IUG1dH3Idl500KCd

Моя третя стаття блогу, і знову про реабілітацію, і знову про спортивну реабілітацію. Чому так? Мабуть тому, що більшість свого часу після поранення я витратив саме на це, пожертвувавши деякими іншими напрямками своєї діяльності. Правильно це було чи ні, покаже життя, зараз же я цілком задоволений своєю діяльністю і тим, що мене оточує, тож, поділюсь цим і з вами.

Традиція 42-го Марафону морської піхоти США тягнеться з 1975 року. Закінчилась війна у В’єтнамі (1959-1975 рр.), в якій США отримала: політичну поразку, сильний антивоєнний рух в країні, майже 60 тис. загиблих та більше 150 тис. поранених, серед яких 13 тис. загиблих і 52 тис. поранених – саме з Корпусу морської піхоти США. В тому ж році командування Морської піхоти провело перший марафон, який мав стати інструментом вербування і підбору піхотинців на службу, покращити стосунки військовослужбовців з цивільними людьми, зібрати кошти для поранених морпіхів. Перший марафон зібрав трохи більше тисячі людей, і щорічно кількість учасників збільшувалась, в ньому масово почали брати участь військові та інші силовики. Дистанції бігли поранені військові, щоб довести, що все можливо; дистанцію бігли родичі та друзі загиблих військових. Також на марафон приїжджало багато військових з інших країн. Цього ж року марафон зібрав більше 27 тисяч учасників, що взяли участь в забігах на дистанції 10 км (більше 7 тисяч) та 42 км (більше 20 тисяч).

Українські військові вже другий рік поспіль на запрошення Allied Forces Foundation приїхали на Марафон морської піхоти США. Від України брало участь 10 чоловік – це хлопці, що отримали поранення різної тяжкості у війні з росією. 5 чоловік бігли 10 км (я, Свириденко Вадим, Блохін Дмитро, Лукашук Артем та Солоха Павло), 4 чоловіки бігли 42 км (Писарчук Юрій, Терехов Єгор, Олександр Маланіч та Микола Рудик) і один долав 42 км на ручному велосипеді (Чалапчій Олександр).

Проживали ми весь час перебування в США на Базі морської піхоти в Квантіко, штат Вірджинія. Тож, домівкою для нас на 9 днів стали казарми літнього табору – це невеличкі ангари, що вміщають 50 людей. Разом з нами проживали також представники Грузії, Англії, Шотландії та Канади – військовослужбовці, що теж були поранені в бойових діях.

Особисто я біг 10 км за один раз вперше, і мій результат – 1:11:40. А це 4019 місце з 7061 учасника Marine Corps Marathon у Вашингтоні. Я навіть і не пригадаю, щоб до поранення бігав такі дистанції. До цього був досвід бігу на 11 км, але не за один раз – на початку вересня брав участь в естафетному Полтавському напівмарафоні, де біг дистанцію 5 км, а через годину – 6 км.

Підтримали не тільки морально, але й фізично, Цимбалюк Олена, що була однією з супроводжуючих команди, керівник Проекту підтримки протезування в Україні, та генерал-майор Володимир Гаврилов – Аташе з питань оборони України при Посольстві України в США. Варто відзначити також надзвичайну підтримку всіх учасників на всій дистанції. Представники діаспори підтримували нас перед стартом, а на фініші просто важко було не помітити, що українці беруть участь в марафоні: було безліч синьо-жовтих прапорів і надзвичайна підтримка кожного, хто фінішував. Більше того, всю дорогу ми чули слова підтримки від американців, і найчастіше «Thank you for your service!».

Ще неймовірно круто було те, що траса пролягала центром міста, тому можна було трохи роздивитись столицю США, навіть якщо не встиг це зробити до того. Стартували ми від Національної алеї – Центрального парку, навколо якого зібраний центр столиці США. Далі бігли повз Капітолій, Монумент Вашингтону та Лінкольну, центром міста, через річку Потомак, пробігали поряд з Пентагоном і фінішували біля Військового меморіалу морської піхоти США, що в Арлінгтоні.

За час перебування у США ми встигли відвідати багато визначних, культурних та історичних місць Вашингтону, також нас возили на екскурсії в Музей Морської піхоти США, Пентагон та Лабораторію ФБР. Загалом поїздка дуже сподобалась, впевнений, що вона сподобалась і хлопцям.

Звісно, дуже б хотілось і в наступному році потрапити на таку круту подію, але кількість місць обмежена, тому вважаю, що поїхати має хтось інший. Але у відборі в Україні участь візьму, і, можливо, й ми найближчим часом зможемо започаткувати схожий марафон, зі своєю історією та своїми традиціями.