто. Десь під кінець дня чи після обіду нам подзвонили з амбулаторії з запитанням «шо нам з вами робить». Ми сказали, що ми уже здали тести, п’ємо якість таблетки, противірусні.

Це була субота. Нам сказали, якщо ваш тест позитивний, вам передзвонять, якщо негативний, то в принципі вам дзвонити ніхто не буде. Сказали, що до кінця дня неділі нам передзвонять. Настала неділя - нам ніхто не дзвонив, настав понеділок – нам також ніхто не дзвонив. Ми вже подумали, що, мабуть, не хворі.

Дружина в понеділок знову в амбулаторію подзвонила, каже – у нас температура, що нам робити. Черговий лікар сказав, що приїхати до вас ніхто не може, типу приїжджайте самі. Ми сказали, що у нас, можливо, ковід, тому що у мене 38,5 температура, ну і так воно ковбасило прямо, морозило, у дружини нирки боліли. Ми підозрювали, що у нас ковід, але сказали - їдьте в амбулаторію.

Ми знову сіли в машину, приїхали в амбулаторію. Там така смішна ситуація була. Люди стоять у черзі, на вулиці правда. І ми зайняли чергу з дистанцією, у масках, рукавичках. Стоїмо. А на вході міряють температуру. Питаємо, так якщо у нас температура, нас не пустять в амбулаторію? Кажуть – ні, не пустять. Викликайте лікаря додому. Ми кажемо – так ми викликали вже три дні, до нас ніхто не приїхав. Ця дівчина з термометром була трохи в шоці, але дякую, вона нас пропустила. Ми вистояли чергу до нашого сімейного лікаря. Сімейний лікар – вона була в масці, в щитку, слухала нас. Ми сказали, що здали тест, тому що не могли чекати. Ми потім почитали про процедуру, що тест просто так не здаси, якщо немає симптомів. Якщо ти не контактний, то тільки за гроші. Тест півтори тисячі коштує, а в нас сім’я з чотирьох людей. 

Зробили обстеження, послухали нас, сказали, що трохи утруднене дихання. Сказали, що ми не по процедурі пішли, рано зробили тест. Узагалі по процедурі треба викликати сімейного лікаря, або виїздна бригада мала зробити тести. До нас ніхто не виїжджав, ми самі поїхали й зробили. Це добре, що ми не громадським транспортом користувались. Я уявляю, скількох людей ми б перезаражали. Потім нам сказали, що треба зробити рентген. Або в районці, або в приватній клініці. Ми так само поїхали в «Медіон», там, по-моєму, по 300 грн заплатили. І знову ж таки, ми підозрювали, що ми хворі, тому були в масках, у рукавичках. З усіма мінімальний контакт. Сказали, усе нормально, легені чисті.

Сама ситуація мене насторожила, тому що зараз настільки перевантажена медицина. Чому кажуть - от навіщо карантин? Та тому, що якщо зараз уже такі проблеми з виявленням, зараз не всім роблять тести. І я уявляю, скільки хворих насправді. Ми зробили тести самі. А скільки таких людей, які ходять із температурою, з втратою нюху.

У нас симптоми були, а в наших дітей взагалі ніяких симптомів не було. Ні в старшого, ні в меншого. Але ми все-одно їм зробили тести. У суботу ми здали тести. Пройшла субота, неділя, понеділок. Ми вже так розслабились, типу до нас ніхто не дзвонить, значить усе ок. Потім почали дзвонити в інфекційну, вони сказали треба дзвонити на Ватутіна, усе таки дізнатись результати. Ми дзвонимо в лабораторію, не змогли за весь день додзвонитися. Ми туди поїхали, прийшли туди. Назвали прізвище, спитали про наші результати. Нам сказали «та ви шо, у нас настільки завантажена лабораторія», більше тисячі вони в день тестів вони роблять. «Ваш тест в кращому разі буде в середу».

Ми знову поїхали додому, посиділи ще добу. Самоізолювалися. Сьогодні я знову разів 25 дзвонив туди, і нарешті вони взяли слухавку. Я назвав прізвище, вони сказали, що «так, ваш тест підтверджений», і в дружини, і в сина старшого. А в меншого не було ще результату. Ми подзвонили своєму сімейному лікарю, повідомили, що ми хворі ковідом. Сімейний лікар провела інструктаж, сказала нікуди не виходити, нас там десь зареєстрували. Ми дуже переживали, щоб наші результати передали саме нашому сімейному лікарю, бо вони могли десь загубитись. 

Через кілька годин лікарка сказала, що їй нарешті надійшли результати, що ми дійсно хворі, а менший син не хворий. У нього не підтвердився тест. Як це може бути, я не знаю, але ми поміряли сьогодні температуру у меншого, то вона піднялась до 37,5. Я підозрюю, що невдалий тест якийсь вийшов. Мені сказали, що 5 числа нам так само приїдуть і зроблять ще один текст.

Температура 38,5 не збивалася. До речі, хто буде хворіти, раджу не збивати температуру парацетамолом в таблетках. Як сказав наш сімейний лікар, у кращому разі там крейда, тому що я їх пив по три штуки і температура не збивалась взагалі. Потім купили парацетамол в капсулах, тільки вони почали допомагати і збивати температуру. Ломка така була, взагалі просто лежали, не вставали, нічого не могли робити. Морозить, м’язи болять. А в дітей взагалі ніяких симптомів, бігали по двору.

Виходить так, що тест вам просто так не зроблять. Якщо у вас просто температура, вам ніхто тест не буде робити. Або платно, або доводьте, що ви контактна людина. Тому що ці всі правила міняються. Я уявляю, скільки людей хворих. Це у мене власний автомобіль. Я поїхав туди, там домовився, дізнався, де ті тести роблять. І щоб дізнатись, що я коронавірусний, я витратив 5 днів, якісь зв’язки включалися, якісь прохання, домовленості. І ми узнали. А як от звичайна людина, якщо у неї немає запалення легень, то в принципі вона може перенести на ногах, заразити купу людей і в принципі на цьому все закінчиться.

Щодо симптомів - не відчуваю запахів, перестав відчувати смак. Антибіотики не призначали взагалі, мабуть, тому, що запалення легень поки немає. Нежитю немає, ніс не закладений. Я навіть робив такий експеримент: взяв цибулину, почав її їсти. Смаку не відчував, але сльози текли.

До речі, щодо контактних осіб. Усі люди, з якими я контактував із моменту, коли в мене з'явилася температура, їм треба йти на самоізоляцію. Я з суботи ні з ким не контактував, і мені сказали, що якщо з колективу ні в кого немає симптомів ГРВІ, то їм не обов’язково йти на самоізоляцію по цій методології.